Чума, тиф та холера: епідемії яких захворювань та коли саме спалахували у Вінниці?

• Не про всі епідемії, що вирували у нашому місті, збереглася інформація. Та про деякі із них можна говорити напевно. Це не лише давно забуті чума, тиф та холера. Але й майже пів мільйона хворих на грип у нашій області наприкінці минулого століття та близько чотирьох тисяч померлих від коронавірусу вінничан впродовж кількох останніх років.

Цього тижня наша область перетнула епідеміологічний поріг захворюваності на грип та ГРВІ. Це означає, що в регіоні офіційно зареєстрували понад 10 тисяч хворих. Відомо, що 58% від цієї кількості — діти. Через таку невтішну статистику на Вінниччині перевели на дистанційне навчання майже дві сотні шкіл, що складає майже третину від усіх загальноосвітніх закладів. 

В обласному Центрі контролю та профілактики хвороб журналісту «20 хвилин» розповіли, що кількість хворих на грип вже перевищує епідпоріг на 17%. Втім, говорити про запровадження обмежень ще зарано. Такі можуть з'явитися, якщо рівень захворюваності наближатиметься до значення «середній», а це 30 тисяч офіційно зареєстрованих хворих. До цього ще далеко. І не факт, враховуючи наближення весни, що подібну статистику ми матимемо. 

Однак упродовж нашої довгої історії були часи, коли хвороби вирували у місті та області з неймовірною силою. Мова не лише про епідемічний грип у тому чи іншому році та пандемійний коронавірус, але й про чуму, тиф та холеру, яким не могли дати ради ані релігія, ні тогочасна медицина.

Грип та ГРВІ 

Говорячи про актуальні сьогодні віруси, очільник обласного Центру контролю та профілактики хвороб Ігор Матковський виділяє два випадки, що стали для Вінниці рекордними. Першу пікову кількість хворих лікарі зафіксували у 1984 році, коли на грип та ГРВІ хворіло 409 тисяч осіб. На той час в області проживало два мільйони людей. Тобто інфекція торкнулася кожного пʼятого вінничанина. 

Другий пік зафіксували у 2009 році, коли циркулював пандемійний грип H1N1, більш відомий як «свинячий грип». Того року на Вінниччині захворіло 388 тисяч людей. Враховуючи, що населення області становило близько 1,66 мільйона осіб, можна стверджувати, що за всю історію спостережень, саме цього року захворювання серед вінничан поширювалися найбільш стрімко. 

Коронавірус

Пандемія коронавірусу також надовго запамʼятається вінничанам. Починаючи від запевнень влади про те, що ситуація повністю контрольована і закінчуючи панікою та «масковою лихоманкою», коли з аптек вигрібали все, а в лікарнях не було майже нічого. Карантинні обмеження, зокрема суворі локдауни, в тому чи іншому вигляді тривали до літа 2023 року. 

Загалом за понад три роки пандемії на К-19 перехворіло майже 180 тисяч жителів Вінниччини. На жаль, хвороба забрала життя понад 3,8 тисячі людей. Рекордним за кількістю лабораторно підтверджених випадків ковіду стало 27 січня 2022 року. Того дня коронавірус діагностували 2 475 вінничанам. Медики повʼязують це зі штамом «Омікрон», який був чи не найбільш заразним з-поміж усіх. 

Чума

Одне з наднебезпечних захворювань усіх часів і точно таке, що стало найстрашнішим у масовій культурі. Попри те, що за нашого життя в Україні не було жодного спалаху чуми, наші предки потерпали від неї неодноразово. Сьогодні відомо про щонайменше 19 випадків, коли це захворювання лютувало у Вінниці та околицях. 

Перша згадка про «чорну смерть» на теренах нашого міста датується 1510 роком. Решта епідемій чуми траплялися впродовж трьох наступних століть. Останній такий випадок зафіксовано у 1812 році. 

В одній зі своїх лекцій вінницький дослідник історії та директор «Музею Вінниці» Олександр Федоришен розбирає ці випадки. Він говорить, що під час перших спалахів чуми у Вінниці не було жодного справжнього лікаря. Натомість за допомогою місцеві зверталися до людей, які йменували себе цілителями. 

Найбільш прикрий випадок стався 1770 року, коли налякані смертями та поширенням «чорної смерті» жителі Браїлова покликали на порятунок так званого знахаря Заїку. За спогадами, що збереглися в архівних записах, він наказав виділити йому білого коня, а ще й 12 хлопчиків, які були єдиними синами у родині. 

Як же зо допомогою цього всього Заїка збирався «вигнати» чуму? Він звелів викопати тіло померлої від чуми людини. Далі привʼязав його до хвосту коня і в супроводі хлопчиків тягав заражений труп населеним пунктом. За словами Олександра Федоришена, місцеві не лише були шоковані побаченим, але й хвороба почала ширитися більш стрімко. 

Після цього наляканий знахар втік назад до Вінниці. Жив він, до слова, на Старому місті. Заїка роздавав своїм родичам та вінницьким жебракам привезений з Браїлова одяг і ті так само через нього інфікувалися. Так у нашому місті стався найбільший з-поміж відомих спалах чуми. Внаслідок нього загинула понад тисяча вінничан.

Історик припускає, що подальша доля знахаря Заїки була трагічною, адже такі випадки зазвичай завершувалися самосудом розлючених людей.

Холера

Пандемію холери світ переживав з 1826 по 1830 роки. Вона до Європи, за словами істориків, прийшла з Індії. Не оминула на своєму шляху смертоносна недуга й Вінницю.

«За Літописом Капуцинського монастиря 1830 рік був страшний неврожаєм і холерою, коли люди чорніли, починали блювати, падали і вмирали, — розповідала вінницька лікарка вищої кваліфікаційної категорії з загальної гігієни Віталіна Пристопюк. — Згадує літопис холеру у Вінниці і у 1848 році. А потім про холеру у нашому місті згадують у 1892 році».

Того ж року у Вінниці створили повітову санітарно-виконавчу комісію на чолі з головою повітового дворянства Павлом Поворозніковим. До складу цієї комісії входив і лікар Микола Оводов, який згодом став міським головою і значну увагу приділяв санітарному стану міста. 

Саме з ініціативи Оводова ринкову зону, яка була в критично антисанітарному стані, перенесли на сьогоднішню площу Калічанську. Створювали також летючі загони екстреної медичної допомоги, ініціювали перевірки чистоти колодязів та їх захисту від зовнішнього впливу. За свій внесок у боротьбу з епідемією видатний вінничанин отримав орден Святої Анни III ступеня. 

Тиф

На початку XX століття у Вінниці розгорілась епідемія тифу. Відомо, що у 1909 році його великий спалах зареєстрували в міській тюрмі. Померла третина в’язнів і навіть начальник тюрми. У ній, до слова, на той час відбував покарання за свої соціально-політичні погляди перший вінницький ЛОР-лікар, згодом відомий політичний діяч, перший очільник дипломатичної місії Української Народної Республіки у Великій Британії Микола Стаховський.

Епідемія тифу ширилась Подільським краєм і в роки Першої світової війни та в період військових дій 1917-1921 років, аж до 1923 року. Вважається, що найбільш проблемними місцями тоді були територія від залізничного вокзалу до теперішнього Центрального ринку, тюрма й казарми, що розміщувались на вулиці Стрілецькій. 

Страшним в епідемічному плані часом для міста був 1919 рік, коли тиф косив вояків дієвої армії Української Народної республіки та Української Галицької Армії. Хворіло їх понад вісім тисяч, 90% з яких померло. За свідченнями істориків, військові кладовища організовували в районі нинішнього 45-го заводу, території лікарні імені Ющенка та Центрального парку. 

Найбільший в Україні військовий цвинтар з вояками УГА виявили біля 45-го заводу у 2020 році. Попередньо там поховали від 8 до 9 тисяч померлих від тифу солдатів.

Читайте також:

На вінницьких вулицях встановлюють таблички з біографіями людей, на честь яких вони названі. Де саме?

Скільки дронів та машин для ЗСУ купила Вінниця з початку 2025 року? Ми порахували

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.