«Українську виставу про диктаторів у Багдаді всі зрозуміли!» Олександр Ковшун привіз Гран-прі з Іраку і готує прем’єру у Вінниці

Валентина КИРИЛЬЧУК

Креативну постановку «Калігула» Олександра Ковшуна визнали кращою серед вистав понад 17 країн світу на III-му Багдадському міжнародному театральному фестивалі.
Про паралелі між повоєнним Іраком і війною в Україні, потужність арабського театрального мистецтва, кооперацію акторів Харківського «Березолю» і Вінницького театру ім. Садовського та майбутні постановки знаменитий режисер розказав ексклюзивно для RIA.

Українське мистецтво продовжує підкорювати світ! З-поміж десятків театрів-учасників із понад 17 країн саме українська вистава «Калігула» за Альбером Камю у неординарній постановці знаменитого харківського режисера Олександра Ковшуна настільки вразила всіх на III-му Багдадському міжнародному театральному фестивалі, що виборола одразу дві нагороди: Гран-прі і перемогу в номінації «краща чоловіча роль».

Для «Калігули» Олександра Ковшуна це вже друге світове визнання: торік вистава також завоювала Гран-прі і 2 нагороди на міжнародному фестивалі у Каїрі. А після нового тріумфу в Іраку режисер має низку запрошень на нові фестивалі.

— Наш «Калігула» зараз просто нарозхват — до весни графік розписаний! Зокрема, цього тижня знову їдемо в Ірак з гастролями у місто Ербіль, а у травні будемо на фестивалі в Німеччині, — розповідає Олександр Ковшун. — Мені взагалі зараз запропонували збиратися і їхати в Німеччину працювати у театрі. Та я відмовився, бо вдома хочу бути — в рідній Україні. Я люблю подорожі, об’їздив багато країн і час від часу сумую за Європою, але там мені добре лише 10, максимум — 15 днів. А далі все — хочу додому. У наш бардак, у нашу «хорошість» (усміхається). Це наш рідний світ і край, який не готовий міняти ні на що!

Відео дня

«На фестиваль запросили ще до війни»

Із початку повномасштабної війни рф в Україні Олександр Ковшун був змушений покинути Харків, який щодня продовжує зазнавати нещадних бомбардувань. Волею долі режисер опинився у Вінниці: кілька місяців жив у гуртожитку, а з літа переїхав у село Іванів Калинівського району.

Хоч зараз немає змоги працювати у рідних стінах легендарного «Березолю» — Харківського театру ім. Шевченка та Харківського театру для дітей та юнацтва, де служить головним режисером, плідну роботу митець продовжує на Вінниччині.

Спільно з вінницькими театрами поставив драму «Хлібне перемир’я», яку разом із садовцями презентував на фестивалях у польському Кракові та нашому Кропивницькому. І у тріумфальну поїздку в Ірак з виставою «Калігула» також запросив вінничан.

— Насправді на фестиваль у Багдад я мав запрошення ще до повномасштабної війни. Зважаючи на всі нинішні обставини, до останнього не знав, чи вдасться поїхати. Адже фінансове навантаження на таку дальню поїздку чимале. Щиро вдячний, що з певною частиною витрат допоміг незмінний друг нашого театру — знаменитий волонтер і депутат Харківської міської ради Олег Абрамичев, — зазначає Олександр Ковшун. — На фестиваль у Багдад ми їхали командою з 15 людей. Були всі мої харківські актори, які нині живуть у Вінниці, ще декілька учасників спеціально приїхали із Харкова, Полтави, Києва, а також у виставу я ввів двох акторів Вінницького театру імені Садовського: Михайла Крисова й Андрія Побережного, які так вражаюче швидко влилися у колектив, ніби завжди там були. Всі блискуче зіграли свої ролі! І як результат, ми взяли найвищу нагороду фестивалю — Гран-прі й загалом були представлені у 4 номінаціях. За кращу режисуру й художнє оформлення поступилися дуже сильним колегам-конкурентам — театру з Тунісу. А наш виконавець головної ролі, харківський актор Максим Стерлік заслужено виборов перемогу за «кращу чоловічу роль».

На фестивалі в Іраку «Калігулу» грали українською мовою, а для того, аби місцеві глядачі розуміли кожне слово, організатори заздалегідь потурбувалися про арабський переклад, який зверху на відеопроекторі транслювали під час вистави.

— Із субтитрами нам допомагав співробітник місцевого Міністерства культури, який до 2014 року навчався у Донецьку, а — потім у Дніпрі, — розповідає Олександр Ковшун. — Та тема вистави — про диктаторів — така, що зрозуміла всім. Навіть без перекладу.

Контрасти повоєнного Багдаду

«Чи відчували ви себе безпечно в Іраку?» — запитання, яке режисеру і акторам неодноразово ставили місцеві журналісти, посадовці і представники посольства, які відвідали виставу.

— Насправді ми відчували себе там президентами — постійно їздили з охороною, поліцією і мигалками, — усміхається Олександр Ковшун. — Організатори фестивалю дбали про нас, нашу безпеку й забезпечення всього на найвищому рівні. Була ціла команда додатково долучених до нас місцевих, які супроводжували нас скрізь. Зокрема, із нами завжди був зірка арабського театру, кіно й телебачення Хайдер Або Алаббас. Щоб ви зрозуміли, це умовно наш Ступка — ми як виходили з ним у місто, одразу набігали натовпи фотографуватися. В Іраку насправді дуже привітні люди і коли дізнавалися, що ми з України, ставилися з відкритою душею. Вони розуміють, наскільки ми зараз потерпаємо від війни, не просто з телерепортажів, а з власного досвіду — теж пережили війни й революцію, під час якої, як нам розповідали, загинули 7 тисяч людей. У їхніх серцях живий цей біль війни, тому іракці щиро за нас вболівають.

Гуляючи столицею Іраку, говорить режисер, часто відчував паралелі з сучасними подіями в Україні.

— Зараз щоб не було конфліктних ситуацій, у місті працюють на випередження. Зокрема, коли був показ нашої вистави, якраз відзначали 3-тю річницю революції. Мости, які побудував Саддам Хусейн, перекрили плитами, всюди були бронетранспортери, військова техніка, поліція й армія — до театру на той бік Тигра об’їжджати довелось дві з половиною години. Та коли свята пройшли, бетонні блоки зняли і місто повернулось до звичного ритму, — розповідає Олександр Ковшун. — Взагалі Багдад — це місто контрастів. Проїжджаючи містом, бачили цілі покинуті, розбиті квартали з будинками, де вибиті всі вікна і вже ніхто не живе — це наслідки революції, коли обстрілювали через Тигр й пуляли снарядами з одного берега річки на інший. Три роки пройшло, а ці темні, пусті квартали все ще є... Водночас, трішки далі від центру — і вже геть інша картина: життя, як у Лас-Вегасі з просто нереально дорогущими автівками. А на вуличках старого міста — ще інша атмосфера: фірмовий східний колорит, коли прямо на вулиці працюють ремісники й художники.

«Арабський світ насправді дуже театральний»

Попри відчутні наслідки революцій і воєн, у Багдаді роблять чимало для підтримки мистецтва.

— Як тільки пройшла революція, вони одразу запустили театральний фестиваль. У той же рік, не чекаючи стабілізації чи «кращих часів». Настільки заточені на мир і мистецтво, щоб проводити події і заявляти себе в цивілізованому світі, — відзначає Олександр Ковшун. — Арабський світ насправді дуже театральний! Колись у мене був дещо упереджений погляд щодо театру у країнах Сходу, та коли я вперше побачив арабський театр у Туреччині, був неабияк вражений. Зрозумів, що театральне мистецтво у східних країнах на високому, крутезному рівні. І торік на фестивалі в Єгипті, і зараз в Іраку — все дуже масштабно, помпезно, якісно. Тому подвійно приємно, що нашу виставу місцеві театрали й публіка щиро прийняли — гучно аплодували і під час вистави, і у фіналі.

Кілька років тому, беручись за постановку знаменитої п’єси Нобелівського лауреата Альбера Камю у рідному Харківському театрі ім. Шевченка, Олександр Ковшун одразу вирішив, що використає нові театральні форми й багато пластики. Вистава вийшла настільки яскравою — як шоу. Й одразу у Харкові стала дуже популярною і…скандальною. Головний режисер театру намагався заборонити виставу, та Олександру Ковшуну вдалося її відстояти і тепер вона знову і знову збирає світові нагороди.

— Інтерес до цієї постановки величезний, тому що вона неординарна за формою, а тема диктаторства, як бачимо, вічна, — говорить Олександр Ковшун. — Зараз через війну рф весь світ вкотре бачить, що якщо вчасно не ставити людину на місце, вона вийде за межі неконтрольованої влади… Але як моя вистава вистояла у боротьбі за право бути, так і Україна вистоїть — у цьому я впевнений!

Готує прем’єру про післявоєнний час і нового національного героя

Вінничан та гостей міста Олександр Ковшун разом із трупою Вінницького театру ім. Садовського незабаром здивує прем’єрою.

Як багаторічний партнер Гете-Інституту, режисер отримав стипендію і вже розпочав роботу над виставою «За дверима» за знаменитою п’єсою «На вулиці, перед дверима» одного з найвідоміших авторів у німецькій літературі епохи руїн Вольфганга Борхерта.

— «За дверима» — вистава про актуальну тему післявоєнних рефлексій, — ділиться Олександр Ковшун. — По формі це однозначно буде серйозна річ. Я не буду робити іскрометне шоу, адже це важка тема і вимагає делікатності, уважності до кожної деталі. Зараз у нас формується новий національний герой — людина після війни, після поранень, після військових рефлексій. Сам автор Вольфганг Борхерт теж був військовим, працював у вермахті, був у сталінграді та в полоні — його власна біографія трагічна. А сама п’єса є дуже популярною у всьому світі, тож я хочу адаптувати її під наші реалії. У нас зараз народжуються наші герої, але вони проходять війну тим самим шляхом і з такими ж травмами і наслідками.

У новій виставі Олександра Ковшуна гратимуть виключно вінницькі актори і після прем’єри вона залишиться у репертуарі театру ім. Садовського.

— Як знак вдячності Вінницькому театру, вінницькому глядачу і Вінниці, яка у цей час стала мені другим домом.