«Динамо», «Кумбари», «Хімік» та інші. Якими були вінницькі пляжі у минулому

Фото: з fb-спільноти «Старі фото Вінниці»

• У мемуарах «Моя Вінниця» вінничанин, який пізніше мігрував до Німеччини, описує життя міста після Другої світової війни.
• З його розповідей дізналися про те, якими були вінницькі пляжі, де полюбляли відпочивати як містяни, так і люди, що приїхали до Вінниці на відпустку.

Про життя повоєнної Вінниці, розповідає у мемуарах «Моя Вінниця» Ніл Крас — під таким псевдонімом писав Соломон Вайнштейн, вінницький лікар, що мігрував до Німеччини. Зокрема, передаємо коротко його розповідь про вінницькі пляжі.

Про «Динамо» і «Кумбари»

Улітку по обидва береги річки оживали пляжі — основне місце літнього відпочинку городян та людей, що приїжджали до міста у відпустку.

«Спочатку мені був знайомий лише один справжній, тобто якось обладнаний пляж – пляж «Динамо», — згадує Ніл Крас. — Він розташовувався на лівому (замостянському) березі річки між обгородженою територією старого водоканалу і річкою, що впадає в Буг. Потрапити на пляж «Динамо» з боку міста можна було, спустившись «потемкінськими сходами» до води та перепливши річку на поромі».

На пляжі «Динамо» був огороджений басейн для дітей, вежі для стрибків у воду. А на суші — волейбольний майданчик та кілька навісів-грибочків. 

«Скупченості особливої ​​не було, тому що галявина, на якій розташовувалися пляж була досить великою. Волейбольний майданчик у будні дні здебільшого був порожнім, але в неділю (працювали і жили тоді по шестиденці) на ньому змагалися відомі в місті гравці. Імена їх вилетіли з пам'яті, окрім одного. Жора Петровський був дещо старшим за інших волейболістів, носив окуляри, але, проте, був одним із найкращих. Це той самий Жора, який потім став директором спортивного магазину. У неділю, якщо не помиляюся, на пляжі відкривався якийсь продаж з лотків: морозиво, льодяники тощо».

Ліворуч від «потемкінських сходів» розташовувався пляж «Кумбари»

«Спочатку був він ніби диким, не обладнаним, але згодом почав набувати все більшої популярності. Головне на нього можна було потрапити, не перепливаючи на інший берег. Прямо навпроти цього пляжу річка роздвоювалася, утворюючи невеликий острів. З правого берега до острова було максимум метрів 20-25 глибокої води, з лівого – метрів 7-8 неглибокої, перехідної вбрід води (на лівий берег я діставався за допомогою порома).

Які ще були пляжі

Ніл Крас перелічує всі інші вінницькі пляжі, на яких він побував:

«На лівому березі річки, по течії Південного Бугу, першим може вважатися пляж біля нового водоканалу на Київському шосе. Потім «Хімік», новий пляж суперфосфатного заводу (лівий берег), пляж «Динамо», що прийшов у запустіння, пляжі на острові «Комсомольський» (Кемпа), що «встояв» при підвищенні рівня води у річці через запуск Сабарівської ГАС, старогородські пляжі (ДОСААФ, та ін.), пляж біля дитячого санаторію, потім пляж у лісі (на півдорозі до Сабарова) і, нарешті, можна було поплавати поблизу біля греблі та «Каменю Коцюбинського», — пише автор мемуарів.

«А на правому березі Південного Бугу були п’ятничанський пляж, Кумбари, біля Свердловського масиву (давній пляж), поряд з ним розташовувався пляж військового санаторію (там знаходилася саморобна – із залишків фюзеляжу літака – вишка), ще нижче за течією - пляж в районі психіатричної лікарні, і так далі. Звичайно, були ще виходи до річки, де народ здійснював «омивання», але я перерахував основні пляжі, причому я відвідував від одного до багатьох десятків разів», — продовжує Ніл Крас.

Про розваги і рибалку

За спогадами Ніла Краса якихось розважальних атракціонів чи інших речей для розваг на пляжах не було.

«Якщо не брати до уваги прохідних катерів з баржами, що перевозили в основному річковий пісок. Побачивши катер, усі кидалися у воду – похитуватись на хвилях», — додав він.

Кілька слів і про вінницьких рибалок.

«У перші роки після війни у ​​Південному Бузі було багато риби. Від невеликих кліток, яких, взагалі-то, можна було смажити і їсти, до величезних сомів, — пише автор мемуарів. — Були і «професійні» рибалки, які заробляли собі на життя ловом та продажем риби. Один з них – горбатенький, непоказний на вигляд чоловік у пом'ятій кепочці – постійно сидів на старогородському понтонному мосту. На яку наживку ловив – не казав нікому. Ловив майстерно: біля нього завжди хлюпалася, намагаючись вибратися з неволі, нанизана через зябра на міцну волосінь спіймана і знята з гачка велика риба. Так зберігалася свіжість улову».

Влітку вдосвіта регулярно стояли десятки «заякорених» жердинами, застромленими в пухке дно, човнів, з яких звисали вудки. Але все змінилося після спорудження Сабарівської ГЕС та уповільнення течії, яке за собою потягнуло замулення, забруднення річки.

«Рибалки з Бугу зникли. Точніше, вони перебралися «на ставки». Вінничани найчастіше їздили ловити рибу на гуральню (винокурню). Зовсім недалеко від міста. Там, однак, асортимент був обмежений. Здебільшого – короп», — резюмує Крас.

Читайте також:

Вінниця хоче купити шість вживаних автобусів. Якої марки та за скільки?

Скільки грошей у керівників найбільших вишів у Вінниці та членів їх сімей? Огляд декларацій

Через відключення світла у Вінниці знову не працюють світлофори. Хоча мали б

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.