У Баварії помер вінничанин, якого звинувачують у звірствах в концтаборах

Майже рік тому, 12 травня 2011-го, суд Мюнхена визнав винним Івана Демянюка у пособництві нацистам під час Другої світової війни і засудив його на п’ять років позбавлення волі. Незважаючи на це, засудженого одразу відпустили з-під варти до закінчення розгляду апеляційної скарги. Весь цей час він знаходився в будинку для престарілих у Баварії. Там і помер минулої суботи, так і не дочекавшись апеляції.

Загадка залишилася
На цвинтарі у селі Дубові Махаринці є могила з надмогильним пам’ятним знаком з прізвищем Іван Демянюк. Виявляється, у селі було два чоловіки на прізвище Демянюк. Звали їх теж однаково – Іванами. Обидва пішли в армію ще до війни. Обидва воювали. Тільки один повернувся в село - Іван Андрійович. Дехто з односельців припускає, що підозрюваним міг бути саме цей чоловік. Принаймні він сам дав підстави для таких припущень.
Деякий час після війни про нього в селі нічого не знали. У селі з’явився у середині 50-х років. Приїхав не сам – з дружиною і двома доньками. Кажуть, ніколи його не бачили з військовими нагородами. Взагалі рідко з’являвся на урочистостях з нагоди Дня Перемоги. Працював у колгоспі. Несподівано для земляків наклав на себе руки.
- По наших документах значиться, що його не стало у 1970 році, - каже секретар сільради Тетяна Джерук, - а на надгробному постаменті записано 1971-й рік. Де він служив, у яких частинах воював, такої інформації у селі нема. Я чула від людей, що обидва Демянюки – далекі родичі. А на фотографіях вони навіть схожі між собою.
- Він повішався після того, як батько розповів, що бачив його фотографію у слідчого КДБ, - каже син колишнього фронтовика Петро Бондарук. Його батька декілька разів викликали на розмову слідчі. Додому теж приїжджали. Було це у 70-х роках. Справа в тому, що батько, якого теж звали Петром, служив разом з Іваном Демянюком, тим, якого засудили в Німеччині.
- Одного разу, - продовжує розповідь син фронтовика, - під час такої розмови поклали перед батьком на столі фотографії. Серед них був знімок Івана Андрійовича Демянюка. Запитують, чи є між ними знімок твого фронтового друга? Батько відповідає: «Ні, нема». Тоді йому кажуть: «Невже нікого не впізнаєш?» Звичайно, батько упізнав іншого Демянюка – Івана Андрійовича. Йому пропонували сказати, що це той самий чоловік, з яким він разом воював. Але батько не став цього робити. Бо це була б не правда. Дома розповів Івану про те, що бачив його фото в КДБ. Після цього чоловік наклав на себе руки.
- Дані про час і місце проходження служби Демянюка Івана Андрійовича треба шукати в архіві Міноборони Росії в Подольську під Москвою, - кажуть у Козятинському райвійськкоматі.
Такі документи могли б пролити світло на фронтові дороги другого Демянюка.

Примхлива Феміда
Другий Демянюк – Іван Миколайоіич після війни оселився у США. Працював шофером. Один з колишніх в’язнів фашистського концтабору упізнав у ньому наглядача. Судили Демянюка в Ізраїлі. Встановили вищу міру покарання. Однак після апеляції у 1993 році Верховний Суд цієї країни виправдав підозрюваного.
У селі згадують, що син засудженого Івана приїздив у Дубові Махаринці, збирав усі листи і фотознімки, які надсилав з фронту його батько. «Найбільше таких свідчень зберегла двоюрідна сестра Івана - Марія Аврамівна Демянюк, - каже її племінник Віктор Демянюк. – На жаль, тітки уже нема на світі, померла десять років тому. Але вона часто згадувала, як хлопець приїздив у село, забрав з собою все, що батько присилав з війни. Можливо, саме ті фронтові листи й фотографії допомогли у виправданні батька. Якби таких доказів не було, хто б відмінив вищу міру покарання».
Незважаючи на виправдання Демянюка судом однієї країни, у Німеччині прийняли своє рішення. Земляки Демянюка по-своєму оцінили вердикт німецьких суддів. «Німці таким чином хочуть перекласти частину провини нацистів на представників інших народів», - кажуть у Дубових Махаринцях.
Приємно вражена висновками земляків Демянюка німецька журналістка Аліс Бота з газети «Die Zeit» («Час»). Три дні вона провела у Дубових Махаринцях. Її найбільше цікавили деталі біографії нашого земляка довоєнного періоду. Пані Аліс почула в селі, що до війни засуджений мав репутацію трудолюбивої людини. Про це дотепер пам’ятають. І думки про нього не змінили.
Знають тут і про те, що в Америці, де мешкав Демянюк, його позбавили громадянства. Тому не проти, щоб Іван повернувся додому. Якби задовольнили апеляцію адвоката Демянюка і не стали позбавляти волі старого чоловіка, земляки б написали йому листа, щоб повертався додому. «Кожну людину на старості кличуть до себе рідні місця, - каже один з ветеранів села. – Це природне бажання людини. Можливо, після усіх тих митарств, які зазнав Іван, захотів би притулитися до землі, де народився і виріс. Будинків у селі вистачає, оселитися було б де…» Однак доля розпорядилася по-іншому – Іван Демянюк пішов з життя на чужині, так і не дочекавшись розгляду апеляційної скарги на рішення суду Мюнхена.
Інформація до роздумів
Після вердикту німецьких суддів депутати Львівської облради прийняли звернення (24 травня 2011 року) до керівництва держави з пропозицією вжити невідкладних заходів для правового захисту і звільнення Івана Демянюка. 78 депутатів, які підтримали таке рішення, звернули увагу на те, що німецькій Феміді не вдалося довести провину українця, тому рішення про його засудження є суто політичним. Щоправда, в Києві на таке звернення не зреагували.

Довідка
Іван Миколайович Дем'янюк, відомий ще як: Джон Дем'янюк  — українець, колишній громадянин СРСР і США. Під час Другої світової війни був солдатом Червоної армії і пораненим потрапив у німецький полон.

Івана Дем'янюка з початку 1980-х і до смерті у 2012 звинувачували у співучасті в нацистських злочинах, проти Джона Дем'янюка була розгорнута світова медійна кампанія. Протягом семи років був ув'язнений в Ізраїлі, де його засудили до страти у 1988, але Верховний суд у 1993 виправдав його.

У Німеччині його було звинувачено у співучасті у вбивстві понад 28 тисяч людей під час служби охоронцем у концентраційному таборі Собібор. Процес Дем'янюка у Мюнхені тривав упродавж 18 місяців, і у травні 2011 року суд засудив його до 5 років ув'язнення. Вирок так і не набув чинності, бо апеляційний суд не встиг винести свого вердикту.
 

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у  Google