«Гроші передам дядькові для ЗСУ»: 20 дітей полеглих Героїв отримали стипендії з Америки

 

• Хто і як залучив кошти для 20-ти дітей полеглих Героїв нашого краю?
• На що хлопчики і дівчатка планують витратити отримані стипендії.
• Що розповіли діти про своїх татусів, яких у них забрала війна?
• Про все це журналіст «20 хвилин»/RIA дізнався під час вручення дітям стипендій.

Стипендії від Союзу Українок Америки діти з отримали завдяки амбасадорці цієї організації Олені Верлан-Кульшенко. Починаючи з 2014 року, пані Олена займається волонтерством.

—Про можливість подати діток на стипендію я дізналася від відомої в Україні активістки гендерного руху Лариси Кобелянської, — розповіла журналісту  Олена Верлан-Кульшенко. — Інформацію поширила у групах родин полеглих Героїв. Тим, хто відгукнувся, допомогли оформити документи на стипендію і подали їх до Союзу Українок Америки. Великою радістю для мене стало те, що всі 20 діток, на яких подали документи, отримали грошову допомогу. Знаю також, що загалом в Україні таку стипендію отримали 300 дітей. Сума допомоги залежить від віку дитини.

За словами Олени Верлан-Кульшенко, у кожному конверті є прізвище мецената, який надав стипендію, а також його електронна адреса. Стипендіати можуть писати своїм благодійникам, встановлювати контакти, аби й надалі отримувати підтримку.

На вручення стипендій дітей запросили разом з їхніми матерями. Подія відбувалася у Музеї Мужніх, він розташований у приміщенні обласного краєзнавчого музею.

Смуток в очах кожної дитини — це те, на що не можна було не звернути увагу.

Тато загинув під Бахмутом

Другокласник Кирило Бражен прийшов на вручення стипендії разом з мамою пані Катериною і бабусею пані Надією. Хлопчику подобається спілкуватися. Він раз-у-раз долучався до розмови. «Бабуся Надя це мама мого тата, — уточнив Кирило, коли я запитував, як звати жінку. — А тата звали Ілля, Ілля Миколайович».  

Коли мама хлопчика, пані Катерина, назвала підрозділ, в якому служив її чоловік, він був стрільцем у 46-й бригаді, син тут же доповнив мамині слова: «46-а окрема бригада, десантно-штурмова».

Його тато до війни працював інженером. Восени 2022 року отримав повістку. 28 жовтня у нього був день народження, а наступного дня поїхав на навчання у Житомир.

Боляче було чути слова малого Кирила: «Тато загинув від осколкового поранення». Він навіть показав місце на шиї, куди влучив осколок.

Знає хлопчик, де саме загинув тато — сталося це у бою під Бахмутом 18 грудня 2022 року.

—Гроші передам дядькові на донат, — каже Кирило у відповідь на запитання, на що витратить стипендію. — Дядька звати Ігор. Він служив у морській піхоті, у Третій штурмовій бригаді.

Мама хлопчика пояснила, що син говорить про її брата, який у ЗСУ.

Тато керував байрактарами, а донька буде авіадиспетчером

Серед тих, хто отримував стипендії, була Єлизавета Тюх — донька відомого українського авіаспеціаліста, студентка Національного університету «Київський авіаційний інститут».

 Її батько, полковник Руслан Тюх, служив у Повітряних силах. Виконував обов’язки начальника управління безпілотної авіації. За участь у бойових діях нагороджений двома орденами Богдана Хмельницького (II і III ступенів).

Першим орденом батька Єлизавети нагородили уже на четвертий день війни, указ про нагородження датований 28 лютого 2022 року. Він був одним з тих, хто з допомогою БпЛА зупиняв танки та інші бойові машини ворога.

За три роки до війни Руслан Тюх навчався у Туреччині, де отримав сертифікат на право експлуатації безпілотного авіаційного комплексу Bayraktar TB2. Саме ці безпілотники на початку війни допомагали українським військовим знищувати ворожу техніку і особовий склад росіян.  

—Тато служив у Військово-повітряних силах, тому розмови про літаки, авіацію були присутні у нас вдома, чула їх ще змалку, — розповідає донька військового пані Єлизавета. — У Вінниці я навчалася у 31-й школі. Після школи вирішила отримати спеціальність, що стосується авіації. Спершу планувала йти вчитися на стюардесу. Але у цій професії є щось таке, що мені не дуже до вподоби. Обрала спеціальність авіадиспетчера. Нині навчаюся на другому курсі. Стипендію витрачу на навчання. Ви ж знаєте, що у студентів завжди не вистачає грошей.

Додатково вчить англійську і математику

П’ятикласник Захар Овєчкін прийшов у Музей Мужніх разом з бабусею Оксаною.

—Ми переселенці з Херсонської області, — каже пані Оксана. — Захар переїхав, коли почалася війна у 2022 році. Разом з мамою, татом, у нього є ще брат і сестричка. Переїхали у село Гунька Немирівської громади. З цього села тато хлопчика — Олександр. Загинув 8 серпня  2022 року на Донеччині у Пісках. Майже 2,5 року перебував у списках зниклих безвісти. Тоді з’ясувалося, що похований у Дніпрі. Дружина Олександра Наталія їздила туди, добилася перепоховання. Тепер могила Саші у його рідному селі Гунька.

Хлопець згадує, що тато воював ще в АТО. Пішов на війну у 2016 році, а повернувся у 2019. Коли почалася велика війна, знов пішов воювати. І мама теж пройшла АТО.

Коли запитав, чому із Захаром не прийшла мама, бабуся відповіла: «Вона зараз отримує орден за чоловіка». У той само час Наталії вручали орден «Хрест Героя». Це посмертна військова відзнака, якою нагородили Олександра Овєчкіна командування його військової частини 0989. Рідним повідомили, що командир частини підписав подання на удостоєння Олександра ордена «За мужність» III ступеня.

Син Героя Захар сказав, що хоче бути програмістом. Для цього додатково вивчає англійську і математику. Каже, на додаткові заняття з англійської їздить з села у Немирів. Математику опановує онлайн за програмою київських курсів. Їх знайшла мама.

9 травня в Захара день народження. Хлопець чекає на подарунок. Мама пообіцяла йому ноутбук.

Запитую Захара, чи писатиме меценатці з Союзу Українок Америки. Хлопець каже, що хоче це зробити. Дістає з конверта електронну адресу. Читає прізвище меценатки, від якої отримав гроші. Це — Надія Яворів.

Найбільше подобається малювати захід сонця

Віка Юраш, учениця 5 класу Ковалівського ліцею Немирівської громади, була разом з мамою Інною і соціальною працівницею Наталією Савченко.

Її тато Микола закінчив Немирівський будівельний коледж. Працював на будівельних роботах. Перед початком війни був за кордоном у Польщі, але вже 26 лютого 2022 року, тобто на другий день повномасштабного вторгнення росіян на нашу землю, повернувся додому. Його дружина пані Інна каже, що чоловік одразу пішов у військкомат. Не став чекати повістки. Дуже хотів вигнати варварів з нашої землі. Хотів, аби донечка жила у вільній країні. Заради неї тато був готовий на все.

Микола Юраш загинув 4 серпня 2023 року на Луганщині. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

У пам’яють про тата його донечка Віка малює картини. Тихим голосом зізнається, що малювання її заспокоює. У Немирові є мистецька школа, Віка відвідує заняття. Крім того, до них приїжджає художник з Вінниці. Як кажуть, розкриває таланти у дітей і працює з обдарованими хлопчиками і дівчатками.

—Малюю фарбами і олівцями, — каже Віка. — Найбільше подобається малювати природу, особливо захід сонця. Тепер маю за що купувати фарби.

На запитання, чи писатимуть меценату стипендії, мама дівчинки відповіла: «Спробуємо».

На закінчення зустрічі діти записали подяку меценатам за підтримку. До Великодня підготують малюнки. Їх надішлють до Союзу Українок Америки.

Читайте також:

«Наші сини загинули на війні, а ми сидимо без води»: крик матерів із жмеринського «Сектору»

Мамина кровиця врятувала сина: історія жінки, яка за 45 років донорства здала понад два відра крові

«Ти той чувак, що бігає на протезі?» Роман Кашпур присвятив сім марафонів пам’яті свого командира

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.