«Ви перший журналіст, який там побуває»: як ми спустилися в підземні тунелі лікарні імені Ющенка

«Ви перший журналіст, який там побуває»: як ми спустилися в підземні тунелі лікарні імені Ющенка
Вхід до тунелів
  • Понад сто років тому поряд із нашим містом побудували Вінницьку окружну лікарню для людей з психічними розладами. 
  • Історія цього медзакладу оповита великою кількістю легенд та має у своїй біографії чимало неймовірних фактів. 
  • Сьогодні лікарні ім.Ющенка 125 років. У цьому матеріалі ми повідаємо про найцікавіші з них, а також покажемо, що насправді ховається у темних лабіринтах лікарняних підземель.

Перше, що помічаєш, дивлячись на розташування корпусів лікарні імені Ющенка згори, так це їх разючу подібність з двоголовим орлом, що колись його наносили на герб Російської імперії. Помилки бути не може. Ось 24-ий, 25-ий і 26-ий корпуси — це одна голова. А 13-ий з 14-им — друга. Два довгуватих, 8-ий та 9-ий, ніщо інше, як тулуб. Ну й зо два десятки інших корпусів доповнюють решту пташиного скелета, хоча й цегляного. 

Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня імені Ющенка, а саме так вона нині правильно називається, справді має безпосереднє відношення до давно зниклої імперії. Вона стала другою у ній повноцінною лікарнею для людей з психічними розладами. Першу на два десятки років раніше звели в Казані. 

До цього, як тоді було заведено казати, божевільних лікували у психіатричних відділеннях. На всю Подільську губернію таке місце було лише в Кам’янець-Подільському. Й те всього на 40 ліжок. Санаторними тамтешні умови і ставлення до хворих язик назвати не повернеться. Їх, приміром, нерідко приковували браслетами з ціпком до клиноподібних цвяхів. Такі нещасні могли відійти від свого ліжка максимум на метр. Справляти потребу, як і їсти, їм зазвичай доводилося також на цьому мізерному клаптику простору. 

Отож 1897 рік. На день народження імператриці Олександри Федорівни, дружини Миколи ІІ, за версту від Вінниці урочисто відкривається Вінницька окружна лікарня для душевнохворих. Саме у ній відтепер будуть піклуватися про людей з психічними розладами з усього Південно-Західного краю Російської імперії. 

Аби краще зрозуміти, наскільки цей проєкт вийшов перспективним, нумо огляньмо тогочасну Вінницю. У місті немає електроенергії, опалення, водогону та каналізації. Дороги без твердого покриття, а сміття, як у Середньовіччі, люди викидають просто на вулицю. Позаздрити тогочасним вінничанам можна хіба що через Південний Буг. Складно повірити, але наприкінці 19 століття річка вважалася однією з найчистіших у Європі. Вода з Бугу була придатною для пиття. 

Тепер повернімося до окружної лікарні. В той самий час окружна лікарня має: електричне освітлення, каналізацію, калориферне опалення усіх приміщень, свою водонапірну вежу, просторі та світлі кімнати з панорамами Бугу за вікнами, а неподалік — ліс. Сам Микола Пирогов вважав цю місцину найздоровішою в околицях.

У головному корпусі лікарні передбачили велику залу для розваг. У ній могли вільно розміститися 400 людей. Нерідко там влаштовували танці для спокійних хворих та молодшого медичного персоналу. Витрати за свята завжди брав на себе перший директор лікарні Василь Кузнецов, якого, до слова, тут дуже любили та поважали. 

Двічі на рік влаштовувалися концерти та бали: 1 січня — бо ж Новий рік, а ще день народження директора. Та 24 жовтня — день храмового свята лікарні на честь «Божої Матері Всіх скорботних».

Танці в лікарні 

На другому поверсі цієї ж будівлі розмістилася «домашня» церква. На вихідних спокійні хворі могли приходити, щоб помолитися. Лікарняний священник сповідував та причащав охочих. 

Відпочивали хворі й на березі Південного Бугу. Під мелодії скрипки та ритми бубна. Їх пригощали чаєм та варенням. Нерідко влаштовувалися тривалі прогулянки за чотири версти, трішки більше за чотири кілометри, до сусіднього лісу, який належав Олександрі Пироговій, другій дружині відомого лікаря. 

Макет корпусів лікарні

Окружна лікарня розраховувалася на 450 хворих. Вже наприкінці першого року майже усі місця у ній були зайняті. Чимало з тогочасних пацієнтів поступали до психлікарні з хронічними захворюваннями, які з’явилися на тлі їх тривалого перебування в погано влаштованих лікарнях імперії. Вже у 1899-му кількість ліжок збільшили до 700. 

У 1901 році від ускладнень септичного дифтериту помер директор лікарні Василь Кузнецов. Йому було лише 42 роки. Директора поховали на території лікарні, біля Південного Бугу. Він любив ті місця і нерідко приходив туди, аби помилуватися панорамами. Могила збереглася донині. 

Наступним лікарню очолив Микола Країнський. За його керівництва усіх пацієнтів поділили на кілька класів: хворі першого класу сплачували на користь державної скарбниці 12 карбованців 50 копійок; другого класу — 7 карбованців 50 копійок. За незаможних розраховувалися з коштів земства губерній Південно-Західного краю. 

Крім того, у лікарні було передбачено утримання так званих пенсіонерів. Вони поділялися на три категорії. Представники третьої платили 35 карбованців на місяць і жили в загальних спальнях. Другим їх перебування обходилося у 70 карбованців, вони мали окремі кімнати. Перші, найзаможніші, сплачували 125 карбованців. За ці гроші у них були не лише окремі кімнати, але й власна прислуга. 

Цікавим буде пробігтися й профілями тодішніх відділень, що діяли на базі Вінницької окружної лікарні: для спокійних чоловіків, для неспокійних чоловіків, «буйних» чоловіків, відділення для «важких і неохайних» чоловіків, чоловіче соматичне відділення, а також аналогічні відділення для жінок. Було окреме відділення для хворих епілепсією. 

Збереглася інформація, що хворі у перші роки минулого століття були забезпечені усім необхідним: одягом, їжею, відповідним доглядом. Існував навіть спеціальний реєстр страв. Приміром, хворі другого класу мали меню із 29-ти страв, а меню першого складалося з 53-х. 

Головний корпус лікарні імені Ющенка зараз

Важкі часи для лікарні настали з початком Першої світової війни. На тисячу хворих, які тоді перебували у стаціонарах, приходилося лише три ординатори. У листі головному управлінню у справах місцевого господарства за 11 серпня 1917 року йдеться, що фінансове становище лікарні вкрай важке, заборгованість суттєво перевищує відпущені суми. Кількість працівників катастрофічно зменшилася. 

У своїй телеграмі до губернського комісара тодішній директор лікарні Бойно-Родзевич пише: «Службовці Вінницької окружної лікарні йдуть на польові роботи. Неспокійні хворі зостаються без нагляду. Прошу призначити 10 полонених». В той самий час зростає потік пацієнтів з фронту, які мали вади психіки. 

За понад два десятки років ремонт в приміщеннях застарів і потребував невідкладного оновлення. Не працювала опалювальна і водонапірна системи. Через брак їжі хворі почали голодувати. Зростала летальність. У 1919 році, зокрема через спалах азійської холери та висипного типу, вона досягла 45%. 

В історичному нарисі колишнього директора лікарні імені Ющенка Вадима Клочка можна знайти такі рядки про ті часи: «Особливого лиха зазнали хворі і медичний персонал лікарні в період білогвардійщини та петлюрівщини. Ці війська перетворили лікарню на казарми, зайнявши більшу частину її приміщень». 

У тому ж нарисі йдеться, що лікарню почали відбудовувати з приходом більшовиків. Попри скруту, хворі не голодували: на день отримували півтора фунта хліба кожен, чай з цукром, обід з двох страв і вечерю. 

Серед тодішнього населення Подільської губернії було не менше 9700 хворих. З кожної сотні хворих, у лікарні утримувалося лише четверо. Більшість лікувалася у знахарок чи бабок. 

При СРСР з’явилися різного роду майстерні: кравецька, рогозяна, лозова, лялькова, палітурна тощо. Хворих почали залучати до робіт на полях, фермах, в господарстві. Називалося це трудовою терапією. 

На початок 1940 року ліжковий фонд лікарні складав 1530 ліжок. Функціонувало 15 відділень. 

Невдовзі після того, як німці захопили Вінницю, представник фельдкомендатури Мелінг звернувся до головного лікаря фельдкомендатури Сеппа:

— Чим займаються лікарі психіатричної лікарні?
— Лікують хворих.
— Їх треба вилікувати радикально!

Останнє означало знищення. З того самого дня пацієнтів психіатричної лікарні почали вбивати. У лікарні встановили надзвичайно жорстокий режим і різко зменшили норми харчування: на добу їм видавали лише 100 грамів хліба. М’яса та жирів вони не отримували зовсім. Професор лікарні Ган ділився спогадами про те, що він звертався до гебітскомісара з проханням покращити харчування, на що отримав відповідь: «Психічнохворим забагато навіть 70 грамів хліба». Коли настали холоди, кімнати з хворими не опалювалися. Люди, знесилені голодом, замерзали. 

Хворих не лише розстрілювали, але й труїли. Збереглися записи про те, що одного дня в аптеці при лікарні помітили пропажу ціанистої ртуті та окису ціанистої ртуті. Масштаби трагедії стали відомі лише після звільнення Вінниці від німецьких окупантів. 

На піщаному кар’єрі, що знаходився поряд, знайшли та провели ексгумацію близько 800 тіл розстріляних хворих. Німці перетворили місце поховання на звалище для сміття та нечистот. Ще 18 могил знайшли на кладовищі лікарні. В кожній з них знаходилося по 40-50 трупів пацієнтів психіатричної лікарні імені Ющенка. 

Після знищення усіх пацієнтів з розладами психіки в лікарні облаштували шпиталь для військовополонених Червоної армії. Їх також поступово знищували. На лікарняному кладовищі пізніше знайшли вісім братських могли, провели ексгумацію понад тисячі радянських бійців.

З другої половини 1942-го приміщення лікарні використовували як санаторій і казино «Вальдюф» для офіцерів ставки Гітлера. Пізніше, відступаючи, німці розграбували, а потім знищили корпуси лікарні.

У 1946 році лікарня могла розмістити лише 680 хворих. У той час людей, які потребували догляду та лікування, було значно більше: в багатьох українських містах та містах інших радянських республік психоневрологічні лікарні були зруйновані, пацієнтів направляли до Вінниці. 

Тоді ж повернулися до трудової терапії, яка, як вважалося, сприяла лікуванню людей з розладами психіки. З кожним наступним роком річна кількість пацієнтів збільшувалася. Так, наприклад, у 1965-му їх було 4492, смертність складала 2%. 

Сьогодні медзаклад розрахований на 832 ліжка: 680 психіатричних, 140 неврологічних, 12 — відділення анестезіології з ліжками інтенсивної терапії.

Софія Кучерук, директорка лікарні імені Ющенка

— Дуже люблю особові справи, — гортаючи старовинні документи у лікарняному музеї, говорить нинішня директорка лікарні мені Ющенка Софія Кучерук. — Подивіться, яка каліграфія. А як зверталися одне до одного… Ось, наприклад: «Имею честь покорнейше просить ваше высокоблагородие зачислить меня на имеющуюся вакансию ординатора лечебницы». Це 1904 рік. 

Якби ми дослідили лікарняний архів ретельніше, то знайшли б аналогічне прохання від Олександра Ющенка, чиє ім’я лікарня носить з 1936 року. У 1897-му до директора Вінницької окружної лікарні майбутній академік писав так:

«Высокоуважаемый Василий Петрович. Я просилъ бы васъ представить меня на место старшего ординатора, но если имеется въ виду кто нибудь более достойный, то я съ благодарностью приму место и младшего. Примите уверение въ совершенной преданности и глубокомъ уважении».

Про лікарню дотепер ходить чимало міфів та легенд. Софія Кучерук зізнається, що нещодавно їй зателефонували з телешоу «Битва екстрасенсів». Напрошувалися приїхати. Мовляв, знаємо, що коридорами ваших приміщень блукає привид: «Ви знаєте, кажу їм, я працюю у лікарні 30 років і за весь цей час якось не доводилося з ними стикатися», — сміється директорка медзакладу. 

Інша популярна легенда свідчить, що під будівлями лікарні імені Ющенка приховано не один підземний поверх, де свого часу, що тільки не робилося: від катувань хворих до проведення над ними різноманітних експериментів. 

— Лікарня справді має підземні тунелі, але після війни більша їх частина або завалена, або використовується як склад, — розповідає Софія Кучерук. 

Лікарка говорить, що тунелі прокладені під усіма корпусами лікарні. Раніше заборонялося носити їжу або білизну через двір, тому всі пересування немедичного персоналу мали здійснюватися лише під землею. 

Тунелі були охайно побілені та добре освітлені, на підлозі лежав паркет. Частина тунелів була устаткованою рейковими лініями, що ними між корпусами курсували вози на кінній тязі. Кожне відділення мало підйомні пристрої для транспортування їжі та інших господарських потреб. 

— Бачите ці каштани? — запитує Софія Кучерук, вказуючи на алею між головним корпусом та господарчим двором. — Це місце називається «Красным двориком», через колір викладеної плитки. Воно існує від самого заснування лікарні. Під ним точно проходили рейки, але через завали туди давно вже ніхто не може потрапити. 

«Красный дворик»

Проходимо алеєю і опиняємося перед старими, не старовинними, дерев’яними дверми. Лікарка прочиняє їх і запрошує журналіста всередину. 

— Ось це один з входів до тунелів, які ще збереглися. Ви будете першим журналістом, який там побуває, — говорить директорка і заходить слідом. 

Вмикаємо ліхтарик. В обидва боки від нас простягаються довжелезні тунелі заокругленої форми. Чим далі, тим більше різних відгалужень та кімнатних приміщень. Збудовані вони з цегли та каменю. Але найбільше впадають в очі комунікації. Чи не звідусіль тягнуться довгі нитки металевих, пластикових, широких та вузьких труб. 

— Так-так, тепер тут всюди прокладені комунікації, — говорить Софія Кучерук. — Коли я прийшла сюди працювати, тунелі вже не використовувалися. Думаю, що так після Другої світової, коли німці зруйнували лікарню. Частина ходів досі не обстежена, ми не знаємо, що там може бути. Наприклад, років 15 тому у наших підземеллях знайшли бомбу часів Першої світової.  

Тунелі під лікарнею імені Ющенка

Проходимо до відділення №16. Це обласний дитячий центр психічного здоров'я. Клаптик підземель цього відділення все ж приведений до ладу: є світло, на стінах викладена плитка радянського зразка, стоїть кілька шаф з речами, коробки. 

Коли медсестрі не без зусиль вдається відчинити старі двері, що ведуть до решти тунелів, ми знову опиняємось серед темряви та голих стін. Подекуди можна наштовхнутися на якийсь старий мотлох або ж кістки давно померлих тут пацюків чи котів. Якщо не знати, де знаходишся, то цілком видається, що на закинутому поверсі якогось виробництва. 

Тунелі під лікарнею імені Ющенка

До слова, тунель складається лише з одного поверху і не має інших заглиблень. Кілька разів, блукаючи підземеллями лікарні, ми знаходили кімнати із заґратованими вікнами. Ці решітки слугують захистом від непроханих відвідувачів. В усьому іншому — звичайнісінький підвал, з павутинням та пилом, хоча й зі своєю довгою та насиченою історією.

Під час написання цієї публікації ми використовували матеріали з історичного нарису колишнього директора лікарні імені Ющенка Вадима Клочка, сайту лікарні імені Ющенка, музею лікарні імені Ющенка, Вікіпедії.

 

Читайте також:

«Моя бабуся втекла з Донбасу і потрапила на Хімпром». Історія Вінницького хімзаводу

«Вчився у Москві тому, як робити підшипники». Життя і смерть ДПЗ-18

Слідкуйте за новинами Вінниці у Facebook, Telegram, Instagram, Viber та YouTube.

Коментарі (10)
  • Неля Винославская

    Дякую за цікаву історичну інформацію 🙏🙏🙏👍👍
  • Толік Варга

    Ну про орла писав очевидно пацієнт лікарні😂😂😂
  • Анатолий Гордий

    предки  оставили  прекрасное  наследство   только  дети  и  внуки   коммунистов  и  комиссаров  застроили  парк   общагами     городские  и  областные  руководители  хотябы  кюбилею   установили  нормальные   скамейки  и  отремонтировали   дорожки  на  територии    а  то  не  дорожки  а  противотанковые  рвы
  • Любовь Гунченко

    Дуже цікаво.  Я багато знала про  
    цю лікарню, але ще більше взнала нового. Існує легенда, що з Вервольфу Гітлер міг підземеллями добратися  до казино, яке розміщувалося в головному корпусі лікарні. Скоріше за все, це тільки легенда. Шкода, що про це нічого не сказано в статті.

21:01 «Готові дати відсіч ворогу». Добровольці продовжують готуватися до оборони photo_camera 20:39 Чим багата подільська кухня? Смачний тест від 20minut.ua 20:13 Спортшкола олімпійського резерву запрошує дітей на безкоштовні заняття з баскетболу photo_camera 19:26 Вінничани в складі збірної України боротимуться за медалі на Євро із хокею на траві «5 x 5» Від читача 18:19 Лохотрон на продуктовом рынке Лесопарк на Вишенке. 19:19 «Запитів від бійців багато». Вінничани розробили для фронту акумулятор і назвали його BanderaPower 19:10 Завдяки волонтерам область отримала майже 12 тисяч пляшечок дефіцитного дитячого харчування play_circle_filled 19:06 «Не пийте крижану воду і не відчиняйте вікна»: поради лікарки, як поводитись під час спеки 18:58 Не допомагайте ворогу, або як поводитися в соцмережах 18:26 Розслідування завершили. Судитимуть банду з Ладижина, яка виготовляла наркотики play_circle_filled photo_camera 17:41 Блювати кілька тижнів чи навіть місяців після кишкової інфекції. Чи небезпечно це, розкаже лікар 17:11 У центрі міста гвардієць освідчився військовій ЗСУ. ВІДЕО play_circle_filled photo_camera 16:01 Цьогоріч відремонтують дороги на 17 вулицях у приватному секторі photo_camera 15:25 Лідер «Динамо» Віктор Циганков одружився з вінничанкою. Земляк поділився фото з весілля photo_camera 15:02 Двоє вчителів з Гайсина купили за шість тисяч підробні ковід-сертифікати 13:59 По Кременчуку рашисти запускали ракети типу «Х-22»: відео та деталі від СБУ play_circle_filled photo_camera 13:01 Електронний проїзний: економія для тих, хто багато їздить у громадському транспорті 12:28 Порятунок коней, мільйон в шкарпетках та інше важливе за 29 червня у Вінниці 11:47 Вінницькі лікарі записали патріотичне відео до Дня Конституції України (блог МЦ Нейромед) 11:45 Негода у Вінниці знеструмила вісім вулиць. Працюють електрики
Дивитись ще keyboard_arrow_right
keyboard_arrow_up