Зрадники й герої, реформатори й кати: якими були мери Вінниці першої половини ХХ століття

• Вони запускали трамваї, будували водогони та електростанції. Але були й ті, хто влаштовував бенкети під час голоду, ненавидів все українське і допомагав окупантам. 
• Одних безпідставно страчували НКВСівці як «ворогів народу», інших — нагороджували як добровольців Вермахту.
• А ще — серед перших очільників міста була єдина в історії Вінниці жінка на посаді мера. Ймовірно, її теж розстріляли.

У першій половині XX століття містом керували абсолютно різні люди — від тих, хто підтримував УНР, до прихильників більшовиків і червоного терору. Одні стояли на боці незалежної України, інші нищили все українське. 

Дехто будував лікарні, театри й культурні осередки, а дехто — організовував голод та влаштовував вечірки, поки люди вмирали на вулицях. Були серед мерів і ті, хто під час Другої світової співпрацював з окупантами, отримував від них нагороди — і водночас рятував євреїв.

Цей період є своєрідним зрізом української історії у мікромасштабі одного міста. Біографії цих людей — складні, суперечливі, драматичні й часто майже невідомі. У когось з них залишилося лише прізвище. Інші — назавжди закарбувалися у пам’яті міста своїми справами. 

Це перша публікація про міських голів Вінниці. У ній ми розповімо історії 20 людей, які керували містом, починаючи від 1899 до 1945 роки. 

Згодом ми опублікуємо ще кілька подібних матеріалів, що в них поділимося історіями інших 20 мерів, які обіймали цю посаду від 1945 й до сьогодні. 

Микола Оводов 

Перший офіційно обраний міський голова Вінниці. Саме за його каденції відбувся величезний прогрес у розвитку нашого міста: зʼявився трамвай, електростанція та перші електричні ліхтарі, перша черга міського водогону, театр та Народний дім, готель «Савой» та головний символ міста — Вежа. Помер він 1941 року в Одесі, де працював лікарем. Там його й поховано. 

На посаді: 30 березня 1899 — початок 1917.

Оводов

І. Олтажевський

Про цього мера відомо лише те, що Вінницею він керував від 8 березня 1917 року до 12 жовтня того ж року. У цей час в імперії активізувалися протистояння між різними революційними рухами. На теренах України вже активно точилися Визвольні змагання. Усе це й могло вплинути на рішення Олтажевського швидко піти з посади.

Микола Літвіцький

Від 12 жовтня 1917-го вступив на посаду виконувача обовʼязків міського голови. Обіймав крісло мера до 17 січня 1918 року. Саме в цей час, після повалення Тимчасового уряду в Петрограді, більшовики спробували збройно захопити владу у Вінниці, але зазнали поразки. 

Євген Едельштейн 

Радянський агітатор і пропагандист. Активний борець проти влади УНР. Підтримував політику червоного терору в Україні. Містом керував з 17 січня по 13 лютого 1918 року. Неодноразово відступав з міста, але знову намагався його штурмувати. Під час одного з таких штурмів, 23 травня 1919-го, загинув у бою проти повстанців з загону літинського отамана УНР Якова Шепеля. Похований у Києві. 

Совєти назвали одну з центральних вулиць іменем цього діяча. Однак у 2015 році її перейменували на вулицю Єрусалимку. 

А. Фанстіль

До посади очільника міста очолював Вінницький громадський банк. Його каденція припала на усі три періоди, коли Вінниця була тимчасовою столицею Української Народної Республіки. Про якийсь розвиток у час, коли місто неодноразово переходило із рук у руки, і коли в ньому точилися бої, говорити складно, але можна пригадати історичну зустріч у нашому місті, між лідерами Польщі та України — Юзефом Пілсудським та Симоном Петлюрою. 

Остаточно свій окупаційний режим у Вінниці більшовики встановили 19 червня 1920 року. Цей день став останнім для Фанстіля на посаді мера. 

На посаді: 29 квітня 1918 — 19 червня 1920

Олександр Ремейко (Тихоміров)

Від початку Жовтневої революції працював у профспілках, був членом ЦК і Президії Союзу гірників. З 1923 по 1927 рік перебував на радянській і господарській роботі: був послідовно головою виконкомів — Вінницького, Подільського, Новосибірського, Іркутського і Курського. За його каденції Вінниця стала окружним центром.

Арештований у Москві 19 червня 1937 року, після чого розстріляний працівниками НКВС 30 жовтня того ж року. Звинувачений в участі у терористичній організації. Після арешту рідним Тихомірова не дозволили ані писати йому листи, ні надсилати передачі. Після війни його дітям повідомили, що батько помер у 1943 році, і лише у 1990-х їм розповіли правду. Посмертно реабілітований і відновлений у членах КПРС. Символічний прах очільника міста спочиває на Донському кладовищі у Москві.  

На посаді: 1923 рік

Іван Слінько 

Обраний головою міської ради депутатів трудящих на засіданні президії Вінницької міської ради у 1925 році. Більше про його діяльність у місті майже нічого невідомо. Знаємо, що після Вінниці його підвищили до заступника народного комісара внутрішніх справ Української СРСР. Остання посада — народний комісар соціального забезпечення УСРР.

У 1937-му його заарештували працівники НКВС. Розстріляний 21 жовтня того ж року. Чим саме ексочільник нашого міста завинив перед сталінською системою — невідомо. Посмертно реабілітований.

На посаді: 2 січня — 10 листопада 1925 року

Ніколаєв

Про цього мера взагалі нічого невідомо, окрім того, що за його керівництва у місті відкрили будинок Червоної Армії. Був міським головою кілька місяців. 

І. Воробйов 

У різні роки обіймав у регіоні різні посади. Впродовж 1924-1925 років був завідувачем Подільського губернського земельного відділу у Вінниці. Далі став головою Межирівського районного виконавчого комітету Вінницького округу. Містом керував впродовж нетривалого періоду у 1925-1926 роках. 

Воробйов був ще одним очільником Вінниці, якого безпідставно заарештували та стратили під час Сталінського терору. Розстріляли його 2 вересня 1937 року у Києві. Посмертно реабілітований у 1956 році за відсутністю складу злочину.

Воробйов

Федір Маслюк

За його каденції у 1927 році у Вінниці відкрили музей Михайла Коцюбинського. Збереглося фото, що зроблене з цієї нагоди. На ньому, зокрема, можна побачити й наступного міського голову пана Вірта, а також рідного брата письменника Хому Коцюбинського. 

Подальша доля цього мера залишається невідомою, але, з великою ймовірністю, його також репресовано впродовж 1937-1938 років.

На посаді: жовтень 1926 — 30 травня 1928 

Вірт

Тимчасово виконував обов'язки Голови міської ради депутатів трудящих. Звільнився з посади у зв'язку з виїздом із Вінниці. Ім’я і по батькові — невідомі. 

На посаді: з травня до 23 серпня 1928 року

Федір Маслюк (перший ліворуч) та Вірт (третій праворуч)

Корж

Голова міської ради депутатів до вересня 1928 року. Був рекомендований на посаду своїм попередником. Більше про нього нічого невідомо. Фото відсутнє. 

Фукарьова

Єдина жінка в історії Вінниці, яка очолювала місто. Принаймні, у відкритих джерелах знаходимо вказання цього прізвища саме у жіночому роді. Період обіймання посади — 1929-1930 роки. Жодних інших згадок про неї, навіть імені цієї жінки, не знаходимо. 

Микола Межуєв 

З грудня 1930 до 1932 року — голова Вінницької міської ради. У цей період у місті відкрили перший звуковий кінотеатр. Далі він обіймав ту саму посаду, але вже в Полтаві. Є одним з організаторів масового голоду на Полтавщині. 

У 1937 році під час сталінських репресій його арештували, етапували до Києва і стратили. Звинувачували його в шпигунстві, економічній контрреволюції, організації терористичному акту, підготовки до контреволюційних злочинків. 

Зі слів дослідника життєпису цього міського голови А. Бойди, Микола Межуєв намагався вийти на волю ціною неправдивих свідчень проти свого колишнього начальника — Василя Порайка. Посмертно реабілітований у 1957 році.

Лука Козіс

Під час мерства товариша Козіса у Вінниці з’явилися перші трьох- і п’ятиповерхівки. Також у 1932 році почали споруджувати нові трамвайні лінії і поповнювати вагонний парк. Знаковим для міста було й те, що у 1933 році почала працювати вінницька радіостанція. На постійну роботу залишено оперну студію, яка гастролювала Україною — вони стали основною вінницької трупи. У 1934 році запустили паротурбінну електростанцію і відкрили інфекційну лікарню. 

У 1938 році виконував обов'язки голови виконавчого комітету Вінницької обласної ради депутатів трудящих. У березні того ж року заарештований органами НКВС, а в жовтні засуджений до розстрілу. Посмертно реабілітований у 1957-му.

На посаді: з 1932 по 1934

Олександр Цюпак 

Народився у сім’ї різнороба. Закінчив початкову приходську трирічну школу в місті Зінькові, Полтавської губернії. Служив комісаром в 54-й Стрілецькій дивізії Червоної Армії. Після закінчення громадянської війни обіймав посади голів повітових, окружних та районних виконкомів та голів міських рад в Одеській області, а також у Бердичеві та Вінниці.

Кількома роками раніше, його зі скандалом звільнили з посади голови Старобільського окрвиконкому. А все через те, що Цюпак якось влаштував бенкет, де присутні так перепилися, що міліція розносила чиновників по квартирах, а частина гостей попадала на тротуарах, що їх підбирали перехожі. Обурення викликало також й те, що в цей час в очолюваній Цюпаком окрузі люди пухли від голоду, а тут 40 посадовців бенкетували. 

Під час Великого терору колишнього мера Вінниці заарештували й засудили до розстрілу. Йому інкримінували шкідництво, тероризм і за участь в контрреволюційній організації. Реабілітований у 1957 році. 

На посаді: 1935 — 1936

Кисельов

Ще один голова Вінницької міської ради, про якого нічого невідомо. Посаду він обіймав впродовж 1937-1938 років. Цей період з історії міста ми знаємо передовсім через Вінницьку трагедію, коли НКВС масово розстрілювало мирне населення. У місті та області в цей час репресували близько 20 тисяч людей. 

Стафан Фурса 

Народився у селі Сміла Київської губернії. Закінчив лише три класи. Працював 11 років мідником на виробництві. Згодом кар'єра пішла вгору: обіймав посади голови культурної комісії, голови Райсельбанку, голови Райпрофради в містах Сміла, Кам'янка, Канів та Монастирище. Згодом став завідувачем Фінансово-господарського відділу Центрального комітету Комуністичної партії України у Вінниці. Вже згодом зайняв крісло голови міської ради. 

У той час місто потребувало якісної і очищеної води. Вже в 1940 році в експлуатацію ввели новий водогін. Довжина водогінної мережі досягла 57,5 кілометрів. Під час мерства Стефана Фурси, Вінниця стрімко розвивалася. У місті з’явилися нові вулиці, площі. Також були відремонтовані старі вулиці Пирогова, Першотравнева (сучасна Магістратська), Ворошилова (Замостянська). А Соборну, що на той час мала імʼя Лєніна, заново розчистили і замощили бруківкою.

На місці колишнього саду виріс парк культури і відпочинку імені Горького (наразі Центральний парк імені Леонтовича). У ньому працювало 2 кінотеатри, естрада, читальні, танцювальні майданчики. З січня 1941 року у місті почали діяти музично-драматичний та ляльковий театри.

На посаді: 1939 — 1941

Олександр Савостьянов

Український біолог російського походження, дворянин, міський голова Вінниці під час німецької окупації. Водночас з біологічними дослідженнями працював головою кафедри медичної біології у Вінницькому медичному інституті, одним зі співзасновників якого він був.

За часів німецької окупації очолив міську управу (його заступником був колега з медінституту Г. Ган, а обласну управу очолив інший колега-медик, Сидір Бернард).

Ініціював розслідування Вінницьких розстрілів (1937-1938 років), але сам не входив у склад «міжнародної слідчої комісії». Намагався захищати людей, яких переслідували німці, і через безсилля протистояти їм мало не вчинив самогубство. За деякими даними, йому вдалося врятувати кількох єврейських дітей. 

Завдяки його зусиллям Вінницький медичний інститут продовжив функціонування під час окупації, а сам Савостьянов викладав в ньому паралельно зі своїми обов'язками міського голови.

У липні 1943 року нагороджений срібною Відзнакою для східних народів — спеціально розроблена для добровольців Вермахту. 

Наприкінці грудня 1943 року (за 3 місяці до вступу у місто радянських військ) залишив посаду міського голови та з дружиною емігрував до Франції, де й помер у 1947 році. Похований у Парижі.

На посаді: 1941 — 1943

Павло Крутько

Ця людина отримала посаду мера після звільнення Вінниці від німецьких окупантів, що відбулося 19 березня 1944 року. Саме тоді у місті розпочався етап відбудови. 

У квітні 1945 року у Вінниці діяло понад 30 промислових підприємств, відновили роботу водопомпової станції, відремонтували шляхи і мости, здали в експлуатацію 17,4 тисячі квадратних метрів житлової площі. Відновили роботу закладів освіти.

На посаді: квітень 1944 — 16 серпня 1945

Читайте також:

Колись тут вирувало життя: яким був та яким може стати острів Кемпа?

Від «Росії» до «Миру»: куди зникли вінницькі кінотеатри минулого

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.