Комуналка Водоканалу. Як у вінницькій Вежі жили люди

Нинішні «мешканці» Вежі розказали нам, яким був побут колишніх домовласників, що досі заходять сюди, щоб побачити у що перетворилися їхні квартири та в якому стані башта, що була на межі знищення в 1970-80х.

Наче чоботар без чобіт

Якщо рахувати від дати здачі споруди в експлуатацію — 1912 рік, то цього року головна вінницька Вежа відзначає свою 109 річницю.







Нині її поділили на два підприємства: офіс турцентру і музей. А півсторіччя тому тісні приміщення займали з десяток родин, що працювали на Водоканалі.

— Після завершення Другої світової війни Вінниця була зруйнованою, а цегляна башта — одна з небагатьох споруд, що вціліла. Водоканал, на балансі якого була ця історична споруда, створив у башті гуртожиток для своїх працівників. Вони тут жили з 1949 по 1959 рік, — каже директор Подільського турцентру Володимир Ходацький.

Вежа має сім ярусів, з яких в ті часи «обжили» шість: на першому поверсі створили одну квартиру, а на інших — по дві квартири. По факту, це була величезна комунальна квартира, в якій всі зручності були на вулиці. Але людей, які в свій час жили у Вежі, досі сюди тягне.

— Прийшла до нас цікава жінка: багато одягнута, має поважний вік та чоловіка-італійця. Представилася Лідією і сказала, що жила в кімнаті, яку зараз займає наш офіс, — каже менеджер по туризму Подільського турцентру Оксана Роздорожнюк. — Трохи розказала про побут. Жили бідно, мали ліжко, тумбу, вішаки замість шафи та відро для справляння нужди вночі. Грілися буржуйкою, яку використовували і для приготування їжі. А водогін та дерев’яна будка туалету були на вулиці.

Питаємо, а як це у водонапірній вежі не було водогону?

— А ми його і досі не маємо. Це наче чоботар без чобіт, — сміючись відповідає Оксана Роздорожнюк. — При цьому під нами проходить магістральна труба та каналізація, до них треба тільки докопатися.

Престижна прописка

Запам’яталися і кумедні історії жителів вежі, розказує Володимир Ходацький:

— На третьому поверсі жив Ваня, а на четвертому поверсі мешкала Франя. І коли чоловік Франі ходив на роботу, то Ваня ходив до Франі, а сусіди жалілися на голосний шум та «землетруси», які зчинялися, коли Ваня був у Франі, — каже Ходацький.

Чоловік згадує розповіді старожилів, що в 1959 році комунальників «Водоканалу» почали відселяти у інші будинки.

— Хоча комфорту тут було «нуль», людей виселяли зі скандалом та навіть через суд, — каже керівник Подільського турцентру

А чому, попри жахливі умови, люди не хотіли виселятися з Вежі? Відповідь на це питання Оксана Роздорожнюк дізналася ще від одного мешканця башти Сергія.

— Не бажали виселятися тому, що це був Центр і було престижно мати прописку на Козицького, 20 (адреса вежі на той час), — каже менеджер по туризму. — Сергій жив у Вежі змалку. Згадує, що сусіди та їхня сім’я мріяли, що їм проведуть воду і вони матимуть це приміщення як власну квартиру.





Оксана переписується з колишнім жителем Вежі через Інтернет, тож від нього дізналася, що на поверхах різні кімнати розділяли шафи та шторки, оздоблення — залежно від статків родин. Тому в деяких квартирах висіли шпалери, а в деяких — голі стіни.

— З того опису, який нам дали колишні жителі башти, мені здається це житло було схожим на ту комуналку, що зараз знаходиться в католицькому костелі на Соборній, — каже Роздорожнюк. Репортаж з комуналки у костелі на Соборній.

І наостанок Оксана Роздорожнюк додала, що їхній турцентр починає робити дослідження про тих, хто жив у Вежі, щоб у перспективі — видати книгу про гуртожиток «Водоканалу» в башті.

Вежу відновив донеччанин

На протилежній стороні від Подільського турцентру вже 28 років працює «Музей пам’яті», присвячений загиблим вінничанам в Афганістані. Його співробітниця, Надія Добровольська, шукала інформацію про башту в архівах:

— Знайшла дату, що 15 липня 1911 року тут було завершено муровану кладку стін, але далі роботи призупинили, тому що не могли прийти до висновку, який дах встановити і який годинник, — каже Добровольська. — Історії, що тут жили люди, чула. Одного разу і до нас заходив колишній мешканець Вежі, але нічого про себе не розказав. Мабуть, не захотів ділитися приватним. В архівних документах про гуртожиток Водоканалу в башті не вдалося знайти.

Експозиції музею займають ледве не кожен вільний клаптик простору. У п’яти оглядових залах, розміщені особисті речі загиблих, їхні листи рідним, фотографії, надіслані з Афганістану та чимало військового спорядження. Між поверхами розтягнувся парашут, який до музею передав військовослужбовець, що служив у Чехословаччині у період «Празької весни».























Утім, музею в башті могло і не бути: і працівники музею, і турцентру підтвердили, що в 1970-80 х вінницьку башту хотіли знести. Причини — аварійний стан споруди та те, що вона не вписувалася «в социалистический облик» Вінниці. 

Побутує така думка, що споруду відстояла робітнича інтелігенція. Головний архітектор міста Володимир Спусканюк доручив реконструкцію башти Євгену Пантелеймонову разом з оновленням Меморіалу слави на Європейській площі.

«У листопаді 1974 року міськвиконком прийняв рішення про реконструкцію скверу на Козицького та місця поховань загиблих у війні. Я запросив до співпраці (над проектом реконструкції - авт.) архітектора Євгена Пантелеймонова, досвідченого фахівця з Донецького управління архітектури. У склад комплексу була включена застаріла вежа, в якій жили бомжі.

Архітектор Пантелеймонов відродив її, запропонував цій будівлі інший статус — музею, а Вінниця отримала символ міста з годинником. Уперше, у 1975 році, місто поклало квіти до впорядкованих поховань і Вічного вогню. У той рік вся Вінниця була вдячна владі», — пише у своїй книзі «Спогади архітектора» Володимир Спусканюк.



На рік башті потрібно до п’яти прапорів - «колібрі»

Ще один цікавий момент з Вежі — «Подільський турцентр» регулярно міняє прапор міста Вінниці на вежі. Володимир Ходацький розказує, що прапор має бути з міцної матерії, бо звичайний розірве поривами вітру.

— Ми співпрацюємо з промисловими альпіністами, які заміняють прапор на Вежі раз на три місяці, — каже Ходацький. — Буває, що частіше, що залежить від поривів вітру, температури повітря, бо прапор замерзає. Як правило, чотири-п'ять прапорів Вежа змінює за один рік. Вони мають розміри 3 метри х 4,5 метра. Крім того, що це абсолютно нові прапори, вони ще й виготовлені з найбільш міцної тканини — «Колібрі».

Стисла 107-річна історія каланчі

Водонапірну вежу почали будувати в 1911 році, здали — в 1912-му. Будівництво споруди оцінили у 224 тисячі 447 карбованців 22 копійки. Від початку вона проектувалася як складова системи водогону міста: з 28-метрової висоти подавала під напором воду в домівки вінничан та до трьох водозабірних станцій. Для цього у вежі були два чани, обсягом по 5000 відер і під ними діяла зарядна піч, аби вода не замерзала.

А ще вежа Артинова використовувалася пожежним депо. На даху була споруджена будка для швидкого реагування у випадку пожеж: за допомогою набатного дзвону черговий сповіщав про пожежі. 

Повністю система водогону працювала лише десятиліття. У 1920-х стали застосовувати електричні насоси, тож потреба у водонапірній башті відпала. 

Під час Другої світової війни вежа використовувалась як спостережний пункт для військових. Після війни — переобладнана в житловий будинок. А на початку 1980-х була реконструйована за проектом архітектора Пантелеймонова.

Головна відмінність між початковим проектом вежі та тим, який є після реконструкції — розташування годинників: раніше вони знаходилися з чотирьох сторін купольної башточки-надбудови, а після реконструкції змістилися на ярус нижче.

Надалі вежу Артинова вписують в пам’ятки місцевого значення (1983), відкривають у ній Музей революційної і обласної слави Вінниці (1985), який згодом міняють на Музей воїнів Вінниччини, що загинули в Афганістані (1993). Рішенням міськради башту включили до переліку пам’яток-об’єктів місцевої символіки міста (2000 рік). Джерело: наукова стаття «Історична споруда Вінниці – Водонапірна вежа», Оксана Зінько, Богдан Чумак.

Читайте також:

• «Мене тут вкусив бомж» Фоторепортаж з найстрашнішої «заброшки» на Соборній
• Фоторепортаж з комуналки. Як на Соборній живуть без туалетів, ванних кімнат та надій
• Будинок з вежею був комуналкою, руїною. А тепер став «еліткою»

та більше історій будівель Вінниці за цим посиланням

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.