«Ми його посадили, ми його реабілітуємо». Чому перший пам’ятник Стусу виготовили тюремники?

Навіть під час війни до Стуса у Рахнівку їдуть люди. Екскурсії у музеї проводить директор Дмитро Омелянчук (у центрі)

• Сорок років тому, у ніч проти 4 вересня 1985-го, у карцері табору Пермського краю росії помер наш земляк Василь Стус.
• Пам’ять про поета-дисидента вшанували земляки із села Рахнівка Гайсинського району, де він народився.
• Люди зібралися на подвір’ї музею біля пам’ятного знака поету.
• Розповідаємо історію, чому і коли у Рахнівці замінили погруддя Стуса?

Дмитро Омелянчук із села Рахнівка Гайсинського району особисто знав поета. Доля дарувала йому дожити до наших днів. Нині чоловікові 95. Попри літа, продовжує бути директором музею, який створив у приміщенні колишньої школи. Рік тому навчальний заклад закрили: нема кого навчати.

Яке відношення має до створення музею колишній начальник обласної міліції генерал Віктор Тяжлов? Його уже нема серед нас. Пан Тяжлов ще й подарував землякам Стуса пам’ятник із зображенням у камені поета.

Ось як про це згадує Дмитро Омелянчук.

Односельці боялися називати прізвище

— На початку 90-х до нас у школу несподівано приїхав головний міліціонер області, — розповідає Дмитро Омелянчук. — На той час я працював директором школи. Чому приїхав, ніхто не здогадувався. Чекали якоїсь розмови про правопорушення, а гість попросив розповісти про Стуса.

За словами пана Омелянчука, начальник обласної міліції запитував, чи знав я особисто Василя? Що пам’ятаю про нього?

Сказав, що прочитав біографію Стуса. Дізнався, що той проживав на Донбасі, хоча народився у Рахнівці. Тяжлов теж був з Донецького краю.

Розмову закінчив приблизно такими словами: «Ми його посадили, ми його реабілітуємо».

— Тяжлов запропонував створити музей у пам’ять про Василя, — продовжує Дмитро Омелянчук. — Просив виділити для цього кімнату у школі. Пригадую, як він перепитував, чи згоден я на таке? Звичайно, погодився. Тільки ніяк не міг зрозуміти, чому саме міліція взялася за таке діло. Як би там не було, але саме за підтримки Тяжлова почали створювати музей. На допомогу він прислав одного із своїх заступників. Разом з ним ходили по хатах, цікавилися, чи є у когось фотографії, речі Стусової родини. Дехто з односельців, серед яких були і родичі Василя, боялися навіть називати його прізвище. Уже проголосили Незалежність, а люди все одно боялися опинитися під «ковпаком» у каральної системи.  

Музей у Рахнівці відкрили у 1997 році. Відтоді вдалося зібрати 700 експонатів.

Рідним не сподобалося

Колишній начальник міліції області генерал Віктор Тяжлов зробив ще одну справу на вшанування пам’яті Василя Стуса. За його ініціативою, виготовили пам’ятник поету, привезли в село і встановили на подвір’ї школи. Встановленням керував Дмитро Омелянчук. Тоді він ще не знав, що через дев’ять років монумент доведеться демонтувати.

Пан Дмитро каже, що кам’яна скульптура Стуса не сподобалася рідним. Риси обличчя виявилися грубими, що частково робило непізнаваною постать поета. Та й загалом складалося враження, ніби поет перебуває у кам’яному мішку. Загалом відчувалося, що пам’ятник робив не професіонал.   

Можливо, додалася ще одна причина — той пам’ятник виготовляли тюремники. Ті люди відбували покарання у Стрижавській колонії за жорстокі злочини. Директор музею пригадує, що на тильній стороні монумента значилося прізвище його автора. Він його не запам’ятав.

У січні 2016 року пам’ятник Стусу замінили. До цього доклав зусиль наш земляк Анатолій Матвієнко. На той час він був депутатом Верховної ради. Кажуть, що зробив він це на прохання дружини Стуса пані Валентини. Свою незгоду з пам’ятником тюремників висловлювала також вінницька поетеса, дослідниця біографії Стуса Ніна Гнатюк.

Як Стус позував скульптору

Над новим пам’ятником не треба було працювати. Він уже був готовий. До того ж, скульптору позував сам поет.

Сталося це наприкінці 60-х років минулого століття. Тоді відомий український скульптор Борис Довгань умовив Василя Стуса позувати у його майстерні. Скульптор угледів в обличчі поета рідкісний типаж. Сам Василь не дуже охоче поставився до пропозиції скульптора. Він опинився у ситуації, коли відмовляти було незручно, але й приходити на чергові позування не хотілося. Як згадував Борис Довгань, щоразу йому доводилося умовляти поета прийти у майстерню.

Зрештою, роботу скульптор завершив. Митцю вдалося досить точно відтворити риси обличчя Стуса.

Роботу представили на виставці. Втім, невдовзі її зняли. Стус опинився у числі тих, хто викликав небезпеку для тодішнього тоталітарного режиму. Так скульптура надовго залишилася у майстерні. Пізніше митець передав її до одного із столичних музеїв.

Приблизно через 40 років після того про неї згадали. Дружина Стуса пані Валентина говорила, що ця скульптура досить точно передає образ її чоловіка, видатного поета, борця за незалежність рідної держави.

Робота виконана з мармуру двох видів: верхня частина з вишневого, нижня — світлого. Саме такою встановили скульптуру на подвір’ї школи у селі Рахнівка.

Відкриття нового пам’ятника відбулося у на початку січня 2006 року. У той день у село приїхала дружина Валентина з сином Дмитром, зібралися родичі Стуса рідна сестра поета пані Марія з внучкою Евеліною, двоюрідні брати, родичі, які проживали на той час у селі.

До речі, тоді ж встановили пам’ятну дошку на будинку, спорудженому на місці колишньої хати, в якій 6 січня 1938 року народився майбутній поет. Поруч з будинком є криниця, яку у свій час викопав батько Василя. Її дотепер називають криницею Стуса.

Навіть під час війни до Стуса їдуть люди

Журналіст «20 хвилин» поцікавився у директора музею Василя Стуса Дмитра Омелянчука про нинішній мітинг пам’яті поета, що відбувся у Рахнівці.

— Мітинг пройшов на висоті, — так відповів пан Дмитро. — Односельці щиро вдячні усім тим, хто знайшов час, аби у такий важкий період війни приїхати до Рахнівки, аби віддати данину шани видатному українцю, Герою України Василю Стусу.

На ще одне запитання, чи відбуваються екскурсії у нинішній воєнний час, директор музею сказав, що люди постійно приїздять до Рахнівки. Їдуть з різних куточків України. Екскурсії для них проводить директор, невтомний Дмитро Омелянчук. Відвідання музею безкоштовне.

Читайте також:

«Ці світлини безцінні»: зібрали 50 старих листівок про місто Могилів на Дністрі

«Уже на другий день запросив Рекута»: 10 років тому у Вінниці відкрили пам’ятний знак Героям

«Не вірив, що повернуся додому»: 38 місяців ямпільчанина утримували у російській неволі

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.