Кіно, що латає шрами на серці! У Вінниці триває показ українського фільму «Я працюю на цвинтарі»

Кіно, що латає шрами на серці! У Вінниці триває показ українського фільму «Я працюю на цвинтарі»
  • Це один із найочікуваніших українських фільмів року, який радимо вінничанам неодмінно побачити на великому екрані!
  • Стрічка понад рік подорожувала фестивалями по всьому світу, в ролях — улюблені зірки, а головне — це вражаюче життєствердне кіно, що руйнує стереотипи!

Фільм «Я працюю на цвинтарі» з думками про смерть нагадує про життя і крізь призму соковитого чорного гумору показує, що, попри невідворотний процес, єдиний сенс існування — просто жити. Адже життя — це такий собі коктейль з емоцій, яким хочеш напитися сповна.

Ковток сміху, ковток суму. Ковток байдужості, ковток надії. Головне — вміти у влучний момент змішати інгредієнти! Жити на повну, щоб не відбувалося навколо.

Відео дня
v class="video-block">

Міжнародні фестивалі вже оцінили!

«Я працюю на цвинтарі» — третій фільм українського виробництва, який від початку повномасштабного вторгнення рф вийшов на великі екрани в Україні.

Стрічка понад рік подорожувала фестивалями по всьому світу, отримавши кілька номінацій та нагород, і є яскравим зразком «нової хвилі» українського кінематографу.

Саме «Я працюю на цвинтарі» представляв Україну на 37-му Варшавському кінофестивалі, здобув перемогу в номінації найкращий повнометражний фільм на Munich Film Award 2021 у Німеччині, а виконавця головної ролі Віталія Салія нагородили премією «Кіноколо».

Попри війну творці зважилися на прем'єру, адже певні, що цей фільм потрібний українцям саме зараз, адже здатний допомогти подивитися на власні проблеми під іншим кутом та знайти у собі нову надію.

В основі фільму — однойменний бестселер українського письменника Павла «Паштета» Белянського.

Головний герой стрічки Саша займається встановленням пам’ятників на цвинтарі. Він сповнений цинізму та іронії. І кожного дня до нього приходять клієнти зі своїми історіями. Життєві ситуації, іноді — сумні, іноді — комічні. У вихорі особистих драм і кримінальних зіткнень поступово стає зрозуміло, що і у Саші в минулому є таємниця…

Всупереч назві «Я працюю на цвинтарі», фільм розповідає про життя, справжні почуття та реальність без прикрас, із якою інколи так важко впоратись. Тим паче, що заново навчитись любити життя можна будь-де, навіть на цвинтарі!

— Я хочу, щоб це кіно допомогло хоча б одній людині пережити свій біль, пережити втрату когось рідного, і почати далі жити, — саме такий меседж вкладав у сценарій письменник Павло «Паштет» Белянський, який, до речі, і сам став одним із героїв фільму.

Знімали на Байковому кладовищі

Цікаво, що більшість натурних подій стрічки знімали на знаменитому Байковому кладовищі у Києві — найбільшому меморіальному некрополі України, де поховані діячі культури та люди, що мають особливі заслуги перед державою.

— Байкове кладовище існує вже майже 190 років. Цікавим фактом є те, що в 19 столітті воно мало одну прогресивну, як на той час, особливість — це був перший київський некрополь, де ховали представників всіх конфесій та віросповідань, — діляться цікавими фактами творці фільму. — Спочатку кладовище називалось Новостроєвським. Але з плином часу за ним закріпилась інша назва — Байкове.

«Я працюю на цвинтарі» — фільм з неповторною атмосферою. Філігранний баланс напружених драматичних сцен з гумористичними моментами, незвичайний навколишній світ та своєрідний антураж. Над цим невтомно працювала велика команда: костюмери, гримери, художники, саунд-дизайнери, оператор і, звичайно, режисер Олексій Тараненко.

— Ми ретельно працювали над візуальним рядом фільму. Якісь речі були вигадані ще на етапі роботи над сценарієм із Павлом Белянським. Якісь речі згодом уже з оператором В’ячеславом Раковським. Ми продумували кожну сцену, монтажні переходи, рими, якісь відсилання та фішки, намагалися розповісти історію всіх героїв насамперед візуально, — ділиться режисер Олексій Тараненко. — Були раптові цікаві відкриття, коли ми вирішили використати «погляд Бога» — кадри зняті стрімко зверху вниз — виявилося, що старі квартали Києва дуже схожі на окремі ділянки та могили на цвинтарі. Ну і головне, що в контексті фільму це не просто цікавий прийом, він працює на сценарій, історію в цілому. Ми також намагалися зняти сучасний не туристичний осінній Київ — такий, як він є. Стародавній, але енергійний і завжди молодий, еклектичний, сумбурний і прекрасний. Мені здається, у нас вийшло. Тож, сподіваюся, це все буде цікаво розглядати на великому екрані.

У ролях — знамениті актори

Головні ролі у «Я працюю на цвинтарі» виконали справжні майстри своєї справи та визнані професіонали! Адже навіть актори другого плану мають відзнаки українських та міжнародних премій та фестивалів.

Головний актор «Я працюю на цвинтарі» Віталій Салій за роль у фільмі отримав нагороду «найкращий актор» від Національної премії кінокритиків «Кіноколо». Окрім цього він має ще чотири номінації за інші ролі у своїй кінокар’єрі.

Віктор Жданов зіграв у стрічці роль директора цвинтаря Петровича. У своєму портфелі премій він має аж п’ять і усі у номінації «найкраща чоловіча роль другого плану»: дві «Золотих дзиґи», «Мельпомена Таврії», «Золотий ключик», «Театральний Донбас». Окрім цього він — заслужений артист України.

Олена Хохлаткіна, яка зіграла епізодичну роль, — народна артистка України та двічі лауреатка премії «Київська Пектораль».

Елегантну «жінку у шляпці» у фільмі зіграла Римма Зюбіна. За свою кар’єру вона зібрала безліч нагород та номінацій як на українських, так і на міжнародних фестивалях. Вона володарка премії «Золота дзиґа» та дворазова лауреатка премії «Київська пектораль».

Одну з головних героїнь фільму: жінку, яка втратила сина, грає польська акторка Вікторія Городецькая. У її портфелі чимало номінацій та нагород: Фестиваль театральних шкіл у Лодзі, Фелікс Варшавський у номінації за жіночу роль другого плану, Премія щомісячника Театр ім. Олександра Зельверовича, нагорода на Фестивалі двох театрів за найкращу жіночу роль другого плану, гран—прі Фестивалю двох театрів.

Двірничиху у фільмі грає Ніна Набока, володарка «Золотої дзиґи» за краще виконання жіночої ролі другого плану. Народна артистка України.

Актор Андрій Ісаєнко, один із працівників цвинтаря, цього року отримав Шевченківську премію у складі творців вистави «Погані дороги», а минулого року — звання заслуженого артиста України.

Фільм дає надію і буквально змушує полюбити життя

Як зазначає виконавець головної ролі Віталій Салій, основна ідея фільму — це надія:

— Надія дуже допомагає, коли здається, що все скінчилося, все безповоротно і нічого вже не можна змінити. Добре, коли після слова «кінець» з’являється слово «надія». І фільм допомагає знайти точку нуль і від неї шукати надію. Це те, що сьогодні нам усім дуже—дуже потрібно, бо без надії не буде перемоги.

«Я працюю на цвинтарі» — не просто цікаве кіно, а — справжній півторагодинний сеанс у психолога, який точно змусить полюбити життя, дасть копняка, аби нарешті відпустити «привидів минулого» і рухатися вперед, нагадавши, що варто цінувати момент тут і зараз. Адже хтозна, що на нас чекатиме на тому світі!

Приходьте у вінницькі кінотеатри, аби на власні очі побачити справжнє українське драмеді з елементами чорного гумору «Я працюю на цвинтарі».

До 20 жовтня побачити фільм можна у кінотеатрах «Smartcinema» (початок сеансу о 10.10, 16.20, 20.20) та «Сінема Сіті» (початок сеансу о 18.15).

Зараз насолоджуйтесь красою неповторного саундтреку від Марини Круть та неодмінно приходьте!

Читайте також:

У Вінниці стартував Мангеттенський міжнародний кінофестиваль! Встигніть побачити кращі фільми світу до 28 вересня

Юрко Юрченко: «Люблю круту і нескорену Вінницю! Я тут виріс!»

«Іранські безпілотники і ППО працювали прямо над нами». Бронюк про атаку Одеси і підтримку луганчан

У Польщі їм аплодували, стоячи! Вінницький і Харківський театри вразили всіх на фестивалі у Кракові

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.

Коментарі

keyboard_arrow_up