«Бій за майбутнє»: Україна вшановує 105-у річницю бою під Крутами. Серед крутян був і вінничанин

• 29 січня в Україні відзначають річницю бою під Крутами, який для Українського народу став символом героїзму та самопожертви молодого покоління в боротьбі за незалежність.

Сьогодні виповнюється 105 років, як відбувся бій між українськими військовими курсантами та військами червоної армії під командуванням капітана Муравйова під Крутами.

29 січня 1918 року на залізничній платформі в Крутах біля 600 українських вояків і студентів з 16 кулеметами та однією гарматою дали бій росіянам, які мали десятикратну перевагу в живій силі, бронепотягах та артилерії.

З українського боку в бою під Крутами брали участь:

• 250-400 старшин та курсантів Першої української військової школи ім. Богдана Хмельницького;
• 114-130 добровольців 1-ї сотні Куреня студентів Січових Стрільців (студенти університету св. Володимира, учні гідротехнічної школи, учні лікарської школи тощо);
• 60 вояків Куреня смерті;
• 80 бійців чернігівського вільного козацтва;
• кавалерійський загін.

Їм протистояли шість-сім тисяч більшовиків.

Наслідки бою

Бій 29 січня 1918 року тривав кілька годин і завершився великими втратами для більшовиків. Українськім бійцям вдалося на кілька днів зупинити просування більшовицьких військ до Києва. 

Завдяки вигідній позиції і героїзму українцям вдалося завдати росіянам значних втрат і стримати наступ до темряви. Потім, під тиском ворога, українські бійці організовано відступили до ешелонів і вирушили в бік Києва, руйнуючи за собою залізничні колії. Але одна студентська чота – 27 хлопців – заблукали в темряві й повернулися до станції Крути, яка вже була зайнята більшовиками. Вони потрапили в полон. Хлопців катували, а потім стратили.

Під Крутами загинуло, за різними оцінками, 70-100 українських оборонців. Сьогоднi вiдомi прiзвища 20-ти з них. Це студенти Народного унiверситету Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сiрик, Омельченко (сотник); студенти Київського університету святого Володимира Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андрiїв; гiмназисти 2-ї Кирило-Мефодiївської гiмназiї Андрiй Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич, Григiр Пiпський, Іван Сорокевич, Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич.

Російські втрати: вбитими були щонайменше 300 загарбників.

Командувачем українських частин, які брали участь у бою під Крутами, був Аверкій Гончаренко — колишній капітан російської імператорської армії, нагороджений Георгіївським хрестом.

На час подій він був командиром куреня Першої української військової школи імені Богдана Хмельницького. Відомо, що пізніше він працював у Військовому міністерстві Української держави Павла Скоропадського, а у 1919 році був одним з соратників Симона Петлюри, очолював його державну канцелярію. Після війни він оселився на Галичині. У Другій світовій війні воював в лавах Першої української дивізії Української національної армії. 

Історик Ярослав Файзулін в інтерв'ю Cultprostir, яке поширив Український інститут національної пам'яті, зазначав, що бій під Крутами надав час уряду УНР підписати 9 лютого Берестейській договір з країнами Четвертного союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина та Болгарія). УНР була визнана як самостійна держава, а її армія отримала підтримку німецької та австро-угорської армій у боротьбі з більшовиками.

Проголошення 22 січня 1918 року незалежності Української Народної Республіки й перше у ХХ столітті її офіційне визнання утвердило на політичній карті світу нашу державу. Хоч вона проіснувала три роки, але був час безперервної боротьби за її збереження. І тоді — понад 100 років тому, й тепер — ворог той самий. Нинішні захисники України завершують справу крутянців.

На початку березня 2022 року неподалік місця подвигу Героїв Крут знову відбулися бої захисників України з російськими окупантами, які наступали на Київ. Через 104 роки під Крутами наші війська зупинили наступ ворога, завдали йому болючих втрат, захистили місто Ніжин на Чернігівщині.

В 2019 році на екрани вийшла історична драма Олександра Шапарєва «Крути 1918» . Наразі фільм доступний для перегляду на каналі Держкіно в Youtube. До батальних сцен залучали бійців Національної гвардії.

Вінничанин, який вижив у бою

Серед крутян, які пережили більшовицький наступ є й вінничанин. Вікіпедія розповідає, що Демид Бурко народився у селі Пирогів сучасного Тиврівського району. Під час бою поблизу станції Крути приймав участь в складі 1-ої Української військової школи ім. Б. Хмельницького. На той час йому виповнилося 24 роки. 

Походить з селянської родини. 1909 року закінчив Сутиську учительську школу, в 1913 — Вінницьку церковно-учительську школи. Працював у місцевій школі. У березні 1915 року мобілізований до імператорського війська. Закінчив школу прапорщиків у Вільнюсі, воював на Західному фронті.

У 1917 році працює референтом у Генеральному секретаріаті з військових справ УНР, в тому ж часі співпрацює з Всеукраїнською церковною радою. Після поразки під Крутами та захоплення більшовиками Києва вирушає до Кам'янця-Подільського.

Під час радянсько-польської війни вступає до українського війська — Волинської дивізії. Восени 1920 з відступаючою Армією УНР опиняється в Польщі. Вже 1921 року повертається на Батьківщину. При переході кордону заарештований, перебував у Вінницькому концтаборі. Його звільнили за амністією у 1920 році. 1935-му заарештаний вдруге, але Демиді вдається втекти та переховуватися під чужим ім'ям.

Під час Другої світової війни перебуває у Полтаві. У 1942 році висвячується на священика у Покровському соборі міста Харкова.

Восени 1943 року отець Демид брав участь у похороні 500 жертв більшовицького режиму у Вінниці. Під час панахиди він виступив із промовою, зокрема зазначив: «Нехай на їхніх могилах виростуть квіти кращого майбутнього». З осені 1943 перебуває на еміграції в Німеччині.

Входив до Вищого церковного управління Української автокефальної православної церкви. Окрім духовного покликання Бурко також відомий як публіцист та поет. Дописував в газети «Українські вісті» та «Нові дні». Автор спогадів «Трагедія під Крутами: Спогади учасника», книги «Українська православна церква —  вічне джерело життя»  (1988). Помер на 94 році. Похований на штутґартському цвинтарі в Німеччині.

Читайте також:

«Пошкоджені осколками, промовисті». Картини на ящиках від боєприпасів малює художниця з Вінниччини

Приходять лікуватися переселенці і бійці. Як медики з Миколаєва відновлюють медцентр у Буші

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.