Мітинги, записи «на ребрах» і факельні ходи: про розваги вінничан у повоєнній Вінниці

Мітинги, записи «на ребрах» і факельні ходи: про розваги вінничан у повоєнній Вінниці
На тлі колажу — першотравнева демонстрація у Вінниці, 1970-ті. Для колажу були використані ілюстративні фото з відкритих джерел
  • У мемуарах «Моя Вінниця» вінничанин Соломон Вайнштейн, який пізніше мігрував до Німеччини, описує життя міста після Другої світової війни. 
  • З його розповідей дізналися про те, якими були радощі та розваги вінничан у повоєнній Вінниці.
  • Зокрема, діти взимку каталися на «снігурках», молодь на домашніх вечірках слухала записи «на ребрах». І ще масово відвідували лазні, бо помитись вдома було «розкішшю».

Окремі розділи у мемуарах Ніл Крас (під таким псевдонімом пише вінницький лікар Соломон Вайнштейн) присвятив розвагам вінничан у повоєнній Вінниці. Він описав їх у главах «Радощі життя» та «Дитячі забави». Вибрали найцікавіше з його спогадів.

«На 1 травня можна було бути п’яним»

До радощів життя вінничан, пише Ніл Крас, «без іронії» відносили мітинги-демонстрації до 1 травня.

«Не піти на демонстрацію — було громадським гріхом, який якимось чином карався, — пише автор мемуарів. — Як правило на перше травня уже було тепло. Чимало людей вдягалися по-літньому. А призначені зображати на параді спортсменів були одягнені у труси та маєчки, купальники й плавки». 

Відео дня

«Мене – школяра 4-го чи 5-го класу – в одну з демонстрацій вибрали зображати весляра на байдарці. Байдарку несли, тримаючи на плечах прироблені до неї жердини, старшокласники. А я розмахував веслом, поперемінно опускаючи то ліву, то праву його лопаті у «воду», — згадує автор.

Підготовка до демонстрації розпочиналася ще перед світанком.

«Збиралися дуже рано, а потім йшли на місце відстою – десь у районі колишніх вулиць Чкалова (Петлюри), Котовського (Грушевського). Там уже були продавці у незвичайно чистих халатах. Різні бутерброди, усіляка випічка, солодкі води, пиво - все зі святкових фондів. І, звісно, ​​вино. Цього дня можна було бути п'яним «законно», — згадує Ніл Крас.

Автор мемуарів додає, що на перше травня, зазвичай, грали оркестри, співали пісні, танцювали. І через гучномовці лунали марші та пісні.

«Усе це припинялося з командами «Шикуватись, школа номер..!», «Швейна фабрика, стаємо в ряд» і так далі. Після чого марш до трибуни, проходячи повз яку всі кричали «Ура!» на честь партії, сталіна, радянських школярів, медиків, робітників і так далі, — пише Ніл Крас. — А потім усі швидко доходили до вулиці Хлібної, в район базару Каліча (нинішня площа Калічанська - авт.), де скидали у кузов машини набридлы гасла, прапори, портрети, які несли у колонні».

Для вінничан, після першотравневої демонстрації, наставали півтора дня відпочинку, до яких приєднувався ще один, якщо на 3 травня припадала неділя.

Про розваги молоді

До радощів життя в 1945-60-х, як вказує автор спогадів, можна було віднести міські лазні.

«Принаймні раз на тиждень треба було йти купатися до лазні, що була біля музею Коцюбинського. Тоді удома мало в кого були ванни, а в лазні був просто рай. Не потрібно було нагрівати воду, не потрібно було її економити. Єдине, що дратувало у лазні — це запах дезінфекційного розчину», — згадує Ніл Крас.

Окрім загальних залів для чоловіків та жінок, пише Крас, ще були окремі «номери»:

«Жінок та чоловіків сюди пускали разом тільки, якщо у них були паспорти зі штампами про законний шлюб», — пише автор мемуарів.

Влітку для вінницької молоді діяв великий танцмайданчик в Центральному парку. Цілий рік — в Будинку офіцерів.

«Якщо влаштовували вечірки вдома, то танцювали під старі пісні Вадима Козіна, Петра Лещенка, Олександра Вертинського, — пише Ніл Крас. — У когось були старі платівки фірми «Columbia», у когось – записи «на ребрах», тобто, на використаній рентгенівській плівці. Десь такі «пластинки» підпільно штампували, десь купували».

Дитячі забавки: кораблики, монетки і самокати

Значно більше тексту автор мемуарів присвятив розвагам дітей, які жили у Вінниці в перші три «п’ятирічки» після Другої світової війни.

«Навесні, коли тала вода заповнювала краї вулиць, дивовижним задоволенням було пускати зроблені своїми руками кораблики за течією. І супроводжувати це просування кораблика у бік річки, допомагаючи «маленькому кораблю у його великому плаванні» долати різні перешкоди (сміття, переважно) цьому непростому шляху», — пише Ніл Крас.

Також грали у монетки:

«Треба було кидати їх об стінку так, щоб вони лягли якомога ближче до інших монет, що на землі. Або били однією монетою по іншій, щоб її перевернути», — розповідає правила гри автор мемуарів.

Він пише, що найкращими «битками» були царські великі мідяки або радянські срібні гроші 20-х. Але були такі далеко не у всіх дітей, а хто не мав биток з монети виготовляв його зі свинцю.

«Розплавлений на багатті в консервній банці свинець розливався в половинки круглих сріблястих жерстяних коробочок від аптечного «Духмяного вазеліну», — пише Ніл Крас. 

Крім того, вінницькі хлопчики грали у «хованки», «козла» (стрибаючи один через одного). дівчатка – «в класики» (квадрати), накреслені крейдою на асфальті.

«Бажаною багатьма, але рідкісною іграшкою був самокат. Саморобний, бо «промисловості товарів народного споживання» до таких дрібниць не було справи. Виготовляли самокат із доступних матеріалів: дві однакові за розміром товстих дощечки, два невеликих підшипники, матеріал для з’єднання дощечок, і два круглих бруска для керма», — згадує Крас.

«Найпростіші ковзани — «снігуроньки»

Вінницькі діти, звісно ж, грали у футбол. Але з футбольними м’ячами було важко, пише автор мемуарів.

«Тому йшли в хід гумові м’ячі різного розміру, набиті ганчір’ям старі футбольні (волейбольні) м’ячі з шкірозамінника, — пише Ніл Крас. — А справжні шкіряні м'ячі з камерою були рідкістю. Коли володар такого м'яча виходив із ним у двір, звістка про це миттєво облітала усі квартири з дітьми. Грали до того моменту, коли мати власника м’яча кликала його через прочинене вікно додому».

Зимові розваги були зосереджені на ковзанках.

«Тоді зими були холоднішими та сніжнішими, ніж зараз. Залиті ковзанки трималися багато тижнів. Найпростіші ковзани називалися «снігуроньками». На цих, з відносно широким, загнутим догори лезом, ковзанах можна було кататися і тротуарами, і на ковзанці, особливо, якщо він не був добре очищений від снігу. Прив'язували снігуроньки до будь-якого взуття (валянки, черевики) ремінцями або мотузками», — пише Ніл Крас.

«Книга вожатого» у кожного підлітка

Влітку при школах організовували літні піонерські табори, під час яких їли та ночували вдома.

«Вчилися різним корисним справам (наприклад, правильно розпалювати багаття) за «Книгою вожатого» – моєю настільною книгою дитинства. Але до походів ми не ходили. Ходили з класом уздовж Літинського шосе або територією психіатричної лікарні та збирали насіння клена. Навіщо – не знав ніхто», — пише автор мемуарів.

Певною розвагою, пише Ніл Крас, були факельні ходи. 

«Їх присвячували до якоїсь політичної події в країні чи світі. Тоді ми ще не знали, що подібні факельні ходи мали націонал-соціалісти в Німеччині, — пише автор мемуарів. — Смолоскипи купити було ніде. Доводилося виготовляти їх самому. Матеріали: обстругана пряма товста гілка, консервна банка, гас. У банку засовували ганчір’я, просочене гасом і підпалювали. Горів такий смолоскип довго, випускаючи чорний дим та неймовірний сморід. А тепер уявіть, таких смолоскипів були тисячі. І, зазвичай, після такої факельної ходи Вінниця смерділа кілька днів гасом».

Раніше, нагадаємо, ми розповіли, де лікували вінничан після Другої світової війни.

 

Читайте також:

Про перукарів, артистів та відставних військових — життя повоєнної Вінниці описав у спогадах Ніл Крас

Вінницькі історики показали план Вінниці та околиць 1802 року: як тоді виглядало місто?

Вінницькому тролейбусу — 59! Чому його запуск був таємним?

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.

Коментарі

keyboard_arrow_up