Де лікували вінничан? Життя міста після Другої світової війни описав у спогадах Ніл Крас

Ілюстрації в матеріалі згенеровані нейромережею Midjourney

• У мемуарах «Моя Вінниця» вінничанин, який пізніше мігрував до Німеччини, описує життя міста після Другої світової війни. 
• З його розповідей дізналися про те, якими були лікарні післявоєнної Вінниці, та цікаві деталі як про медиків, так і про пацієнтів.
• Зокрема, у Пироговці довгий час лікували «кістяну» людину; в міській стоматології — працював борець, який міг пальцями вирвати хворий зуб...

Про життя повоєнної Вінниці, розповідає у мемуарах «Моя Вінниця» Ніл Крас — під таким псевдонімом писав Соломон Вайнштейн, вінницький лікар, що мігрував до Німеччини.

Про дитячі лікарні

Окрему главу мемуарів Ніл Крас присвятив вінницьким лікарням та лікарям, які працювали в 1945-1960-х. Адже, на думку автора спогадів, медики були відомими вінничанами, відігравали чималу роль у житті багатьох людей, а розвиток медицини чітко вказував на розвиток Вінниці у цілому.

«Дитяча лікарня №1 знаходилася у будинку, побудованому одеським купцем-греком Кумбарі. Будівля, звісно, не була пристосована для розміщення медичного закладу. Тому деякі стіни зламали, інші (таких було більше) спорудили — і процес пішов. Мені ж здавалося, що в цій будівлі добре було б знімати фільм про привиди. Стільки було там переходів, драбинок, комірок, інших закутків! А у дворі — землянка, в якій жив вічно похмурий сторож», — пише Ніл Крас.

Головним лікарем закладу, пише Крас, була його мати Клара Миронівна Кадиш, завідувала поліклінікою Ревека Юхимівна Воловер. 

«Стаціонар у перші повоєнні роки очолювала симпатична молода жінка, на прізвище Кіркова. Вона була москвичкою, дружиною молодого підполковника (або полковника), який займався військовим зв'язком», — розповів автор мемуарів.

Дитяча лікарня №2 та дитяча інфекційна були на Замості. Орієнтовне їх місце розташування — неподалік площі Перемоги, а друга, десь за залізничною лікарнею. Головним лікарем дитячої лікарні №2 був Григорій Якович Капустян.

Лікарня №2 була на місці єврейської

Перша лікарня, вже для дорослих, розташовувалася, за спогадами автора, в пристосованих для медзакладу будинках на вулиці Магістратській. І там головним лікарем був Іван Павлович Кондратюк.

«Лікарню №2, на вулиці Ворошилова (нині Замостянська), я знав добре. До війни, за розповідями старожилів, там була Єврейська лікарня, збудована ще в 19 сторіччі. Як і скрізь тут були величезні палати, мінімальні зручності. А ще тут діяла хірургічна клініка професора Шраєра, — пише Ніл Крас. — Працював хірургом чудовий лікар та людина Леонід Львович Шафранський, згодом професор у Казахському НДІ онкології та радіології в Алма-Аті. Він багато чого пояснював мені, студенту, під час моїх добровільних чергувань разом із ним».

На сьогодні Єврейська, а пізніше лікарня №2, не збереглася. На її місці звели будинки №18, 20, 22 по Замостянській та №38 по Острозького.

«У єврейських лікарнях, побудованих коштом багатих євреїв, як правило, лікували хворих незалежно від віросповідання та національності. Інша річ, що там була кошерна їжа, молитовні єврейського типу, рабин тощо. А от лікарями, як я розумію, працювали в єврейських лікарнях лише євреї. Тут багато причин, у тому числі — мовний бар'єр: наприкінці 19-го століття у Вінниці їдиш був рідним для більшості населення», — пише Ніл Крас.

Про Пироговку та «кістяну людину»

Обласна лікарня після Другої світової війни була повністю відбудована.  

«У лікарні були майже всі найкращі лікарі області. І найкраща на той час апаратура. І — професура. Головним лікарем, пам’ятаю, був чоловік, на прізвище Островський, — розповів автор мемуарів. — У повоєнні роки в лікарні ще працював фельдшер: ходив по всіх відділеннях і давав поради щодо виходжування найважчих хворих. Дивні, на думку лікарів, рекомендації, але допомагали. У дитячому відділенні він проводив масочний наркоз, дозуючи ефір, виходячи з лише йому відомого принципу. Дивовижний старий! Звали його Корній Терентійович Матвійчук».

Згадує Ніл Крас і про дивовижного пацієнта Пироговки: людину, яка через своє захворювання отримало прізвисько «кістяна людина».

«У нього поступово закостеніли всі тканини. Ноги, наприклад — суцільна кістка. По якій він бив ціпком, відганяючи мух. При цьому лунав звук, що нагадує такий при ударі палицею по оголеному від кори стовбурі дерева», — пише автор мемуарів.

Про цього пацієнта ходили легенди. Мовляв, він єдиний у світі та ще його випадок не розгаданий медициною, тому німці хотіли забрати цю людину до своїх клінік на вивчення і лікування.

Бачили цього пацієнта ледь не всі відвідувачі Пироговки, а от як звали — дізналися вже після смерті «кістяної людини».

«Хворих євреїв перевели до єврейської лікарні. В Пироговці лишили тільки Пейсаха Хазіна, який представляє науковий інтерес — у нього був осифікувальний міозит», — пише інший автор книги «Окупація Вінниці» (Київ, 2012) Куликов.

Біля психлікарні діяв госпіталь для ветеранів

Ще після війни діяло клінічне містечко на П’ятничанах, в садибі Грохольських. Надавали увесь спектр медичних послуг. А після відбудови обласної лікарні, на П’ятничанах лишили тільки протитуберкульозну службу. Адже, за спогадами Ніла Краса, у 1940-1950-х туберкульозних хворих в місті було дуже багато.

Онкологічна лікарня спочатку була на вулиці Леніна (Соборна), а згодом переїхала на Котовського (Грушевського), неподалік від будівлі музичного училища.

«Психоневрологічна лікарня ім. Ющенка — найбільша лікарня зі своїми різними службами, розташовувалася колись на околиці міста. Головним лікарем у 50-х роках був Мар'янчик. Коли Козир поїхав Першим секретарем обкому до Одеси, він забрав із собою деяких вінничан. У тому числі й Мар'янчика, який отримав ту саму посаду у місті біля моря. Співробітники лікарні шкодували про це», — пише Ніл Крас.

На території психоневрологічної лікарні також діяв госпіталь інвалідів Вітчизняної війни (Другої світової війни). 

«Там лікувалися ветерани від багатьох болячок. Головним чином від наслідків військових поранень. Тому у шпиталі був ортопедичний центр. Очолював його доцент Слюсар. Дуже скромна, навіть можна сказати, сором'язлива людина», — розповів автор мемуарів.

Борець-стоматолог

На проспекті Коцюбинського розташовувалася Залізнична лікарня з поліклінікою. Автор відзначив, що медзаклад був спланований і збудований більш-менш сучасно, тож ця установа була популярною серед вінничан.

«Лікувались там переважно залізничники та члени їхніх сімей, але різними шляхами в пацієнти пробивалися і «чужі». Лікарня була однією із клінічних баз медичного інституту», — пише Ніл Крас.

Діяла у повоєнній Вінниці й стоматологічна клініка. Завідував нею Семен Якович Поляченко.

«Вечорами він — колишній борець класичного стилю — тренував молодь. Подейкували, що він вириває зуби, не вдаючись до спеціальних стоматологічних інструментів. Такі сильні його пальці борця. Те саме говорили про завідувача відділення цієї лікарні, Абатія Львовича Леонардова. Колишній чемпіон України з боротьби самбо», — пише Ніл Крас.

І додав цікавий випадок, про який автору мемуарів розповів випускник Медінситуту Леонід Вайсберг.

«Не пам’ятаю, хто з них — борець чи самбіст — одного разу демонстрували нам, студентам, трюк. У кріслі сиділа молода симпатична дівчина. Наш викладач приміряв до хворого зуба різні страшні блискучі предмети. Коли дівчина дійшла до «кондиції», лікар невловним рухом двох пальців швидко видалив зуб. Ощасливлена ​​майже безболісним видаленням зуба дівчина одразу вибачила симпатичному мучителю. Студенти були в захваті від цієї порочної, у плані медичної етики, гри», — йдеться в мемуарах.

У судово-медичній експертизі працював француз

«У 1-му пологовому будинку (на Пушкінській вулиці) головним лікарем був Недовес, у 2-му (на проспекті Коцюбинського) — Муляр. Муляр любив випити, Недовес був затятим преферансистом. Мій брат дуже часто разом із Недовесом та іншими «забивав кульку», — продовжує далі розповідь про медзаклади Ніл Крас.

Діяла у Вінинці й судово-медична експертиза. Обласним бюро два десятиліття очолював професор Ципковський. Крас описує його як «владну і сувору людину, яка вміла використовувати усі наявні можливості».

«Чи то на кафедрі, чи то в бюро у Ципковського працював препаратором (трупним служителем) невисокого зросту худорлявий француз. Потрапив він до Вінниці, як розповідали, одразу ж після війни. Десь на заході Європи він зустрів викрадену туди німцями українську дівчину, закохався в неї без розуму — і після звільнення від фашизму поїхав із нею на Україну. Наче працювали вони разом. А потім я чув, що врешті-решт француз із дружиною та дитиною покинули Вінницю у західному напрямку», — згадує Ніл Крас.

Наостанок чоловік розповів і про медичних начальників міста та області:

«Міським відділом охорони здоров'я завідував Рюхов. Красивий худорлявий чоловік з палаючими очима, вмів говорити пристрасно і переконливо, — пише Крас. — Обласним відділом охорони здоров'я завідував Іван Шелковський. Красивий чоловік: високий, з приємним обличчям, з шикарною шевелюрою. Згодом Шелковського «забрали» до Києва, де призначили керівником Республіканського курортного управління. Та й там він не затримався: перевели до Криму, головним лікарем невеликого санаторію для партійно-радянського начальства».

Читайте також:

Про перукарів, артистів та відставних військових — життя повоєнної Вінниці описав у спогадах Ніл Крас

Вінницькі історики показали план Вінниці та околиць 1802 року: як тоді виглядало місто?

Вінницькому тролейбусу — 59! Чому його запуск був таємним?

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.