«Як вижити на пенсію у 200 карбованців?» Розповідаємо, яким для вінничан видався 1992 рік

Вінниця у 1990-х

• Продовжуємо серію публікацій про життя Вінниці та вінничан у роки незалежності. Цього разу проаналізували місцеву пресу за 1992-й. Як і попередній рік, цей видався надзвичайно складним.
• Влада декларувала боротьбу з контрабандою, обговорювала майбутню Конституцію й закликала військових присягати на вірність Україні. Натомість пересічних містян хвилювало поглиблення економічної кризи, зростання цін на продукти, тотальний дефіцит та безробіття. 
• Рятуючись від війни до нас їхали біженці з «Придністров'я», вінницькі підлітки проводили час у підвалах, де панувала розпуста та наркоманія, міський водогін став причиною інфікування вірусним гепатитом, а одна з релігійних громад хотіла захопити церкву-некрополь разом з тілом Миколи Пирогова.

Справжнє зубожіння

Через «комерсантів» та високі ціни у магазинах, великою полярністю серед вінничан користувалися ринки. Зокрема стихійні. Ціни на продукцію на початку того року були наступними: 1 кг свинини — 80 карбованців; десяток яєць — 20 крб; 1 кг сала — 60 крб; 1 кг капусти — 15 крб; 1 літр сметани — 45 крб; за голову курки — 50 крб. При цьому тодішні жителі Вінниці добре відчували нестачу багатьох продуктів. До прикладу, на ринках було не знайти картоплі, олії та меду.

Вказані ціни вважалися зависокими. Містяни називали це «самоуправством». Ось фрагмент однієї з тодішніх публікацій: «Як ви думаєте, зможе одинокий пенсіонер з пенсією у 200 карбованців купувати такі продукти? Як їм жити далі? Хай на ці питання відповість той, хто встановив ці грабіжницькі ціни?» Методом елементарного підрахунку можна зробити висновок, що такої пенсії людині вистачило б хіба що на кілограм свинини, дві курки й десяток яєць. Однак перш ніж купити перелічене, потрібно було вистояти у довжелезних чергах. 

Доходило часом й до вуличних демонстрацій. Коли восени ціни на цукор злетіли майже у десять разів, невдоволені вінничани перекрили одну з центральних вулиць. Окрім захмарної вартості вони обурювалися неможливістю отоварити вересневі талони. Вже після двох годин протестів прилавки магазинів заповнили цукром, якого, як виявилося, на складах було достатньо. Злетіли ціни й на цигарки, алкоголь проїзд у приміських автобусах та пальне. Останнє було у значному дефіциті. 

Нерідко у тогочасній пресі можна побачити фейлетони на цю злободенну тему: «У Вінницькому ордена Трудового Червоного Прапора універмазі самообслуговування, скаржаться читачі, відсутня зубна паста, як і багато інших товарів першої необхідності. А ви кажете: поява купонів — порятунок наших зубів і шлунків…».

Ось ще один приклад: «У Вінницькому ритуальному бюро труни часто видають напрокат: доносять покійника до могили, перекладають у целофан — і до ями. А ви кажете, що зникло гасло “економіка повинна бути економною”».

Подарунки за такої економічної ситуації також були своєрідними: «Шановні чоловіки! У магазинах пустка, що вітер по них гонить, але у вас є реальна можливість зробити дружині, матусі або подрузі милий подарунок. Перше-ліпше відділення зв'язку виручить вас, навіть якщо у гаманці й п'яти карбованців немає. За чотири вісімдесят можна передплатити газету для жінок “Я, ти, ми” на цілий рік». 

Гуманітарка з Заходу

Цілою подією для міста стало завезення кількатонної партії лимонів. Італійці надіслали їх у вигляді гуманітарки. Більша частина, як писали ЗМІ, дісталася обласному відділу охорони здоров'я. Решту передали обласній організації Червоного Хреста. Рідкісний на той час фрукт розподілили по лікарнях, дитячим садочкам тощо. Та всім все одно не дісталося.

Від Франції Вінниця отримала 26 тонн сухого молока. Знову більше за інших дісталося обласному відділу охорони здоров'я. Людям з інвалідністю та інвалідам війни «молочки» чомусь не вистачило. У пресі писали про несправедливий розподіл. 

Допомагала нам й Канада. Гуманітарним вантажем до вінницьких лікарень доставили системи для переливання крові, шприці, гумові рукавички тощо. Усе це коштувало канадським платникам податків 1,2 мільйона карбованців.

Безробіття

Глибока економічна криза, яка охопила тодішню Україну, посилила напруження й у сфері зайнятості. За перший квартал року близько чотирьох тисяч вінничан втратили роботу. Ще вісім тисяч людей отримали попередження про майбутнє звільнення. Загалом в області на той час нараховувалося близько десяти тисяч безробітних. 

Надалі ситуація лише погіршувалася, оскільки багато підприємств відчувало брак сировини і матеріалів. Чимало людей відправили у відпустку власним коштом. Не ліпшою ситуація була й з випускниками профтехучилищ, технікумів та інститутів. За виробничу практику, необхідною їм за навчальною програмою, не в змозі були платити ані навчальні заклади, ні підприємства. 

Одним з варіантів отримання хоч якоїсь роботи стали спеціальні трудівничі загони. Люди могли їхати в села та допомагати вирощувати врожай. Так безробітні могли отримувати хліб, цукор, картоплю та мінімальну суму грошей, необхідних для життя. 

Додамо, що того року у Вінниці виробляли засоби автоматики, радіоапаратуру, гідравлічні помпи, запасні частини для тракторів, підшипники, мінеральні добрива, швейні вироби, взуття. Готувався до запуску завод з виготовлення малогабаритних кольорових телевізорів. 

Контрабанда та «Придністров'я»

Голосно заговорили й про контрабанду. Президент Леонід Кравчук навіть видав спеціальний указ, що передбачав встановлення на кордоні з Молдовою зони особливого режиму. Мета такого екстраординарного заходу — припинення ввозу контрабанди з боку румунських громадян, контроль за вивезенням продукції за межі республіки. Прикордонники Вінницької області щодня затримували до чотирьох контрабандистів з Румунії. 

Крім того, через бойові дії у районі так званого «Придністров'я», до області продовжували надходити біженці. Станом на травень 1992 року їх нараховувалося понад 400 осіб. Їм виділялося житло та надавалася робота.

Страх переслідування

Жителі Союзу добре засвоїли, що для переслідування і реального вироку їм не обов'язково бути у чомусь винним. Тому й не дивно бачити подібні анонімні листи містян до газетярів: 

«Після багаторічних поневірянь я нарешті отримав ордер на власний притулок. При оформленні документів потрібно було заповнити бланк, щоб стати на військовий облік. Здивувала графа, котра вимагала признатись, чи я член КПРС і коли вступив до лав рідної ленінської. 

Я нічого не втаїв. А теперечки потерпаю: чи не обернеться це для мене певними неприємностями. Бо партія нібито заборонена, однак справжні комуністи починають підпільну діяльність. То чи не буду я зареєстрованим завдяки тій анкеті у їх лавах?»

Конституція

Проєкт прийняття нової Конституції винесли на всенародне обговорення. В обласній раді народних депутатів вінничанам казали, що від того, як воно пройде, яким, врешті, буде Основний Закон, залежатиме майбутнє України, життя їхніх дітей та онуків. 

«У центр соціальної й державно-правової діяльності поставили людину, її права, свободу, честь, гідність, щоб розвивати ідеї демократизму, гуманізму, соціальної справедливості, унеможливити будь-яку форму узурпації влади», — запевняла пресслужба облради. 

Як відомо, Конституцію України ухвалили і ввели в дію через чотири роки опісля згаданих вище подій — 28 червня 1996 року. Вона визнана однією з найдемократичніших у світі. 

Присяга 

Після референдуму на підтримку незалежності України Верховна Рада ухвалила закон про збройні сили. Ним закріплювалося підпорядкування Києву розташованих в країні військ. Військовослужбовці мали присягнути на вірність Україні. Однак робити це погоджувалися не всі, часом переходячи на бік росії. 

Взимку 1992 року у нашому місті обговорювали ситуацію, що сталася у сусідньому Хмельницькому. Звідти зрадники-військові на шести бомбардувальниках СУ-24М втекли до росії. На літаках вилетіло 12 офіцерів, а начальник штабу, прихопивши прапор полку, виїхав до рф машиною. Цікаво, що з усіх їхніх родин лише дві погодилися об'єднатися з утікачами. Інші заявили, що бачать своє майбутнє в Україні. 

Обмін квартирами

Серед тогочасних оголошень можна знайти чимало про обмін квартирами. Люди буквально обмінювалися житлом з мешканцями інших міст або колишніх республік СРСР. Вже тоді до України чомусь тягнуло росіян. Ось яскраве тому підтвердження:  «Міняю Саратов на Вінницю».

Виховані підвалами

Криза початку 90-х призвела не лише до економічного занепаду, але й позначилася на молодому поколінні. Питанню відпочинку дітей у ті роки приділяли, м'яко кажучи, недостатньо часу. Тому підлітки самоорганізовувалися й збиралися у так званих «клубах», що направду були звичайнісінькими підвалами. 

Підвалів у Вінниці було настільки багато і вони були настільки безконтрольними з боку дорослих, що невдовзі «клуби» стали місцями розпусти, наркоманії та алкоголізму. 

«Скільки скалічених юних душ, скільки скривджених насильством сердець. І відповідно сплески жорстокості, садизму. Адже підвальне дно притягує і злочинців. І їх вплив на дітей невпинно зростає. І дрібні крадіжки стали вже повсякденним явищем», — йшлося в одній з публікацій, присвяченій «підвальному життю» вінницьких підлітків. 

Здоров'я

У Вінниці офіційно зареєстрували перші два випадки носіїв СНІДу. Скільки хворих було насправді, і яка статистика у місті була по ВІЛ-інфекції, невідомо. 

Однією зі злободенних тем для тогочасних містян і причиною регулярних скарг до різних інстанцій була вода з-під крану. Ось фрагмент грудневої статті за 1992 рік: 

«Брудного кольору, з неприємним запахом, вона зовсім непридатна для споживання. Біля поодиноких криниць, які ще є у місті, виникають довжелезні черги. … Не випадково, що останнім часом зросла кількість захворювання кишковими інфекціями і навіть такою важкою хворобою, як вірусний гепатит. Сумна історія трапилася у середній школі №29. Тут було зареєстровано десятки випадків захворювання цією хворобою».

Екологія

З однієї публікації тодішньої преси ми дізналися, що за рік промисловість Вінниччини викидала у повітря близько двохсот тисяч тонн шкідливих речовин. Однак справжнім лихом, йшлося в газетах, були автомобілі. Їх внесок перевищував 240 тисяч тонн шкідливих речовин. У самій Вінниці цей показник складав 49,5 тисяч тонн. «Отже, незабаром вінничанам доведеться купувати протигази», — підсумовував журналіст. 

Якщо порівнювати із сьогоденням, то у 2018 році промисловість Вінницької області виробила 97,3 тисячі тонн забруднювальних речовин. Понад 75% від цієї кількості припадало на Ладижин. Автомобілі у тому ж році забруднили повітря області 6,5 тисячами тонн оксиду вуглецю, що склало 6,7% від загальної кількості забруднень. 

Підземелля

Легенди про те, що підземеллями оповита чи не вся Вінниця можна почути й сьогодні. Зазвичай, дискусію про них відновлюють на тлі тих чи інших ремонтних робіт у центрі міста, коли, скажімо, під час заміни теплотраси робітники наштовхуються на старовинний підвал або ж іншу знахідку. 

На початку 1992-го про вінницькі катакомби також активно говорили. До прикладу, згадували, як у 89-му на тодішній вулиці Леніна під вагою тролейбуса почала провалюватися бруківка. Чи коли під колишньою синагогою підлітки натрапили на підземний хід, що в ньому знайшли старовинні книги. Були й інші знахідки у центральній частині Вінниці. 

Цікавим нам видався коментар вінницького краєзнавця Павла Карлінера. Науковець запевняв, що підземелля мають розгалужену мережу, й охоплюють чи не всю Єрусалимку. «Не виключена можливість, що дослідників чекають тут і скарби: рукописи, книги, предмети культури. Цілком можна припустити, що тут заховані й інші речі, які мають суто матеріальну цінність. Не слід забувати, що під час окупації в підземеллях переховувались єврейські родини і гітлерівці, не маючи можливості їх звідти вигнати, замуровували підземні ходи», — казав Карлінер.

Спроба захопити Пирогова

Тіло видатного вченого Миколи Пирогова вже 112 років як зберігалося у церкві-некрополі, що її свого часу спорудили на кошти його дружини і яка досі є невіднятною частиною музейного комплексу. Однак у 1992 році у селі Пироговому з'явився чоловік, який назвався Ярославом і видавав себе то за представника облвиконкому, то за архієпископа. Він же агітував членів місцевої релігійної громади захопити церкву з тілом забальзамованого вченого, що призвело до спроби останніх влаштувати мітинг. 

Адміністрація музею обурювалася таким нахабством, пояснюючи, що церква ніколи не належала ні православній, ані будь-якій іншій релігійній громаді. «Тут і надалі відбуватимуться ритуальні служіння у великі релігійні свята. Але для повсякденного служіння ця церква не призначалася і такої функції виконувати не може. У склепі потрібно підтримувати спеціальний режим за вологістю, температурою, біологічним станом тощо. При постійному служінні такий режим був би порушений», — коментувала ситуацію завідувачка відділу музею Н. Корольова.   

Про найцікавіше з життя Вінниці у 1993 році читайте у нашому наступному матеріалі. 

Читайте також:

Ненависть до СРСР, тотальний дефіцит, Незалежність. Пригадуємо, яким для вінничан видався 1991 рік

А пам'ятаєте вагон з цюрихським балетом? Розповідаємо про незвичний громадський транспорт Вінниці

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.