Легенди та історії підземної Вінниці. Історичний гід

• Прокладені в різні часи під Вінницею ходи й досі зберігають чимало таємниць, які обростають легендами.
• Поява підземних ходів У Вінниці пов’язана із забудовою правого берега Південного Бугу. Це почалося з ХVI століття, коли з’явилося Нове місто — нинішній центр.
• Матеріал з книги вінницького письменника Михайла Пащенка «Легенди та історії Вінниці». Книга вийшла друком восени 2019 року, в рамках конкурсу «Бюджет місцевих ініціатив».

Свідчення краєзнавців

Підземелля Вінниці здавна вважається таємничим і небезпечним місцем. Ця слава тягнеться з давнини. Чимало спелеологів розповідали одну — дві, а той декілька історій про незвичайні зустрічі в підземних лабіринтах з привидами та дивними голосами, співом, музикою та іншими звуками, джерела яких були невідомими, Що ж приховано за розповідями, від яких стає моторошно?

Психологи стверджують, що незвичні привиди у людей, що знаходяться в підземеллі, викликає темнота, замкнутий простір, абсолютна тиша і відчуття відокремлення від зовнішнього світу.

Про таємницю підземних склепінь писав Анатолій Секретарьов у книзі «Місто над Бугом — 400 років тому і по тому»:

«Таємничі підземелля колишніх монастирів вабили до себе шукачів скарбів. І не тільки скарбів. Серед копачів траплялися і справжні нелюди — ці вже й запам’яталися грабунком поховань, яких було доволі в підземельних склепіннях. Зрозуміло, що потім виникали чутки про привиди — чи то скривавлених ченців, чи то бідних панночок. До того ж, і в підземеллях, і зовні, на схилах тутешнього пагорба, люди знаходили безліч людських кісток — свідоцтва жорстоких подій і трагедій, що розігрувалися під цими стінами в давнину».

Ця класична сполука підземного і потойбічного створювали навколо «Мурів» зловісний і водночас притягуючий ореол таємничості, тому це місце у Вінниці часто демонстрували поважним гостям. Ось як, наприклад, описує відвідування «Мурів» у 1904 році подільським губернатором одна з супроводжуючих осіб: «Ми з губернатором спустилися в підземелля, що виявилося напрочуд просторим. Мерехтливе світло смолоскипів, що тримали пожежники… вихоплювало з темряви то розриту шукачами скарбів глиняну підлогу, то порожні ніші стінних камер, де колись спочивали останки вельможних осіб… В бічній кімнаті нашим очам відкрилося зображення людського кістяка в повний зріст. Пальці кістяка стискали держак високо піднесеної коси. Чорна фарба, якою було майстерно виконано це зображення, вже посіріла від часу…».

Дуже цікава в цій фортеці система склепів, які призначались для захисту під час ворожих нападів, переховування краму та продуктів, а під костьолом для поховання мерців. Труни покладались у ніші в стінах склепу, в землі на підлозі. Вхід до склепу під кляштором є з двору; система склепінь з цегли, що засновані на цегляних колонах та стінах, утворює дві великі зали та бічні приміщення й коридори. Висота цих зал сягає 4 метрів. Коли вдарити по підлозі склепів чи швидко по них ходити, підлога гуде, як склепіння.

Можна гадати, що під цим склепом є ще сутерени (підвал, провалля, — авт.), та мабуть, розвинена їхня система. В літопису капуцинського кляштору під 1786 роком записано, що староста Чосновський за свій рахунок зробив коштовну будову сутеренного каналу від кляштору до річки Бога. Сутерени та підземні ходи є невід’ємною особливістю будівництва всіх кляшторів та фортець тої доби. Канал, що про нього згадується, був для відводу нечистот кляштору та існував аж до кінця ХІХ ст. Такі самі сутерени та безумовно й канал до р. Бога мали єзуїтський і домініканський кляштори.

В стародавніх єзуїтських документах згадується про поховання багачів у сутеренах під баштами. Підземними ходами були безумовно зв’язані всі три кляштори; можна гадати, що ходи від них були й до будинків представників влади та багачів. Більшість підземних ходів, що на них тепер натрапляють, являють собою тунелі, більшість з яких без обробки цеглою та камінням, викопані в нижніх шарах твердої та сухої лесової глини, на глибині 4 м та нижче.

Будь-яка інформація про лабіринти була засекречена аж до 1985 року. Новий відлік старої історії почався у 1998 році, коли зненацька стала осідати будівля міської прокуратури. В її підвалі виявили стародавній підземний хід.

Міська влада вирішила ще тоді приступити до негайного порятунку Соборної. Виявлені підземні пустоти вирішили наповнити рідким склом чи пінобетоном, а їх виявлення доручити любителям-спелеологам. І домовились: побачене — таємниця.

— Проте ми бачили на стінах незрозумілі зображення, стрілочки, — розкриває секрети географ за професією і спелеолог за захопленням Володимир Книш. — А безпосередньо під Соборною виявили відносно свіжі ніші і напис на стіні — 1941. В цілому ж магістральні ходи збереглись майже ідеально. Гірше з боковими відгалуженнями, більшість яких перекрито фундаментами чи забетоновані зверху. Дивно, але при цьому продовжує працювати система вентиляцій. Як вона влаштована — невідомо.

Вінницьке підземелля ще не відкрило своїх таємниць. Великий центральний лабіринт під центральною частиною міста, приховує в темних надрах різні таємниці. Серед них і доволі сумні історії.

Якось на вулиці Поліни Осипенко, поряд з «Мурами» сталося провалля. У глибокій ямі знайшли скелети людей із загнаними в область серця ясеновими кілками: Гак колись катували вампірів і відунів, щоб вони не могли повернутися до живих і пити їх кров або продовжувати вершити чорні чаклунські справи.

Про ті жорстокі часи домініканського ордену катувань залишилось чимало сумних розповідей. Упевнений, що «свята» інквізиція наше рідне місто не обминула своєю увагою. Тут проходили судові процеси над відьмами. Правда, таємно.

Так вже трапилося, що Вінниця завжди була досить великою для різних релігійних конфесій. Хоча немає цьому підтверджень ні в документах, ні в літописах, але ці катування існували.

Одександр Кокрецький свого часу захоплювався спелеологією і в деяких ходах Вінницького підземелля побував особисто. Тоді й познайомився з колегами по хобі. Молоді дослідники розповіли, що побували в підземних ходах, які проходили під вулицею Поліни Осипенко. Саме там і наштовхнулися на кімнату, де чинились катування. «Катувальні засоби поіржавіли, дошки розсохлися, а цвяхи геть розсипалися».

Цей день молоді люди запам’ятали надовго — такого жаху вони ніколи не бачили. Сумнівів у призначенні підземної комунікації не виникало ні в кого. Тут знаходилася камера катувань. Чинили суддівство подалі від людських очей. Тим більше, що в домініканському соборі заселилися «пси Господні», ярі захисники католицизму на завойованих територіях.

Крім староміських відьом, до кімнати катувань потрапляли і супротивники католицизму, або ж будь-хто за підозрою в чаклунстві. Захисту від інквізиторів не існувало. Ось тоді і зникали люди, провалюючись під землю.

Найбільше постраждали мешканці Вінниці, серед яких ще жив дух язичництва, славилися волховством, лікували всіляким зіллям, вишіптуванням. Знахарі знали властивість трав, могли вгадати й майбутнє. Всі ці знання, звичаї їм передались від пращурів з дохристиянських часів, старі традиції живуть і досі. Особливо у сільській місцевості. :

Висновок Житомирського проектного інституту геодосліджень:

«В результаті виконаних робіт були виявлені підвальні приміщення та підземні ходи в трьох рівнях: на глибині два-чотири метри, шість-вісім метрів та вісім-десять метрів. З метою усунення помилкових аномалій та більш надійної інтерпретації геофізичних даних було пробурено 13 свердловин глибиною дев’ять метрів. Дві свердловини перетнули підземні ходи, обидва з яких засипані. Один хід пролягає на глибині 3,1 — 4,3 метри від поверхні, інший — всього 2 — 4 метри. Поблизу костелу спостерігаються незасипані підземні ходи, які підтверджуються географічними даними та спостереженнями в підвалах».

Вінницькі катакомби це ціле трирівневе підземне місто. Історики охрестили їх «стародавнім метро». А ще підземелля може стати туристичною Меккою.

Легенда з грифом секретності

Таємниці про Вінницьке підземелля зберігає гриф «секретності». Навіть до архівних схронів потрібно було спеціальний дозвіл. Проте жодна таємниця не буває довговічною. Нова епоха принесла багато змін, які розкрили чимало незнаного.

В історичному нарисі про Вінницю читаємо: «Метричні книги Вінницького парафіяльного (єзуїтського) костьолу за 1714–1759 рр., писані латиською мовою, свідчать, що єзуїти справді у першій половині ХVIII століття навіть ховали померлих на підземному цвинтарі, який починався від нижнього храму та йшов під землею в різних напрямках досить далеко. Так, у метричному 1732 р. зазначено, що небіжчика поховано «в нижньому храмі, під західною баштою». З численних же записів видно, що великі єзуїтські катакомби мали навіть окремий дитячий цвинтар. Будівництво цих катакомб єзуїти розпочали ще в ХVIII столітті.

Постає, звичайно, питання: куди дівали землю з викопаних катакомб? Її потай вивозили і насипали на острів Кемпа?», То проводили підземні розкопки монахи чи раби?

Партійці обласного апарату теж цікавилися підземними катакомбами, і навіть були забрані з підземелля більше десятка кілків, якими убивали підозрілих у відьмарстві. Чаклунка Старого міста баба Мокрина здійснила над ними традиційне заклинання, а потім відвезла їх до Бугу і потопила. Тепер на тім місці ростуть верби, а баба Мокрина відійшла в інший світ, забравши з собою таїнство ясновидіння та лікування важких хвороб.

Оповідають, що дух її переселився у Вінницьке підземелля, коли над містом настає повний місяць, з «Мурів» доноситься чи то плач, чи якесь бубоніння, а потім підземелля дають про себе знати: то провалився під землю будинок по вулиці Володарського, то зникли сходи біля адмінкорпусу облспоживспілки по вулиці Визволення. Довелось засипати у прірву щебінь.

Працівників обласної газети «Вінницька правда», яка знаходилася на тодішній вулиці Леніна (нині Соборна), довелось терміново евакуювати, бо триповерхове приміщення почало всідати з фундаментом. Тепер на тому місці торговельні бутики.

Старожили міста розповідають ще таку історію. В 1942 році, як до Вінниці мав навідатися Гітлер, центральною вулицею пропустили танк, який провалився. Звісно, фюрера доправили до санаторію (знаходився на території лікарні ім. Ющенка) по вулиці Коріатовичів. Німці, щоб показати свою лояльність перед вінничанами, засипали провалля, виклали центральну вулицю міста унікальною бруківкою, яка до 2004 року не ремонтувалася.

Усе таємниче вабить до себе любителів-спелеологів. Врешті, у 1985 році табу на лабіринти було знято, Послужило цьому і те, що в якусь ніч почала осідати будівля міської прокуратури. В її підвалі відкрився стародавній підземний хід, який вів на центральну вулицю. Дослідити підземелля доручили спелеологам, взявши з них підписку про нерозголошення.

Дослідники побачили на стінах чимало вказівних стрілок, що вели десь до «Мурів», Бокові відгалуження здебільшого були перекриті фундаментами вентиляційна система і тому новобудов. Дивно, але чудово працювала в центральний хід був досить сухим і міцно збудованим. Ентузіасти-спелеологи кажуть, що один з підземних тунелів тягнеться до острова Кемпа центральної та побічних вулиць зумовлено тим, що всі підземні тунелі у ґрунті, і на їх просідання впливає час та природні катаклізми. Тому й провали бувають значними.

Під час створення проекту реконструкції Соборної для Вінниці відтворили карту катакомб, точніше — електромагнітних аномалій. Дослідження проводила спеціальна експедиція спеціалістів із Житомира.

Дослідження були зроблені електромагнітним способом. Ця розвідка довела, що на декількох рівнях під вулицею перехрещуються лінеарні аномалії.

Останнє, що дізналися: частину цих комунікацій було використано разом із підвалом римо-католицького костьолу для створення бомбосховища.

Деякі підземні комунікації, пов’язані з будівництвом єзуїтської місії та капуцинського кляштора, мають муровані конструкції. Побачити, що таке вінницькі катакомби, можна там, де ресторан «Манхеттен». Саме там є те що можна подивитися.

Ось що розповів дослідник Вінницького підземелля Олександр Кокрецький

«У тому районі Соборної, де зараз стоїть кафетерій, його ще називають «горки» або «стекляшка», колись були прибуткові будинки. Згодом їх зробили житловими. Якось надвечір там сидів дідусь біля газової пічки. Аж раптом пічка зникла в проваллі. Вона впала в катакомби, І ми з моїм другом вирішили дослідити підземні ходи. Ми були в чотирьох із вінницьких катакомб. Один вхід розташовувався біля колишнього молочного магазину по Соборній. Він був невеликий, з вибитою в землі рукотворною печерою. Один з ходів тягнувся через Соборну і був завалений якраз в районі цих прибуткових будинків. А другий закінчувався фундаментом банку. Стверджувати зараз можна єдине: їх вже майже не існує, вони обрізані фундаментами будинків.

Ходи простягалися до річки. Є ходи на вулиці Симона Петлюри, ще — в районі сьомої школи, там раніше була межа Вінниці, і хід йшов за тодішнє місто. В районі Кумбарів, губернаторського дому, який раніше був православним монастирем, а тепер — поліклініка по вулиці Миколи Оводова. Ці ходи я бачив на власні очі, щоправда, далеко ними не пройшов — майже всі були обвалені на відстані 25–50 метрів».

Останнє (геомагнітне) дослідження частини Соборної — від вулиці Миколи Оводова до кінотеатру «Росія» — влітку провели спеціалісти Житомирського проектного інституту геофізичних досліджень.

Було б непогано один з таких ходів, що знаходиться не під проїжджою частиною, відкрити для туристів.

Жителі будинків № 1, 2, 3 по вулиці Червоного Хреста скаржаться на те, що до їх будинків не проводять ні газу, ні води через те, що копати котловани для прокладання труб надто небезпечно.

Біля міськвиконкому у старому будинку ціла кімната разом з меблями раптово зникла під землею. Господар тоді аж два КамАЗи щебеню засипав у яму. З того часу виїхав і ніяк продати квартиру не може, — згадує бабуся Оля.

— Коли я ще молодою була, так одного разу вийшла ранком у двір, а на місці високого бузку один маленький кущик стирчить. Все дерево провалилось. Жителям вулиці Монастирської катакомби заважають своєю близькістю до помешкань:

«Ми довго не могли зрозуміти, чому у нас постійно холодно та волого. Якось, спускаючись у підвал, помітили, що земля під ногами просідає. Розкопали, і побачили кімнату, з якої був хід далі під землю»

Нині будинок поступово розпалюється на частини. Яму на подвір’ї закидали сміттям та щебенем, проте земля продовжує просідати», — свідчать мешканці вулиці Монастирської.

А ось висновок Житомирського проектного інституту геодосліджень:

«В результаті виконаних робіт були виявлені підвальні приміщення та підземні ходи трьох рівнів: на глибині два — чотири метри, шість — вісім метрів та вісім — десять метрів. З метою усунення і помилкових аномалій та більш надійної інтерпретації геофізичних даних пробурено 13 свердловин глибиною дев’ять метрів. Дві свердловини перетнули підземні ходи, обидва з яких засипані. Один хід пролягає на глибині 3,1–4,3 метра під поверхні, інший» всього 2 — 4 метри. Поблизу костьолу спостерігаються незасипані підземні ходи, які підтверджуються геофізичними даними та спостереженнями в підвалах…»

Ще один хід виявлено біля кінотеатру «Росія», ймовірно, він веде до православного собору, інший хід йде до Нацбанку і у бік «Макдональдс».

Усе втаємничене викликає чимало легенд та здогадок. Невідомо, що може статися із прилеглими будівлями внаслідок зсуву, під час переміщення грунтів підземної Вінниці. Насторожує і те, що згідно із записами метричних книг за 1714–1759 рр., вінницькі єзуїти облаштували у підземеллі своє кладовище і навіть окремо дитяче, Десь там містяться поховання вінницьких відьом, закатованих єзуїтами. Як розповідала староміська знахарка Мокрина Хомиха, тіла відьом земля не приймає, можливо, тому у «повнолуння» з «Мурів» доноситься стогін і плач.

Підземне місто, яке історики охрестили стародавнім вінницьким «метро», таїть чимало таємниць, відкриття захованих скарбів, але найголовніше — все це можна перетворити і розвинути як туристичний напрямок. Слово за археологами, істориками, фахівцями підземелля, і звичайно, місцевою владою.

За висновками науковців

Прокладені в різні часи під Вінницею ходи і досі зберігають чимало таємниць, які обростають легендами. Поява підземних ходів У Вінниці пов’язана із забудовою правого берега Південного Бугу. Це почалося з ХVI століття, коли з’явилося Нове місто — нинішній центр.

У 1610–1617 роках навпроти острова Кемпа будується перша мурована споруда з каменю й цегли — єзуїтський монастир. Для єзуїтів Подільський край, який межував із татарським степом, був вельми ворожим. Тому монастир швидше нагадував фортецю. А за високими стінами вирувало життя: будувалися костел, келії, єзуїтська школа, монастирські приміщення з’єднувалися підземними переходами. Їх використовували при облозі та для ходів на випадок облоги та поховання ченців.

Відомо, що кілька підземних ходів до берегів Бугу, а ще один, висічений у граніті — з’єднував резиденцію із замком на острові Кемпа і далі під дном річки — із Новим містом. Скільки загалом було прокладено ходів і катакомб під містом, які вони завдовжки — невідомо досі.

У 1616 році з’являється православний чоловічий Преображенський монастир. Він займав територію під нинішньої вулиці Миколи Оводова, де тоді закінчувалось нове місто, до вулиці Митрополита Петра Могили. А в 1621 році на території єзуїтського монастиря, який отримав назву «Мури», починають будувати католицький домініканський монастир.

У 1626 році з’являється ще один жіночий православний монастир Благовісний. Він розташовувався на території нинішніх вулиць Миколи Оводова, Князів Коріатовичів, Кропивницького та Монастирської. Саме там, за деякими припущеннями, найбільше збереглись підземних ходів та приміщень на глибині 5–7 метрів.

Історія вінницьких катакомб налічує сім століть. До них входили підпільники часів Другої світової війни. Але розплутати лабіринти ходів і їм не вдалося. Розповідають, шо раніше у вінницьких підземеллях жили безпритульні, ай під час війни там переховували дітей.

Як виглядають підземні ходи, достеменно ніхто не знає. Єдина приблизна карта підземки під грифом «таємно» зберігається й обласному управлінні МВС України у Вінницькій області. Підтверджує існування катакомб і1 монастир капуцинів Матері Божої Ангельської. Його називають серцем підземного міста.

Тільки під ним збереглися підземелля у хорошому стані. Ченці розчистили кілька кімнат і проводять у них заняття недільної школи. Під костелом підземелля розташовані у два поверхи. Кожен поверх — заввишки З м. Перший поверх за площею і контурами такий же, як храм над ним, другий — розташований під лівою частиною споруди і значно менший. Кімнати просторі. Стіни викладені цеглою рівно та акуратно. Два століття тому ченці тут варили пиво.

Підземні ходи тягнуться уздовж центральної вулиці міста — Соборної. Особливо багато їх під костелом, Преображенським собором та обласним і архівом. Ці три будівлі колись були монастирськими.

Таємниць у підземного міста не бракує, метричні книжки костелу за 1714–1719 рр. свідчать про єзуїтський підземний цвинтар, який починався майже біля самого храму і простягався під землею досить далеко у різних напрямках. Було в єзуїтських катакомбах навіть окреме дитяче кладовище.

Підходи до нього давно запалені — можливо, разом зі скарбами, які, ймовірно, зберігаються глибоко під землею, ні точного місця розташування кладовище, ні прикутих ланцюгами скелетів, ні скарбів досі ніхто не знайшов. Проте у тунелях під Соборною були виявлені незрозумілі зображення та стрілочки, свіжі ніші й поряд з ними напис на стіні — «1941». Припускають, ніби НКВС збирався підірвати перхне місто з нижнього, та не встиг. Але це тільки здогадки.

У деяких місцях магістральні ходи збереглися в ідеальному стані, стіни в них викладені міцною цеглою. Переважно підземні ходи Вінниці мають висоту 1,7 м, ширину — 80 см і глибину — 4 м, Через кожні 30–35 метри розширення, щоб можна було розминутися двом зустрічним. У деяких місцях можуть розминутися навіть два вози. Щодо бічних відгалуженім то вони або залиті бетоном згори, або ж їх закривають фундаменти будинків

Дуже цікавою є й система вентиляції. Як вона влаштована — залишається загадкою: якихось повітроводів не видно, проте дихати можна майже скрізь. Основна гілка ходів перетинає вулицю Соборну, потім повертає на120 градусів і йде паралельно Соборній до майдану Незалежності, де робить ще один поворот на 100 градусів ліворуч у напрямку Бугу. Навіщо древнім будівельникам знадобилося це петляння — ще одна загадка.

Деякі ще не вивчені підземні ходи ведуть від Центрального мосту до будівлі міськвиконкому. Якась їхня частина, виявлена вінницькими дослідниками, згодом стала рестораном «Манхеттен».

Наприклад, один будинок у центрі Вінниці, зведений ше у 80-х роках ХІХ століття, свого часу був окрасою міста. У підвальній частині розташовувався сарай. Він був закиданий різним мотлохом і старими будматеріалами спочатку думали його просто розчистити. Але в одній зі стін помітили невелике провалля, з в якому… гуляв вітер. Почали розгрібати стіну, і вона піддалася. А за стіною — велика зала, від якої розходяться кілька ходів. Стали розчищати далі. Один хід мав довжину близько 25 метрів і вів до іншого підземного ходу, прокладеного у ХVIII столітті. Його стіни та арочна стеля викладені й укріплені цеглою. Ширина відкритого ходу складає 1,5 м, висота — до 3 м з поступовим спуском у бік Південного Бугу. Повітря в підземеллі було чистим і свіжим, а в стелі підземного ходу зроблені вертикальні канали діаметром 15–20 см, які мають вихід нагору.

І ця знахідка не єдина. Час від часу рукотворні підземні ходи під Вінницею дають про себе знати. До речі, при спорудженні всіх будинків до середини ХІХ століття передбачалися підземні сходи. Їх використовували для з’єднання з наявними ходами й робили там особисті схованки. Тому можна припустити, що підвали під старими будинками у центрі Вінниці — це нерозчищені підземні ходи.

Під час будівництва кінотеатру «Росія» знайшли величезну підземну залу, з якої виходили ходи, а там — зброю часів війни. Зброя, тільки часів революції чи громадянської війни, була знайдена й під час будівництва «Макдональдзу».

Фірма «Геосистема» зробила першу комп’ютерну карту міста. Але, на жаль, у Вінниці немає дигерів, які досліджували б катакомби. За деякими даними, докладний план вінницького підземелля таємно зберігається в архівах Ватикану, тому наразі немає змоги повністю відтворити початкову схему підземель. Проте за багато років вивчення вінницьких підземних ходів

Нині підземні ходи, як правило, закидані камінням, бетоном. Це виключає можливість їх подальшого вивчення. Особливо небезпечними стають підземні ходи вздовж центральної частини вулиці Соборної. Постійна вібрація від руху транспорту, зокрема трамваїв, також дається взнаки. Чи не вийде так, що старовинні ходи стануть новою небезпекою для забудови, системи міських інженерних комунікацій, транспортних магістралей. Мабуть, рано чи пізно все одно доведеться розкопати підземні порожнини й визначити їх подальшу долю, неодмінно залучивши до вивчення проблеми сейсмологів, архітекторів та істориків і дотримуючись усіх вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Читайте також:

«Поховані» під Соборною. Історія вінницьких катакомб, від якої соромно
«Похований» будинок, ЗІЛ та стрій кубанських козаків. Історія підземель Соборної
Скільки у Вінниці було замків і де вони знаходились. Історичний гід
Скільки у Вінниці мікрорайонів і чому вони так називаються. Історичний гід
Як Вінниця пережила епоху «застою» 60 — 80-х років. Історичний гід

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.