Був палац, став ендокринологічний диспансер: історія вінницьких П’ятничан і роду Грохольських

Був палац, став ендокринологічний диспансер: історія вінницьких П’ятничан і роду Грохольських
Маєток Грохольських на Пятничанах. Фото з приватної колекції. Г.Грохольського
  • Рід Грохольських залишив великий історичний спадок на території Вінниці.
  • Розповідаємо про палац, на місці якого тепер ендокринологічний диспансер, історію їх мешканців та нащадків.

У Вінниці мікрорайон П’ятничани раніше був окремим селом, де понад три століття проживала родина Грохольських. Там, де зараз корпус обласного ендокринологічного диспансеру  був маєток. Гуртожиток де живуть працівники закладу  це старовинний палац. Колись там проводилися світські прийоми і бали, а ще там була унікальна бібліотека та ошатні зали.

«Перша офіційна згадка про П’ятничани — це 1510 рік,— розповіла гідеса Тетяна Рибак для Вінниця.info. — Село згадувалось в грамоті польського короля Сигізмунда. Адже був такий собі власник Миска Степанович і він казав, що П’ятничани подарував його родині Костянтин Острозький. Однак, староста Калиновський, «віджав» ці землі. В ті часи між громадою Вінниці та володарями П’ятничан тривали постійні суперечки за визначення конкретних меж між селом та містом. Є навіть судова справа, але чим вона закінчилась, на жаль, не відомо. А вже 18 столітті тут з’явились перші польські шляхтичі Грохольські. У 1725 році Анна Радзімінська виходила заміж за шляхтича Міхала Ґрохольського. Міхал Грохольський — молодий красивий, талановитий та юрист за освітою, гусар, але майна жодного не мав. Він покохав Анну і за передшлюбною угодою йому переходить у придане П’ятничани та Сабарів. Разом з Міхалом вони стали власниками великих статків. Ґрохольський вміло керував родинними статками і значно їх примножив».

Відео дня

Зведення палацу

Родина Грохолськихна фундаменті старої фортеці вирішила зводити новий замок-палац. Оскільки в ті часи відбувались постійні набіги татар, то потрібно було будувати надійне укріплене місце аби тримати родину у безпеці.

«Будівля нового палацу збудована татарськими та турецькими полоненими. Онук Міхала і його дружина Марія вирішили трішки оновити фортецю. Адже Марія сказала, що вона в цих стінах жити не може. Їй затісно. Для початку за її наказом перефарбували стіни, змінили інтер’єр всередині і почали добудовувати зовнішні конструкції, які перетворили фортечну споруду в гарний палац. Також у цей час були збудовані нові стайні, возовня, голуб’ятник та інші господарські будівлі, в тому числі стайня. Родина Грохольських займалась кіньми і в них були арабські скакуни. Каретою вони їздили з П’ятничан до Парижу. А ще уявіть, ця карета всередині була із шкіряними лакованими сидіннями. Колеса розміром в півтора метра».

Біля палацу наприкінці 19 століття також була побудована двоповерхова будівля водокачки у формах неоготики з дикого каменю і цеглини. Вода у палац подавалась централізовано. Зараз башта водокачки пофарбована кольорами прапору, а поруч розташований громадський заклад харчування.

«Родина Грохольських захоплювались музикою та живописом. Тут в П’ятничанах, була зібрана колекція метеликів, тропічних рослин і навіть мінералів, які характерні для Поділля. В середині палацу були: арабська, помпейська, турецька, мисливська, чорна та гербова зали. Декілька поколінь родини Грохольських збирали колекції творів мистецтва, мисливської зброї, створили бібліотеку на понад 10 тисяч томів. 

Останній власник і революція

Останнім власником маєтків був Здіслав. Він народився в П’ятничанах в 1881 році. Був дуже підприємливий, мав крупорушку, паровий млин, цегельний завод, фосфатний завод і гуральню.

«Коли відбулися захоплення більшовицькою владою в січні 1918 року, то Грохольські розуміли, що потрібно думати про особисту безпеку і частину речей  це картини і щоденники вони перевезли до Вінниці у свій будинок. Вони визнавались шпигунами, контрреволюціонерами і в між воєнний період дуже багатьох розстріляли і рід втратив багато своїх синів. Але якщо провести історичні паралелі, там де були більшовики, росіяни і їхні посіпаки — все знищували, грабували та руйнували. Так було і цим палацом, його пограбували та спалили, вишукані інтер’єри були знищені, спалили унікальну бібліотеку. Михайло Коцюбинський, ходив сюди вчителювати і він користувався їх бібліотекою. Кілька унікальних видань збереглися і вони зараз зберігаються у фонді рідкісних книг нашої обласної бібліотеки»,  зазначає Тетяна Рибак.

У часи гетьмана Скоропадського Здзіслав, граф Грохольський, повернувся до Пятничан, приблизно тоді ж він покрив мури дахом. Сьогодні на території маєтку розташований Вінницький обласний клінічний ендокринологічний диспансер, а в самому будинку — адміністрація диспансеру.

Нащадок роду Грохольських Генріх проживає у Варшаві. Двічі на рік він приїжджає у Вінницю аби підтримувати дослідників. Він мріє відродити палац і облаштувати тут територію, яка була колись. Та поки на заваді війна.

Софія Грохольська

Для того, аби зберегти пам’ять про предків Хенрих Грохольський видав книгу спогадів своєї прабабусі Софії Грохольської, яка провела на Поділлі 30 років свого життя. Також Генріх доклав чималих зусиль до відновлення палацу Грохольських у Вороновиці, побудований в 1770-1777 роках. Саме там у 1971 році у Вороновицькому палаці було створено Музей авіації й космонавтики, який функціонує ще й нині.

Майя і Генріх Грохольські  в оточенні рідних, з новонародженими синами на руках

За інформацією журналістів «20 хвилин», в родині Грохольських поповнення: в жовтні у Генріха народились сини-близнюки Анжей і Міхал. А ще в родині нащадка славного роду зростає три дівчинки.

 

Читайте також:

«Потьомкінські» сходи вели до паромної переправи. Розповідаємо про маєток купця Кумбарі у Вінниці

Хата на хуторі діда Абаза. До 95-річниці музею М.Коцюбинського розповідаємо його історію

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.

Коментарі (25)
  • Andrey Vasilenko

    Дякую за інформацію, оба моїх сини ростуть біля цей будівлі
  • Юрий Браженко

    Дякую я уперше про це дізнався дуже цікаво
  • Наталія Шкурська

    Дякую за змістовну і цікаву інформацію.
  • Жанна Мельник

    Дуже цікава інформація, потрібно зробити музей. Це ціле життя, це історія

keyboard_arrow_up