Про життя воїна після війни: 7 й 8 квітня Вінницю чекає гучна театральна подія

• Це вистава, яка точно на часі!
• Про архетип Героя після війни, який формується саме зараз, і якого суспільство мусить продовжувати підтримувати ще сильніше тоді, коли війна закінчиться.
• Та чи зможемо? І чи не залишимо двері перед воїнами вічно зачиненими?..
• Глибоку і проймаючу наскрізь виставу-трагіфарс за культовою п’єсою німецького воїна-драматурга Вольфганга Борхерта у Вінниці ставить знаменитий харківський режисер Олександр Ковшун.
• Прем’єра, що створена за підтримки Гете-Інституту, приголомшить усіх 7 та 8 квітня о 18.00 у Вінницькому театрі ім. Садовського. Не пропустіть!

Олександр Ковшун — режисер, який не боїться важких тем. Навіть навпаки — завдяки своїм сміливим рішенням, тонкому режисерському чуттю та блискучому вмінню розкривати актуальні теми за допомогою глибоких метафор і креативних, сучасних форм театрального мистецтва, зібрав низку нагород на престижних міжнародних театральних фестивалях.

Через повномасштабне вторгнення рф проти України його рідний Харківський академічний театр ім. Тараса Шевченка — той самий легендарний «Березіль», заснований Лесем Курбасом, досі не може працювати у звичному режимі у рідних стінах. Загрози обстрілів у Харкові, який знаходиться всього у 40 кілометрах від Бєлгорода — щоденні…

Тож уже рік Олександр Ковшун живе на Вінниччині. Свій «другий дім» відомий режисер, на рахунку якого участь у 33 фестивалях у 10 країнах світу, зараз знайшов у селі Іванів Калинівського району, а творчість продовжує разом із колегами — трупою Вінницького академічного театру ім. Миколи Садовського.

У 2022 році Олександр Ковшун разом із садовцями вразив вінничан, а потім — і міжнародну театральну публіку драмою «Хлібне перемир’я» на міжнародному фестивалі українського театру «Схід — Захід» у польському Кракові, а восени в Іраку його новаторська вистава «Калігула» за Альбером Камю виборола Гран-прі двох міжнародних театральних фестивалів у Багдаді й Ербілі.  

Як багаторічний партнер німецького Goethe-Institut, Олександр Ковшун наприкінці 2022 року отримав стипендію, яку без роздумів вирішив використати на нову постановку.

«За дверима» — вистава, яка сколихне Вінницю й Україну вже цього тижня, 7 й 8 квітня.

На прем’єрі у п’ятницю й суботу о 18.00 у Вінницькому театрі ім. Садовського глядачів чекають найсильніші враження. Ті самі, які ще довго після перегляду захочеться обдумувати й обговорювати, заново переосмислюючи. Вистава настільки потужна, що неодмінно залишить слід у серці кожного глядача.

На сцені актори відтворять післявоєнний час. Солдат, що повернувся з війни, Вона, Полковник, Ріка, Смерть та Бог, у якого ніхто не вірить — кожен персонаж дасть змогу зазирнути у майбутнє, у якому, маємо чітко усвідомлювати, будуть нові випробування для кожного…

Попри надпотужний зміст і глибину важкої теми, свою постановку Олександр Ковшун зумів зробити легкою для сприйняття. У ній буде пластика і вражаюча гра світла та тіні, веселі моменти і відомі музичні хіти, зокрема — всім відома пісня 90-х «Айн, цвай, поліцай».

Про свій авторський проукраїнський фінал у виставі та всі сюрпризи, які чекають глядачів, режисер-постановник Олександр Ковшун розказав у ексклюзивному інтерв’ю RIA.

В основі — культова п’єса, що вразила світ

— Зараз формується наш новий національний герой — людина після війни, після поранень, складних військових рефлексій і всього пережитого. Аби розглянути саме цю тему — життя після війни — для своєї нової постановки я обрав відому в усьому світі п’єсу «Там, за дверима»,  яка вже понад 76 років ставиться у найкращих театрах світу, є визнаною німецькою класикою і вважається одним з найважливіших літературних документів ХХ сторіччя, — розповідає Олександр Ковшун. — Автор цієї п’єси Вольфганг Борхерт сам був на фронті, пережив всі жахи війни і від підірваного здоров’я помер у 26 років, не доживши до радіопрем’єри свого твору всього один день. Його власна біографія дуже трагічна: у 20 років його, митця, що тільки-но закінчив театральну школу, призивають в армію — воювати за фашистську Німеччину… Фронт, поранення, звинувачення у дезертирстві за імітацію поранення, в’язниця, а через критику вермахту і партії — ще й засудження до страти, а потім — виправдання, реабілітація і знову фронт, обмороження, тяжкі хвороби, повернення в Німеччину, новий арешт за пародію на геббельса, концентраційний табір, звільнення французами, спроба працювати в театрі, хвороби і зрештою передчасна смерть… Все пережите Борхерт не просто описав, а дуже детально виписав у своїй автобіографічній п’єсі «Там, за дверима».

— Колосально велика за обсягами, рефлексійна, надзвичайно складна за настроєм і структурою — у передмові Борхерт писав, що це «п’єса, яку не поставить жоден театр і не захоче дивитись жоден глядач». Та все сталося навпаки — одразу після прем’єри радіовистави у 1947 році його п’єса викликала шалений фурор, швидко ставши настільки культовим антивоєнним твором, що попри авторство німця-воїна її навіть дозволили друкувати у радянському союзі, — зазначає режисер. — Дуже тонко описані післявоєнні рефлексії, які переживає головний герой — солдат Бекман — я адаптував під наші теперішні реалії. Українські Герої-захисники воюють геть за інше — за нашу свободу і незалежне право на існування, але вони проходять війну тим самим шляхом, із такими ж травмами і дуже схожими наслідками.

— У п’єсі Борхерта, зважаючи на його біографію і наслідки Другої світової у Німеччині, де після поразки всі були проти всіх, фінал трагічний, тому у своїй виставі я його повністю переробив. У нас, українців, у нинішній війні, яку проти нашої країни розв’язала росія, інші надзадачі: вистояти, організуватися і перемогти. Тож саме це я заклав у фіналі, вивівши позитивний, потужний архетип незламного українського воїна.

«Вистава, що дарує катарсис!»

— Як на мене, за всі роки моєї режисерської творчості «За дверима» — перша вистава, яка дійсно дарує катарсис. Принаймні, під час репетицій знову і знову його переживають актори і вся команда, яка зі мною працювала над цією постановкою, — ділиться Олександр Ковшун. — Вистава однозначно глибока, але точно не важка. За жанром — найближча до трагіфарсу, тож всі, хто були на репетиціях, зізнаються: палітра емоцій така величезна, що у певних моментах плачеш, а в інших — важко стримати сміх. Як і у більшості моїх постановок, тут багато образності, метафор та дуже широка амплітуда чергування настроїв: трагедія і драма зміксовані із гумором та абсурдом — точно, як у реальному житті.

— Я не ставив перед собою задачу налякати чи завантажити глядача, навпаки — вже зараз подумати про майбутнє, адаптацію наших Героїв, які стикаються із контрастом пережитих жахів війни та мирного життя, що плине за звичним графіком, — і спробувати закласти промінчик світла у бажаному всіма нами житті після Перемоги.

— Аби не перевантажувати виставу громіздкими декораціями, у сценічному рішенні спільно з художником-постановником ми зробили акцент на мінімалізмі і символах, які підкреслюють зміст та акторську гру.

Всі виконавці — моя окрема радість та гордість. Кожний так самовіддано включився у роботу над виставою, що за акторську гру я не переживаю точно!

Головного героя — солдата Бекмана — грає надзвичайно талановитий Михайло Крисов, який торік у складі моєї вистави «Калігула» їздив з командою Харківського театру «Березіль» на театральні фестивалі в Ірак.

Позитивне альтер-его головного героя — Іншого — грає Андрій Побережний.

— Жіночий персонаж, який так і називається Вона, втілюють одразу кілька акторок: Вікторія Немченко, Оксана Бандура і заслужена артистка України Жанна Андрусишена.

— А по дві ролі грають народні артисти України Таїса Славінська, Анатолій Вольський та Валерій Прусс. Їх глядачі побачать у ролі таких неординарних персонажів, як Ріка Ельба і Фрау Хламер, Полковник і Смерть, а також Бог, у якого ніхто не вірить.

Про співпрацю з Goethe-Institut і захоплення німецькою драматургією

Постановку «За дверима» режисер Олександр Ковшун здійснив за підтримки Goethe-Institut, із яким співпрацює вже багато років.

— Свою найпершу виставу за підтримки Гете-Інституту я поставив 11 років тому. Це була вистава «Зірки» за п’єсою німецької драматургині Анни Гіллінґ, яку ми презентували у Харківському театрі-студії «Вінора», а потім на трьох фестивалях у Харкові, Луцьку та польському Кракові. На прем’єру тодішня директорка Гете-Інституту в Україні Віра Багальянц запросила критика із Берліна. Наступним проєктом стала вистава «Депеш мод», яку у Харківському театрі для дітей та юнацтва за романом Сергія Жадана поставив тандем німецьких режисера Маркуса Бартля і художника Філіпа Кіфера. Я в тій постановці виступив як актор, зіграв дві вельми неординарні ролі. Всі були настільки вражені постановкою, що третім проєктом став український тур вистави «Депеш мод» із показами у Києві, Одесі та Львові. Тож вистава «За дверима» — вже четверта моя робота, яку підтримує Гете-Інститут. Я щиро дякую німецьким партнерам за постійну підтримку розвитку українського театрального мистецтва та особисто моїх постановок, — зазначає Олександр Ковшун.

— Так склалося, що крім рідних українських драматургів, у моєму творчому доробку є низка вистав саме за п’єсами німецьких авторів. Німецьку драматургію я справді дуже люблю. Передусім — за дуже самобутню структуру п’єс. Коли немає лінійності написання, однозначності й конкретики, мені, як режисеру, дуже цікаво відтворювати у постановках власну рефлексію і паралелі. А ще мені дуже імпонує німецький стиль драматургії і театру тому, що вони не бояться експериментувати і помилятися. Дуже сміливо підходять до всього і завдяки цьому мають шалений розвиток.

Художник прем’єри «За дверима» — батько загиблого Героя з Донецька

— Торкаючись теми військових рефлексій у виставі «За дверима», всі ми намагалися надзвичайно делікатно підходити до кожного моменту вистави. І мені, як режисеру-постановнику, було дуже важливо почути думку про виставу саме людей, які пройшли бойові дії.

У нашій команді таким є художник-постановник Віталій Матущак. До початку російсько-української війни він жив у Донецьку і працював у Донецькому театрі опери і балету імені Солов’яненка. Коли сепаратисти і росіяни тимчасово окупували Донецьк, Віталій Матущак отримав два поранення і переїхав у Вінницю. А його син Юрій Матущак, який до війни був вчителем історії і надзвичайно багато зробив для того, аби розвивати саме український Донецьк, як щирий патріот у 2014 році спершу брав участь у створенні Самооборони Донецьку, а потім пішов добровольцем на фронт. Був воїном батальйону «Дніпро-1» із позивним «Вітер», і, на жаль, трагічно загинув під час виходу з Іловайського котла так званим «зеленим коридором». На той час Юрію було лише 27 років…

— У вересні  2022 року за рішенням Київради провулок у Солом’янському районі Києва названо на його честь. А у Вінниці у Донецькому національному університеті імені Василя Стуса встановлено меморіальну дошку пам’яті Героя Юрія Матущака, — розповідає Олександр Ковшун. — Думка батька Героя і митця, який бачив війну на власні очі, для мене була надзвичайно важливою. І, сподіваюся, воїни ідею нашої вистави так само щиро сприймуть. Запрошую всіх на прем’єру «За дверима» 7 та 8 квітня о 18.00 у Вінницький театр ім. Садовського.

Квитки на виставу «За дверима» вінничани та гості міста можуть придбати на сайті teatr.vn.ua та у касі театру.

Фото Маргарити Корн

Читайте також:

Герой України Вадим Ворошилов «Кaraya» поставив автограф на ракеті, якою знищив ворожий дрон

Офіцер-прикордонник з Вінниччини: «Мирне майбутнє обов’язково настане, адже за це ми і боремося»

Потрапив в новини на CNN та до Скабєєвої. Про бійця Юрія Охримчука, який воює на передовій і знімає відео

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.