«Бась-бась, мої овечки!» Підліток, який віддав своє авто на фронт, підняв отару до 59-ти овець

• Майже три роки минуло відтоді, як восьмикласник Максим Кашпрук передав військовим своє стареньке «Жигулі».
• Чим нині займається хлопець?
• Декілька порад від підлітка, вже практичного господарника.

Наприкінці травня нинішнього року Максиму Кашпруку виповниться 16. Хлопець ще зовсім молодий, а вже має відзнаки від військових. Колишній командував ОК «Південь» генерал-майор Андрій Ковальчук нагородив його Грамотою за допомогу війську. На доповнення передав шеврон 43-ї бригади і блокнот, в якому залишив свій автограф.

Це сталося після того, як Максим передав військовим свої старенькі «Жигулі». Було це восени 2023-го, тоді він навчався у восьмому класі. Машину купив за власні кошти. Військові переробили її на багі для виконання бойових завдань.

Поцікавилися, чим нині займається небайдужий хлопець. З ним розмовляв журналіст «20 хвилин». Але спершу говорив з його мамою — пані Таїсою.

Гордиться подякою від генерала

— Максим ще не повернувся з навчання, — каже мама хлопця. — Після дев’ятого класу пішов вчитися у Гущинецьке профтехучилище. Сам вирішив, що йому робити далі. У школі дають тільки знання, а в училище ще й спеціальність отримає. Такими були його аргументи. Зателефонуйте йому пізніше, коли повернеться з училища.

На запитання, чи продовжує син доглядати овець, жінка каже, не тільки продовжує, отара стала ще більшою, тепер у ній понад 50 голів.

— Купив зварювальний апарат, вчиться зварювальним роботам, — продовжує розповідь мама Максима. — У нас грошей не просив, сам заробив. Росте  працьовитим. Все це ще змалку почалося. Тоді дідусь подарував йому кролицю. Доглядав кролів, а у шостому класі взявся за овець. За тваринами потрібен постійний догляд. У такій роботі нема ні вихідного, ні свята. Щодня треба нагодувати, напоїти. Крім того, проводити профілактику проти кліщів, різних хвороб. 

Нагадую мамі хлопця про те, як Максим передав військовим свій автомобіль. Цікавлюся, чи не жалкує.

— Жодного разу не говорив, що шкодує про свій вчинок, — продовжує пані Таїса. — Каже, я ще зароблю. Зате гордиться Грамотою від генерала і подарунками від нього.

Залишив в отарі овець однієї породи

Навчатися у Гущинецькому вищому професійному училищі Максим розпочав восени 2025 року.  Розмовляли з ним після занять. У той день у них було виробниче навчання. Хлопець каже, працювали в майстерні. Вивчали будову тракторних двигунів, коробки передач, інших вузлів.

— Я вчуся на тракториста і комбайнера, — говорить Максим. — Пішов в училище, бо подобається працювати з технікою. Така професія скрізь потрібна. Знайти роботу буде нескладно. Особливо зараз, коли багато чоловіків на війні.

Вчитися йому три роки. Училище закінчить у 19. Ще має намір отримати права на керування автомобілями — вантажним і легковим.

— Від нашого села до Гущинець недалеко, — розповідає Максим. — Це зручно, бо можу щодня бути вдома. Треба ще за отарою дивитися. Але не вдається приділяти вівцям стільки часу, як це було у школі. Тоді я роздавав корми і напував їх зранку до уроків і увечері, в обід це робив дідусь, його просив і він допомагав. Тепер у мене нема такої можливості. Тому взяв собі помічника. Є хлопець, який погодився доглядати овець у той час, поки я в училищі. Нині він ще й випасає їх, бо уже підросла трава. Але є таке, що можу робити тільки я. Що саме? Наприклад, щеплення тварин. Цим я займаюся.

Максим каже, що довів отару до 59 голів. Нині у ній майже всі вівці однієї породи — курдючної.

— Помалу збував романівську породу, а курдючних залишав, ось так і добився, що тепер майже всі вівці однієї породи, — розповідає Максим. — Це елітна порода. 30-кілограмове ягня романівської породи можна продати за тисячу гривень, а таке само курдючної породи коштує у 3-4 рази дорожче.

Шерсть не ціниться

Вівці могли б давати заробити ще й на продажу шерсті, але…

— Це колись овеча шерсть була на вагу золота, — каже Максим. — Я такий час не застав. Чув про це від старших людей, які тримали овець. Шерсть брали на пошиття кожухів, іншого одягу. Зимою в такому одязуі було дуже тепло. Тепер вона не має ціни. Її дешевше викинути, ніж витрачати кошти, щоб завезти у Вінницю. Більше бензину спалиш, ніж заробиш.

Корми для тварин готує самотужки. Для цього використовує зерно кукурудзи, ячменю. Перемелює його. Має електричний млинок. Додає до суміші соєвий шрот. Зерно купують.

Овець кличе вигуками «бась»-бась» або свистом. Втім, коли тварини бачать відра у руках, їх не треба кликати, самі біжать. Годівниці, як і поїлки,  Максим зробив разом з татом. Сіль-лизунець має бути обов’язково у раціоні. Це спресовані грудки солі, які лижуть вівці. Звідси й назва.

Утримують тварин у хліві, зробленому з дерева. Між двома рядами дощок всередині засипали тирсу. На підлозі під дошками теж товстий шар тирси. Стеля утеплена сіном.

Біля їхнього будинку є старий сад.  Територію огородили електропастухом. До речі, огорожу й систему електропастуха також встановлювали разом з татом.  

Втім, нині тут нема овець. Їх перевели в інше місце. У саду підживили траву. Поки виросте, отару утримують в іншому місці.

Як купити сьогодні, а оплатити пізніше?

Максим Кашпрук поділився прикладом, як він купив частину овець з відкладеною оплатою.

Спершу нагадаю, як підліток починав свій бізнес. Учнем доглядав кролів. Дідусь подарував кролицю. Її спарували, вона привела кроленят і так поступово збільшувалося поголів’я. Однак хлопець зрозумів, що на кролях багато не заробиш. До того ж, вони вибагливі в утриманні. Якщо раптом почнуть хворіти, вважай, що не врятуєш.

Він продав понад 20 кролів, за яких йому заплатили сім тисяч гривень. Було це понад п’ять років тому.

— Я не знав, куди вкласти ці гроші, — каже Максим. — Чув від дорорслих, що гроші мають працювати, а не лежати під подушкою. Згадав, що колись у тата було пару овець. Запитав його, може, мені зайнятися вівцями? Тато сказав, що це варіант. За виручені від продажу кролів кошти ми купили три овечки і барана. Було це у 2021 році.

А ось приклад, як Максим розширив отару овець курдючної породи без витрачання готівки.

— У мене в отарі було трохи овець курдючної породи, — каже співрозмовник. — Хотів їх мати більше, бо вони дають більше грошей, ніж вівці романівської породи. Докупити тварин допоміг один чоловік. Домовилися на таких умовах: він дає мені овець, а я йому поверну приплід. Таким чином розрахувався з тим чоловіком. А вже другий приплід залишився у мене для поповнення отари.

Найважливіша порада, яку дає хлопець тим, хто виявить бажання зайнятися схожою справою: відповідально поставитися до свого задуму. Каже, можна все зробити, якщо діяти з розумом.

Його бізнес не дає особливих прибутків. Каже, за рік продав приблизно 10 голів. За одне ягня курдючної породи  можуть заплатити до чотирьох тисяч гривень. Заробити більше можна за умови, якщо з’явиться більше покупців.

Хлопець не сказав, скільки коштує дорослий баран, чи овечка. Про це дізналися з Інтернету. У рекламних оголошеннях за квітень місяць знайшли декілька пропозицій. Один з продавців пропонує овець курдючної породи по 12 тисяч гривень за голову. Інший готовий продати барана за 10 тисяч. Ярку такої само породи продають за 6000 гривень. Ярка це молода вівця до першого окоту.   

Не знаю, чи дивиться такі оголошення мій співрозмовник. Однак точно відомо інше: у нього є мрія — купити ще один автомобіль. Замість того, який передав військовим на фронт.
 

Читайте також:

У «Дев’ятки» проста філософія — не брехати солдатам. Офіцер з Могилів-Подільського вивів з оточення 20 воїнів

«Ти не будеш одна — люди допоможуть»: трьом дітям полеглого воїна потрібна школа і дитячий садок

«Мільйон на дорозі не валяється»: як ветеран створив у Вінниці євроцентр галотерапії

«КамАЗи завантажені, люди стривожені»: як село тікало від радіації Чорнобиля

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.