Зарплата 50 центів, а пенсія — 1 долар. Розповідаємо, яким для вінничан видався 1993 рік

Вінниця у 1990-х

• Продовжуємо серію публікацій про життя Вінниці та вінничан у роки незалежності. Цього разу проаналізували місцеву пресу за 1993-й. Як і попередній рік, цей видався надзвичайно складним.
• Період гострого дефіциту товарів минув, однак тепер містяни не мали грошей, щоб купити найнеобхідніше. Через гіперінфляцію зарплатні могло вистачати на два кілограми м'яса й дві-три хлібини. Рятували дачі та городи. 
• Релігійні організації боролися за землю під нові храми, а бандити за владу і гроші. Містянам забороняли вигулювати собак у Центральному парку та їздити там на велосипедах. З'явилися перші банкомати й почалося будівництво зоопарку. У місті створили спецпідрозділ міліції «Беркут». З візитом до нас приїхав президент Польщі, однак самі вінничан емігрували в Ізраїль, США та ФРН. 

Не менш важким в економічному плані, порівняно з попередніми, видався для вінничан 1993 рік. Найкраще його опишуть слова: спад виробництва, нестримна інфляція, безробіття. За результатами телефонного опитування інформцентру «Резонанс», кожен другий житель міста був «абсолютно не задоволеним рівнем свого матеріального достатку» (52%). Ще 36% опитаних відповіли, що зводять кінці з кінцями. 

Зароблених на той час грошей містянам в основному вистачало на харчі. При цьому лише половина від усіх опитаних могла дозволити не відмовляти собі у їжі. Решта або «виявляла винахідливість, щоб підтримувати необхідний рівень споживання продуктів», або «обмежувала себе навіть у найнеобхідніших продуктах».

На придбання одягу достатньо коштів мали лише 11% респондентів. На відпочинок і розваги — тільки 5%. На товари довгострокового користування і великі покупки — лише 3-4%. 

Обумовлене таке становище людей було тим, що більша частина зайнятого на той час населення працювала у державному секторі (78%), який знаходився у занепаді. Натомість представники приватного сектору почували себе більш впевнено, як і ті, основним джерелом прибутку яких була індивідуальна трудова діяльність. 

Більшість з опитаних вінничан намагалися самостійно вирішувати ситуацію, користуючись дачними ділянками й городами. Багато хто поза основною роботою мав підробіток.

Нестримна інфляція

Якщо говорити про гроші, то в обігу на той час були карбованці. Мінімальна зарплатня становила 20 тисяч, а пенсія за віком — 40 тисяч карбованців. При цьому, візьмемо за приклад ринок «Урожай», ціни на продукти були наступними:

Свинина (1 кг) — 5-6 тисяч карбованців
Яловичина — 4-5 тисяч
Печінка — 5 тисяч
Кури (1 штука) — 5-7 тисяч
Кролі — 5-15 тисяч
Помідори (1 кг) — 800-1000 крб.
Огірки — 700-800 крб.
Капуста — 300-350 крб.
Молоко (3 л) — 1000 крб
Сир (1 кг) — 1200 крб.
Сметана (1 кг) — 2400 крб.

Через гіперінфляцію ціни на усе постійно зростали. В Україні намагалися будь-що стримати різке знецінення купоно-карбованця, але це призвело лише до обвалу Української валютної біржі. Курс відтепер визначали самі підприємці. Скажімо, продавці у комерційних магазинах оцінювали 1 американський долар в 36 тисяч українських карбованців. Фірми, що продавали імпортне обладнання, як ось комп'ютерну техніку, встановлювали курс у 38-40 тисяч. 

Згадуючи мінімальні зарплату та пенсію, що про них йдеться вище, приходимо до висновку, що перша становила лише 0,5 долара, тоді як пенсія — 1 долар. 

Згодом Кабмін підняв ціни на хліб, м'ясо та молоко. Для заспокоєння населення здорожчання продуктів компенсувати доплатою у розмірі 29 тисяч карбованців. Щоправда, доплату люди могли отримати одноразово. Вартість хліба при цьому злетіла до 1,1-1,5 тисячі карбованців за буханець. Вінничан, передчуваючи й подальші зростання цін, закуповували хліб та робили з нього запаси сухарів.

Ось яскравий приклад тогочасного каламбуру про фантики, тобто гроші: «Новенькі карбованці з такою швидкістю попадають з банківських сховищ до гаманців покупців, що їх можна було б використовувати й для розповсюдження якої-небудь корисної інформації. Скажімо, додруковувати на купюрах місячні календарики, прогноз погоди або навіть поздоровляти населення із визначними святами». 

У Вінниці очікували на введення в обіг гривні. Та з історії ми знаємо, що до грошової реформи було ще три економічно важких роки.

Іще трохи про гроші

У тому ж році Вінниця була першим і єдиним містом в Україні, де учні шкіл усіх класів могли безплатно харчуватися. Для окремих сімей, писали журналісти, це було великою підтримкою. Щомісячно з міського бюджету на ці потреби витрачалося понад сімсот мільйонів карбованців.

Цікаво було дізнатися й про грошові перекази вінничан. Виявляється, містяни завжди отримували значно більше грошей, аніж відправляли. В одному тільки червні їм надійшло 47 мільйонів карбованців з країн СНД, хоча самі вони переказали лише 6,7 мільйона. 

Через такий дисбаланс містяни могли тижнями стояти під відділеннями пошти, не маючи можливості забрати свої гроші. «Немає готівки, і важко сказати, коли вона з'явиться», — коментував ситуацію тодішній начальник Вінницького поштомату. 

Ймовірно, саме у 1993 році у Вінниці з'явилися перші банкомати. Їх та кредитні картки описували у тогочасній пресі у досить цікавий спосіб: «Дирекція акціонерного агропромислового банку “Україна” вирішила у приміщенні “Універмагу” встановити електронні машини, котрі за допомогою магнітних карток дадуть можливість своїм клієнтам знімати з рахунків гроші за лічені секунди». Кредитки значно спростили життя містян, замінивши ощадні книжки.

Шантаж росії

Сусідня країна почала вимагати від України сплати реальних та вигаданих боргів за газ. У разі несплати обіцяли припинити постачання. 

На тлі конфлікту Кабмін видав розпорядження про зниження споживання газу. З 10 вересня 1993 року вінничани почали користуватися гарячою водою за графіком. Мешканці Ленінського району мали воду вівторками, четвергами, суботами та неділями. У Замостянському та Староміському районах гаряча вода подавалася понеділками, середами, п'ятницями та неділями. При цьому усіх домовласників просити економити споживання газу під час приготування їжі. 

Додаткові виклики

Як відомо, ті, хто до 13 листопада 1991 року постійно мешкав на території України, автоматично вважалися її громадянами. Та були й такі люди, які з різних причин роздумували, чи приймати їм українське громадянство. На це вони мали два роки, себто то тієї самої дати, але 1993-го. 

Коли відведені терміни добігали кінця, у вінницьких ЗМІ почали з'являтися нагадування від місцевої влади: «Якщо хтось не встигне до цього часу визначитися, то процедура отримання громадянства значно ускладниться. Доведеться отримувати громадянство через скликання спеціальної комісії і надавати спецпакет документів, зокрема довідку про обстеження на СНІД».

Заговорили про бажання повернутися на Батьківщину й ув'язненні вінницьких тюрем. З тогочасних публікацій ми дізналися, що у в'язницях нашої області покарання відбували представники понад 40-ка народів. Правоохоронці не поспішали виконувати їхнє прохання, пояснюючи, що спецвагони та конвой — задоволення дороге, особливо в умовах економічної кризи. 

Релігійні перипетії

Визначною пам'яткою вулиці Київської того часу був реактивний літак Ту-104, що розміщувався навпроти Центрального автовокзалу, і що в ньому свого часу діяв дитячий кінотеатр. У 1993-му його пересунули, почавши зводити на його місці греко-католицьку церкву Покрови Пресвятої Богородиці. Храм можна побачити й зараз, а ось літак давно вивезли та порізали на метал. 

Того ж року зайшла мова про побудову нового храму на земельній ділянці поблизу кінотеатру «Мир». За місце боролися римо-католики та православні з московського патріархату. Одного дня останні самочинно встановили там дерев'яний хрест, а іншого люди побачили щось на кшталт каплички. Як ми знаємо, наразі там Хрестовоздвиженський храм УПЦ московського патріархату. 

Вінницький зоопарк

Саме цього року у міській адміністрації оголосили про наміри створити власний зоопарк. Водночас із цим у Вінниці розпочав гастролі Вірменський зооцирк. До землетрусу 1988-го всі його тварини жили у місті Спітак. Стихія повністю зруйнувала місто, але, на щастя, тварин вдалося евакуювати. Відтоді вони стали «бродячими артистами». 

Міська рада мала викупити тварин й поселити їх у спеціально побудованому стаціонарі, який вже для них готували. Мова йшла про тигрів, левів, лам, страусів, дикобразів, єнотів, яків, оленів, мавп, ведмедів, шакалів тощо. Зазначимо, що сучасний «Подільський зоопарк» заснували лише у 2005 році. 

Святкування Дня міста у 1993-му

Біля вхідної арки до Центрального парку почали будувати став. У теплі пори роки у ньому можна побачити пару лебедів та їхніх пташенят. Навколо ставу постійно чимало людей. Однак у 90-х ініціатива не викликала такого захоплення: «Бачиш, людям житла не вистачає, а для качок кошти знайшли», — обурювалися деякі містяни. 

Цікавими були й деякі рішення тодішнього міського голови Вінниці. Ось одне з таких: «З метою докорінного поліпшення стану громадського порядку на території Центрального парку розпорядженням голови міськвиконкому Дмитра Дворкіса тут заборонено проїзд на автотранспорті та велосипедах, вигул собак, інших тварин. Винні в порушенні цього розпорядження будуть притягуватися до відповідальності». 

Еміграція

Після розвалу СРСР почалася чергова хвиля еміграції. За перше півріччя 1993 року з Вінницею назавжди попрощалося 489 людей. З них 289 виїхало до Ізраїлю, 181 до США, 37 до Федеративної Республіки Німеччини.

У структурі управління внутрішніх справ області створити підрозділ швидкого реагування «Беркут». У міліції пояснювали, що підрозділ — для активної боротьби зі злочинністю і, в першу чергу, організованою. За 20 років цей самий підрозділ з ганьбою розформують, після побиття та вбивств учасників Революції Гідності. 

У травні 1993 року з візитом до Вінниці прибув президент Польської Республіки Лех Валенса. Високопосадовець відвідав католицький костьол, де послухав Службу Божу, та зустрівся з керівництвом області. Містяни обурювалися надмірними заходами безпеки польського лідера, через які, зокрема, у різних мікрорайонах міста відчувалися перебої з роботою громадського транспорту. За кілька місяців потому до Вінниці прибув й тодішній прем'єр-міністр Леонід Кучма. Але на містян цей візит не справив майже ніякого враження. 

Нові тролейбуси у Вінниці

І ще однією темою, яку не можна не зачепити був, звісно, рекет. Чи не кожний мікрорайон нашого міста мав «дах» в обличчі бандитів. Аби мати можливість працювати, а іноді, щоб вижити, підприємці мали сплачувати їм данину. 

Кримінальна статистика від Управління внутрішніх справ виглядала наступним чином: за пів року в області зафіксували 6 тисяч 140 злочинів. З них 40 вбивств, 60 розбоїв, 275 пограбувань, 38 зґвалтувань, 124 випадки придбання та виготовлення наркотиків, 32 підпали, 73 випадки викрадення автотранспорту. Сталося 480 ДТП, що в них загинули 84 і були травмовані 484 людини. 

Читайте також:

«Як вижити на пенсію у 200 карбованців?» Розповідаємо, яким для вінничан видався 1992 рік

Ненависть до СРСР, тотальний дефіцит, Незалежність. Пригадуємо, яким для вінничан видався 1991 рік

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.