Керівники повоєнного міста: що ми знаємо (і не знаємо) про мерів Вінниці після Другої світової
- У повоєнний період Вінниця поступово відновлювалася, розширювалася й змінювалася. А разом із тим змінювалися й міські голови — одні з них лишили по собі впізнаваний усіма містянами спадок, інші — поодинокі згадки в архівних документах.
Це наша друга публікація про міських голів. Вона охоплює період з 1945 до середини 1970-х — роки, коли Вінниця проходила шлях від зруйнованого повоєнного міста до нового адміністративного та житлового центру.
Когось із тогочасних міських голів ми памʼятаємо через будівництво мостів, прокладання тролейбусних й трамвайних мереж. Інших знаємо через появу у Вінниці нових мікрорайонів та великих промислових підприємств. Водночас треті не запамʼяталися нічим. Вони просто були, але ми мусимо їх також тут згадати.
У попередній публікації про міських голів ми розповідаємо історії 20 людей, які керували містом, починаючи від 1899 до 1945 роки.
Вони запускали трамваї, будували водогони та електростанції. Але були серед них й ті, хто влаштовував бенкети під час голоду, ненавидів все українське і допомагав окупантам. Одних безпідставно страчували НКВСівці як «ворогів народу», інших — нагороджували як добровольців Вермахту. А ще — серед перших очільників міста була єдина в історії Вінниці жінка на посаді мера. Ймовірно, її теж розстріляли.
Зрадники й герої, реформатори й кати: якими були мери Вінниці першої половини ХХ століття
Дмитро Силін
Під час перебування на посаді, Силін мав розширити лікувальну мережу міста, відкривши нові медзаклади, зокрема для тих, хто отримав інвалідність на війні. Він же мав контролювати використання земельного та квартирного фонду Вінниці.
Та на посаді, через перехід на іншу роботу, пробув менш як рік. Був також 2-м секретарем Вінницького обкому та депутатом Верховної Ради УРСР 3-го скликання.
На посаді: з 16 серпня 1945 по 10 квітня 1946
Володимир Петров
За його каденції ухвалили рішення про розподіл обовʼязків між мером та його заступниками. Тож Петрову дістався контроль за бюджетом міста, включно з фінансуванням різноманітних напрямків, культурою, громадським харчуванням, торгівлею тощо.
Він же контролював органи громадського порядку та безпеки, відповідав за певні військові питання, розглядав скарги та заяви. Ба більше він відповідав за суд та прокуратуру. Причому одночасно.
На посаді: з 4 травня 1946 по 19 листопада 1949
Григорій Багрій
Каденція цього мера припала на часи, коли держава почала інвестувати чималі кошти у розбудову Вінниці. Почали з'являтися нові житлові масиви. Індустріальне будівництво розгорнули в мікрорайонах Словʼянка, Старе місто, Пʼятничани, Хмельницьке та Немирівське шосе. Упродовж 1948-1950 років, читаємо у відкритих джерелах, у місті звели понад тисячу житлових будинків.
Продовжували відновлювати знищені війною будівлі: обкому партії та облвиконкому (сучасна ОВА), бібліотеку імені Тімірязєва (сьогодні Отамановського), готель «Україна» (колишній «Савой», тепер 7-й апеляційний суд), музично-драматичний театр.
Наприкінці керівництва Багрія у Вінниці завершили будівництво залізобетонного мосту, що вперше з часів війни зʼєднав Замостя з центром.
На посаді: з 19 листопада 1949 по 21 листопада 1953
Петро Юрʼєв
Партійний діяч, якого не оминули сталінські репресії: у 1938 році його заарештували органи НКВС, після чого засудили до розстрілу. Однак на відміну від більшості колег по партії, Юрʼєву пощастило і вирок скасували, повернувши справу на додаткове розслідування. У 1940 справу закрили, а самого Юрʼєва звільнили.
Знаємо, що у 1958 році цей міський голова став персональним пенсіонером у Вінниці. Таке звання з виплатами надавали за виключні заслуги перед партією, містом або республікою. Однак нам нічого не відомо про те, що він зробив для Вінниці за всі 4,5 роки на посаді мера. Зазначимо лише, що він став першим, хто обійняв крісло очільника міста після смерті Сталіна.
На посаді: з 28 листопада 1953 по 28 квітня 1958
Степан Огородник
У 1956 році у Вінниці сталася повінь, затопивши низький лівий берег міста. Це район сучасної вулиці Київської. І ось для уникнення подібного в майбутньому, під керівництвом Огородника розпочали будувати дамбу від Пʼятничанського (сьогодні Київського) до Староміського мосту. Тобто сучасна вінницька набережна, яку так люблять містяни, зводилася як водозахисна споруда. І перш за все вона є дамбою для захисту Замостя він підтоплень, а вже потім прогулянковою зоною.
За каденції Огородника також розширили трамвайну мережу міста та налагодили регулярний автобусний рух. На Хмельницькому шосе збудували трамвайне депо. Тут воно й сьогодні.
На посаді: з 8 травня 1958 по 3 серпня 1962
Віталій Чинченко
Після завершення Другої світової переїхав до батьків у Вінницю. Працював у нашому місті в управлінні водоканалізації, був інженером треста «Сантехмонтаж №1». Перед мерським кріслом був секретарем Вінницького міського комітету КПУ. Взагалі вся подальша доля цієї людини повʼязана з партією, якій він вірно служив на різних керівних посадах.
Призначення міським головою збіглося зі святкуванням 600-річчя з дня заснування Вінниці. Тоді до міста з вітаннями приїжджала делегація з польського Кельце, що за 30 років потому стало містом-побратимом. Були присутніми й моряки танкера «Вінниця». Більше про пів року мерства Чинченка нічого невідомо.
На посаді: з 7 серпня 1962 по 7 січня 1963
Генріх Лютворт
Навчався у вінницькому педінституті. За освітою — викладач історії. Працював якийсь час за фахом. Водночас обіймав посаду секретаря Вінницького міського комітету КПУ.
За каденції Лютворта у місті збудували Свердловський масив (сучасна вулиця Коріатовичів), створена площа Гагаріна (площа Калічанська), почали зводити Універмаг та багато житлових будинків. Тоді ж розпочалося будівництво найбільшого мікрорайону міста — Вишеньки — назву запропонував саме міський голова. Це пов'язано з колишнім селом Вишня, що неподалік. У 19 столітті там жив і працював Микола Пирогов.
Генріх Лютворт запустив будівництво першої тролейбусної лінії у Вінниці, яке відкладалося впродовж майже 20 років. За те, що не погодив будівництво з відповідними органами, отримав догану від вищого керівництва.
Генріх Лютворт
Зʼявився тоді й палац школярів на Хмельницькому шосе, проклали нові трамвайні лінії, газифікували 15 тисяч квартир. Заклав Лютворт й Вінницький ботанічний сад на Пирогова, де висадили чимало рідкісних дерев та кущів.
Ініціював збір коштів на будівництво технічного вишу. Можливо, саме завдяки цьому у Вінниці з’явився власний Політехнічний інститут.
На посаді: з 28 лютого 1963 по 10 грудня 1964
Володимир Марченко
За спогадами та розповідями близьких, саме під час його керівництва містом, закладався мікрорайон Вишенька, розпочиналося будівництво заводів, у тому числі радіотехнічного та заводу «Маяк». Будували житло на Замості та на Хмельницькому шосе.
Продовжувалося зведення ЦУМу, реконструювали Центральний парк. Трамвайні й тролейбусні маршрути у Вінниці розширювали. Розпочали будувати окружну дорогу. Тоді ж до міста приєднали Сабарів.
Після завершення своєї каденції Марченко працював в обласній адміністрації та неодноразово обирався депутатом міської та обласної рад.
На посаді: з грудня 1964 по 15 листопада 1968
Володимир Головатий
До призначення мером працював помічником прокурора Вінниці. Під час обіймання посади у місті в експлуатацію здали палац спорту «Авангард», кінотеатр «Росія» та готель «Південний Буг». Відкрили кілька лікарень, шкіл та садочків. Памʼятник Пирогову, який можна бачити на початку однойменної вулиці, встановлений за його клопотання.
Звільнили Головатого з посади мера через підвищення — він став заступником голови обласного комітету народного контролю. Такі комітети слідкували за виконанням державних планів, порушенням дисципліни, а також контролювали витрати ресурсів та резервів.
На посаді: з 15 листопада 1968 по 1 грудня 1972
Борис Жмака
Цей міський голова працював три роки. Родом з села Березняки Сумської області. Навчався у Київському технологічному інституті харчової промисловості. Після закінчення навчання працював на цукрових заводах у Вінницькій області. Був нагороджений медаллю «Ветеран праці». Більше про нього нічого невідомо.
На посаді: з 1 грудня 1971 по травень 1975
Читайте також:
Колись тут вирувало життя: яким був та яким може стати острів Кемпа?
Від «Росії» до «Миру»: куди зникли вінницькі кінотеатри минулого
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
