Вежу і садибу Львовича планують реставрувати майже за 4 мільйони. Яка історія цих пам'яток?

• У Вінниці відреставрують будівлю водонапірної вежі та будинок Боруха Львовича, де у 1920 році була канцелярія Симона Петлюри.
• На це з бюджету громади планують виділити майже 4 мільйони гривень.
• Розповідаємо історії створення цих пам'яток архітектури у нашому місті.

Дві пам'ятки архітектури планують реставрувати у Вінниці у 2023. Це будівля водонапірної вежі та будинок Боруха Львовича. Відповідний проект рішення затвердив виконком міської ради.

Документ передбачає зміни до «Програми реставрації об’єктів культурної спадщини на територіях населених пунктів, що входять до складу Вінницької міської територіальної громади, на 2021-2023 роки».

Пам'ятку архітектурного значення по вулиці Симона Петлюри, 15-А, реставрують під Музей історії Вінниці. На це з бюджету громади планують виділити майже 3 млн гривень. Старовинну гідротехнічну споруду — водонапірну вежу — теж реставрують з пристосуванням до Музею історії Вінниці. Фінансування заклали у розмірі мільйон 798 тисяч гривень.

Садиба Боруха Львовича: історія і проект реставрації

Нагадаємо, у вересні 2022 року презентували реставраційну концепцію відновлення садиби Львовича. Концепцію відновлення садиби Львовича виклали на фейсбук-сторінці Музею Вінниці.  Вона є орієнтиром на те, як у майбутньому виглядатиме приміщення Музею Вінниці. 

Приміщення зараз закрите для відвідувачів, проте концепція реставрації передбачає, що відвідати садибу Львовича зможе кожен охочий. Її використовуватимуть як виставковий центр. Більш детально ознайомитись з реставраційною концепцією можна за цим посиланням.

Садиба Боруха Львовича знаходиться на порозі історичного кварталу Єрусалимки, на сучасній вулиці Петлюри. Історію будівлі «сталевого короля», одного з найбагатших вінничан свого часу розповіли на фейсбук-сторінці Visit Vinnytsia:

«Машинобудівний та чавуноливарний завод «Молот» приносив родині величезний дохід, роблячи її однією з найзаможніших. При цьому сам власник був дуже економним — наприклад, для внутрішнього оздоблення будинку він використовував не дерев'яні елементи, а гіпсові підробки, чавунні деталі паркану відливалися на власному підприємстві, а його стовпчики були зроблені із низькосортної цегли. Але попри те, що через його ощадливість у вінничан навіть з’явилась приказка «скупий, як Львович», він був меценатом — утримував єврейські школи та культурні товариства, допомагав з посагом бідним нареченим».

За інформацією Visit Vinnytsia, садиба мала велике значення в різні часи. З лютого 1919 року будівля стала місцем розташування Міністерства Пошт і Телеграфів УНР, очолюваного Іваном Штефаном, а з 1920 р. — Військово-похідної Канцелярії Головного Отамана Військ і Флоту УНР Симона Петлюри, пам’ятник якому нині знаходиться на території.

Детальніше історію садиби розповідають на сайті «ТамТур»: 

В 1913 році на Ольгердівському провулку (сучасна вулиця Симона Петлюри) з’явилась досить незвична садиба. Це була типова причорноморська «вілла». Схожі будівлі й дотепер можна побачити в Одесі, Херсоні, Миколаєві чи Сімферополі. Львовичі мали бізнесові контакти на теренах сучасної Південної України. Ймовірно, ідея побудови такого маєтку була запозичена звідти.

Одноповерхова будівля охристого кольору (мова про оригінальний відтінок), з підвалом і мансардним поверхом, прикрашена колонами та скульптурними рельєфами, гучно промовляла про статус власника. Але, незважаючи на цю зовнішню помпезність, під час будівництва проявилась заощадливість Львовича.

На території садиби розташувались каретний двір та інші господарські будівлі, які у радянські часи отримали додаткову поверховість та руйнівне для автентичного вигляду плиткове утеплення. Обійстя впритул прилягало до району компактного проживання єврейської громади Вінниці. «Серце» Єрусалимки билось кількома кварталами нижче.

Враховуючи, що будівлю збудували в 1913 році, Львович відносно недовго там прожив. У віці 57 років, у 1916 році Борух Мойсейович помирає з невідомих причин. Після його смерті родичі розпочинають довгі нотаріальні процедури, намагаючись отримати право на володіння майном покійного. Ймовірно, складність воєнного часу (йшов третій рік Першої світової) завадила швидко вирішити це питання. На початку 1917 року маєток Львовича стояв порожній… Потім тут була канцелярія Петлюри.

19 червня 1920 року українська влада була змушена покинути Вінницю, відступаючи під шаленим натиском більшовиків. Нові господарі з 1921 року використовували садибу Львовича в якості приміщення для Особливого відділу (військової контррозвідки) 24-ї стрілецької дивізії.

В 1932 році було створено Вінницький обласний комітет радіомовлення. Організація отримала у своє розпорядження колишню Канцелярію Петлюри. Головний радіовузол Вінниччини перебував тут до квітня 2018 року. За цей час радійники неодноразово змінювали назву: Вінницький обласний комітет із радіофікації і радіомовлення (1941), Вінницький обласний радіокомітет (1944), Комітет радіоінформації та радіомовлення при виконкомі Вінницької обласної ради депутатів трудящих (1946), тощо. Ще донедавна у приміщенні працювали радіо «Вінтера» та радіо «Хвиля».

Значні ремонтно-реставраційні роботи садиби відбулись у 2009 році. Хоча одна з кімнат, вікна якої виходять на фасад вулиці, через різні форми власності так і залишилась занедбаною. Протягом останнього часу тут відновлюють паркан. Планують також відновити втрачені за радянських часів ворота, зробивши їх реставраційну копію на основі автентичної хвіртки. У 2017 році садиба стала тлом для зйомок фільму режисера Валерія Шалиги з робочою назвою «Замах на Петлюру».

Водонапірна вежа

Водонапірну вежу спорудили за проектом Григорія Артинова у 1912 році. Споруда поєднувала функції пожежної каланчі (наглядової вежі при пожежній чи поліцейській частині), для цілей якої був пристосований верхній ярус.

Перший водогін у Вінниці, роботу якого забезпечувала башта, мав протяжність 1,3 км та продуктивність 600 м. куб. на добу. Живлячись водами Південного Бугу, він по залізних трубах через кумбарські насосні станції постачав її, вже відфільтровану та відстояну, через три водорозбірних будки на територію міста.

Споруда водонапірної вежі не постраждала під час Першої світової війни та революції 1917-го року. А під час Німецько-радянської війни (1941–1945 роки), залишаючись ще однією з найвищих споруд Вінниці, виконувала, крім основних, функції спостережного пункту за містом і околицями.

Після війни вежа втратила своє первинне призначення для водного господарства та була переобладнана в житловий будинок. У ній поселилися сім’ї працівників міського водоканалу, на балансі якого вона продовжувала знаходитися до 80-х років.

У 70-ті роки споруду навіть хотіли знести, адже вона не вписувалась у «социалистический облик города». Однак, тоді історики, культорологи та краєзнавці відстояли вінницьку вежу.

Статус пам’ятки місцевого значення вежа отримала 17 лютого 1983 року. Реконструйована за проектом Євгена Пантелеймонова. У 1985 році її, як архітектурний об’єкт, передали у володіння Обласного краєзнавчого музею. З цього моменту в залах башти-каланчі розташувалася частина музейної експозиції Меморіалу революційної та бойової слави.

А з 1993 року його експозиція в башті поповнилася Меморіалом пам'яті воїнів, загиблих під час афганської війни 1979−1989 років з листами і особистими речами, фотографіями і частинами обмундирування тих, хто склав свої голови на чужій землі за чужі ідеали.

Від 2000 року, згідно із рішенням міської ради, вежа внесена до переліку міської символіки. У цьому ж році відбулася реставрація пам’ятки архітектури: облаштували фундамент та пошпаклювали основу. 

Башта практично зберегла свій оригінальний вигляд. Перший, наземний поверх, облицьований для створення ефекту постаменту. П‘ять ярусів із червоної цегли розділені між собою пілястрами та лжеарками, а завершує будівлю купол із надбудовою-башточкою. Стіни оздоблені мінімально, вежа має вузькі вікна-бійниці. Ця особливість надає їй середньовічного вигляду. На горище вежі ведуть круті гвинтові сходи.

Проте все ж сучасна вежа відрізняється від початкового проекту, адже спочатку двометровий циферблат годинника перебував дещо вище. Сорок років тому була проведена реконструкція, в результаті якої годинник змістили на ярус нижче.

Читайте також:

Колишній прибутковий будинок на Соборній охоронятимуть, як культурну спадщину

Через дев'ять років простою... У Вінниці знову планують відремонтувати «Райдугу» в парку

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.