У Вінниці стартував Мангеттенський міжнародний кінофестиваль! Встигніть побачити кращі фільми світу до 28 вересня

Валентина КИРИЛЬЧУК

Разом із глядачами понад 400 кінотеатрів світу вінничани мають нагоду відчути себе світовим кіножурі та після перегляду обрати кращий фільм і актора Мангеттенського міжнародного кінофестивалю.
Розповідаємо, чим цьогоріч дивує культовий кінофорум короткого метру.

Цьогоріч Мангеттенський фестиваль відзначає 25-річчя і традиційно об’єднує понад 100 тисяч поціновувачів короткого метру на понад 400 локаціях 6 континентів.

Через вторгнення в Україну фестиваль не демонструється в росії, а у нас попри війну перегляди успішно стартували у 9 містах: Києві, Дніпрі, Луцьку, Львові, Сумах, Хмельницькому, Житомирі, Одесі і Вінниці.

Побачити 10 фільмів-фіналістів вінничани та гості міста можуть до 28 вересня о 18.10 у кінотеатрі «Родина».

Відео дня

Програма різножанрова і вражаюча! Найбільше на цьогорічному фестивалі комедій, є кілька яскравих драм, трилер і креативні анімаційні стрічки.

Більшість фільмів вже встигли зарекомендувати себе на інших престижних світових кінофестивалях, зокрема на Санденсі, в Локарно та Палм-Спрінґсі, а всі фіналісти автоматично стають претендентами на премію «Оскар».

Цінно, що одну зі стрічок-фіналістів фіни зняли про події радянсько-фінської війни 1939-го року з думками й переживаннями про нинішню війну в Україні.

А окремим приємним сюрпризом для глядачів стане присутність у картинах улюблених акторів, зірок серіалів «Озарк», «Ґотем», «Гострі картузи», а також фільмів «На голці», «Дівчина з перлиновою сережкою» і «300 спартанців».

Після перегляду вінничани мають можливість проголосувати за найкращий фільм і найкращого актора на сайті «Артхаус Трафік» або через QR код, який можна знайти у фоє кінотеатру «Родина» чи взяти у касира.

Результати будуть передані до центрального офісу фестивалю в Нью-Йорку і у жовтні оголошені на сайті manhattanshort.com.

Розповідаємо найцікавіше про кожний фільм.

Комедія «Дон проти блискавки»

11-хвилинна британська комедія «Дон проти блискавки» розповідає про літнього шотландського буркуна, який любить самотність і рибалити. Проте йому постійно надокучають сусіди і блискавка. І якщо від сусідів можна відмахнутися, то від блискавки втекти не вийде…

Стрічку знімали навколо національного парку Лох-Ломонд і Троссачс, які є одними з найкрасивіших краєвидів Великобританії, тож готуйтеся насолоджуватися неймовірними пейзажами! А ідея із блискавками, що постійно полюють за чоловіком, до речі, має реальну основу.

— Був хлопець на ім’я Рой Салліван, у якого блискавка вдаряла близько 12 разів за десять років у 70-х. Він тримав каністру з водою у своїй вантажівці, щоб було чим погасити, і його друзі уникали його в штормові дні. Ми думали, що це захоплююча, незрозуміла, екзистенційна криза, з якою персонаж повинен змиритися, і це стало натхненням для цього фільму, — розповідають режисери Джонні Бернз і П’єр ван Тійн.

Анімація «З любов'ю, тато»

Зворушлива чесько-словацька анімаційна короткометражка «З любов'ю, тато» про зв'язки та розриви між дитиною та батьками здобула «Срібного дракона» як найкращий анімаційний фільм Краківського кінофестивалю-2022, нагороду Festivals Connexion Auvergne-Rhône-Alpes Міжнародного кінофестивалю у Клермон-Феррані та увійшла до конкурсної програми «Леопарди майбутнього» кінофестивалю у Локарно.

Головна героїня — вже доросла жінка, яка знаходить листи, які батько колись писав їй із в’язниці. Вона вирішує відповісти йому, виклавши все те, про що не наважувалася сказати раніше…

— Натхненням для фільму стали справжні листи, які я зберегла від свого тата. Насправді я забула, що їх тримаю, а нещодавно знову знайшла, і тоді виникла ідея зняти цей фільм. Коли мені було 11 років, тато писав мені з в’язниці листи, сповнені любові. Зараз я виросла, наші стосунки змінилися, і такі прояви любові, здається, зникають, — ділиться режисерка Діана Кам Ван Нгуєн. — Я сподіваюся, що мій фільм сповнить емоціями глядачів, а ті, хто має якісь сімейні проблеми, зможуть знайти в собі сміливість щось змінити.

Крім самої тематики, фільм дивує поєднанням всіх анімаційних технік — від колажної анімації, вирізання й заміни до стоп-моушну і живої дії.

— Я адаптую мистецтво до кожного фільму відповідно до його теми. Для «З любов'ю, тато» я вибрала паперовий колаж, тому що центральна тема — букви. Я хотіла працювати зі справжніми листами, які тато надсилав мені з в’язниці, і таким чином зберегти автентичність, — розповідає режисерка. — Поєднання паперового колажу з вирізаними фігурами розвивалося поступово. Намір полягав у тому, щоб працювати з шарами паперу, які викликали б шари спогадів з минулого — так починаються ці колажі. Поверх цих них ми використали замінну анімацію, стоп-моушн-анімацію та живу дію.

Кримінальна комедія «Врятувати бджіл»

Несподіваним сюжетним твістам цієї американської короткометражки позаздрив би Тарантіно! Стрічка увійшла до офіційної програми Міжнародного кінофестивалю LA Shorts 2022 і розповідає про безладне розставання двох закоханих, які після однієї жахливої події вирішують забути про свої розбіжності, щоб урятуватися…

Режисер Чарлі Шван розповідає, що ідея фільму виникла із картинки фіналу:

— Я вважаю, що кінець — це найлегший початок. Більшість моїх ідей виникають саме у такий спосіб. Я знав, що хочу закінчити кадрами з людиною та бджолою, які дивляться вниз на жахливу сцену, можливо, те, що вони спричинили. З цього моменту я почав працювати назад і повільно, іноді болісно, відкривав розповідь. Хотів почати фільм в одному світі, а закінчити — в зовсім іншому. Виявляється, зробити це за десять хвилин неймовірно складно. Весело. Але складно.

Щодо назви «Врятуйте бджіл», то постановник каже, що довгий час ця назва була тимчасовою і скоріше жартом.

— Я хотів обміркувати інші назви, але зупинився на цій, бо мене зацікавив саме той факт, що цей фільм не має права називатися «Врятуйте бджіл». Це звучить як документальний фільм або як навчальний твір, який транслюватиме PBS. Ця назва дуже неправильна для мого короткометражного фільму і тому я вирішив, що вона підходить ідеально!

Комедія «Лікування»

Ця 9-хвилининна іспанська стрічка отримала приз глядацьких симпатій на Міжнародному кінофестивалі у Клівленді. Режисер Альваро Кармона сам зіграв головну роль — чоловіка, який відвідує клініку по лікуванню облисіння. Там менеджер з усіх сил намагається продати йому новітнє лікування у вигляді простої пігулки. Чоловік дуже хоче повернути густу чуприну, але разом із дружиною починає вагатися, коли дізнається про суперечливий побічний ефект лікування...

— Звідки виникла ідея «Лікування»? Я справді не знаю. Я шукав високу концепцію, і прийшла ідея цієї диво-таблетки, — зізнається режисер. — Тож я подумав: «Тепер у чому проблема? Яку ціну ви платите?» Це має бути хтось, хто щось для вас означає, але насправді не дуже. І думка про те, що це був двоюрідний брат, викликала у мене сміх. Це посилює абсурдність дилеми, але водночас робить її більш реальною та близькою.

Трилер «Вільне падіння»

Французький драматичний трилер «Вільне падіння» натхненний реальною історією та книгою нідерландського письменника Йоріса Луендайка «Плавання з акулами».

За сюжетом, лондонський трейдер-невдаха втрачає гроші компанії на невдалих угодах і ризикує вилетіти з роботи. Проте надворі 11 вересня 2001 року. Коли перший літак врізається у башту Всесвітнього торгового центру, всі втуплюються в екрани й не розуміють, що сталося. І тільки головний герой, який і так перебував у постійному стресі, виявляється здатним працювати і завдяки індукції першим здогадується, що це був теракт. А отже, є шанс врятувати свою кар’єру…

— Ми вирішили зняти фільм про інвестбанкірів у контексті 11 вересня. Це могла бути ще одна драматична подія, але ми знайшли 11 вересня найбільш символічною та показовою. Це стало можливим, тому що фільм заснований на реальній історії. Світ повністю фінансований, і завдяки цій історії ми можемо трохи краще побачити, як він працює, — переконаний режисер Еммануель Тененбаум. — «Плавання з акулами» — надзвичайна документальна книга, що описує внутрішній світ фінансового району Лондона. У якийсь момент нашу увагу привернув анекдот зі 100 слів, але, щоб перетворити його на 20-хвилинний фільм, ми намагалися зберегти «сутність» оригінальної історії, дозволяючи собі винаходити якомога більше елементів для контексту. У фільмі закладене символічне значення історії, а також атмосфера міста, його ієрархія та коди.

Комедія «Фетиш»

Головна героїня американської комедії «Фетиш» — азійська красуня, яка хотіла лише одного — легкого роману без зобов’язань. Та романтику наступного ранку зіпсував фетишизм…

— Персонаж, із яким моя героїня йде на побачення, є злиттям майже кожного неазіатського чоловіка, з яким я коли-небудь зустрічалася, — зізнається виконавиця головної ролі Дженніфер Чжан. — Фетишизм — це наземна міна, яка підстерігає більшість «не білих» жінок на кожному побаченні, де вони сподіваються на справжній людський зв’язок. Тож випадок із мого життя, який вплинув на фільм, — це просто життя! Життя азіатки в Америці.

— Коли ми розробляли концепцію, одна з цілей полягала у тому, щоб якнайкраще впоратися з цією дуже реальною та актуальною проблемою, не надто проповідуючи чи застерігаючи, — говорить режисер Ріан Вільямс. — Ми намагалися донести повідомлення з гумором та новаторством, щоб це був розважальний фільм, який спонукає до роздумів і дискусій.

Анімація «Плавець свободи»

Головний героєм цієї яскравої австралійсько-французької драми — китайський дідусь, який переповідає онуці історію своєї втечі з Китаю в Гонконг. У період 1950-1997 років приблизно 2 мільйони китайців намагалися переплисти затоку, щоб позбутися комуністичного ярма. В історію вони увійшли під назвою «Freedom swimmers». Додаткова драма полягає у тому, що Гонконг у нинішні дні перестав бути гаванню свободи, а отже історія повторюється…

Вражаюча стрічка про волелюбність, яка проводить паралелі між старим і сучасним Гонконгом, не показує облич героїв, і виконана у незвичній стилістиці поєднання фото, відео та анімації, що складаються у своєрідну рухому аплікацію.

— Я була в Гонконзі, коли почалися протести. Сусід із передмістя розповідав нам історію свого батька, як плавця свободи, і з цього все почалося. Я брала у нього інтерв’ю, і паралелі з голосами молодшого покоління протестувальників були надзвичайно схожі. У міру того, як протести набирали обертів, з огляду на нові обмеження, більш розумним було зберегти анонімність усіх — і корисніше було розповідати історію як стороння людина. Ми відчули, що нам потрібно заземлити голоси історії, тому зняли сцену інтерв’ю, а також зробили кілька глибоких занурень у можливі архівні кадри, — ділиться режисерка Олівія Мартін-Макґуайр. — Цей фільм насправді про те, як історія впливає на сьогодення. Часто в сучасному світі нас заохочують швидко оцінювати події — це небезпека цифрових медіа та 24-годинних нових циклів. Цифрового захоплення з історії та потужного алгоритму достатньо, щоб сформувати та прискорити думку. Ми сподіваємося, що цей фільм досліджує символізм слова «свобода» у регіоні і те, яку історичну вагу має його значення.

Драма «Ковдра»

Фінський фільм «Ковдра» — щемлива історія, яка переносить у зиму 1939 року. На пошуки молока для братика відправляють 10-річну дівчинку, та тонкий лід — не єдина небезпека на її шляху…

Зима 1939 року, коли у Фінляндію вторглася росія, має очевидні паралелі з подіями, які зараз відбуваються в Україні і значною мірою змінили традиційну нейтральну позицію Фінляндії.

— «Ковдра» заснована на реальній історії. Ця історія трапилася з бабусею нашого сценариста під час Другої світової війни, і ми всі вважали, що цю історію потрібно розповісти. Ми зробили це ще до трагічних подій в Україні, але я вважаю, що ця точка зору на війну та її жертви — це завжди дуже актуальна тема, — зазначає режисер Теппо Айраксінен.

Візуально фільм приголомшливий! Команда блискуче зняла все так, ніби дійсно у 1940-х роках. Ніби щойно знайшли кадри з підвалу та змонтували їх до остаточного фільму.

— Мій підхід до такого роду старовинних фільмів завжди був дуже чітким: я хочу, щоб глядачі забули, що вони дивляться старовинні фільми. Тож зйомка на 16-мм плівку дійсно допомагає з таким баченням. Він не виглядає надто витонченим, і мені це подобається, — розкриває секрети режисер. — На щастя, під час зйомок було не так холодно, тому у нас не було проблем із кінокамерою.

Драма «Варша»

Ця французько-ліванська стрічка стала найкращим міжнародним ігровим фільмом на фестивалі Санденс-2022.

За сюжетом, Варша стежить за сирійським мігрантом Могамедом, який працює кранівником у Бейруті. Одного ранку він зголошується керувати одним із найвищих і найнебезпечніших кранів у Лівані. Подалі від усіх очей він може втілити свою таємну пристрасть і знайти свободу.

— Все почалося у 2017 році. Я сидів на балконі своєї квартири в Лівані, звідки відкривався вид на весь Бейрут, і побачив чоловіка, який стояв на вершині одного з найвищих будівельних кранів. Спочатку я злякався, що чоловік стрибне — все це виглядало дуже небезпечно. Та потім, коли він став на коліна й притулив чоло до підлоги, я зрозумів, що він молиться. Це було прекрасне видовище, і це зображення застрягло в моїй голові. Тоді я захопився таємничим світом кранівників. Ці люди керують гігантськими звірами з цих крихітних кабін, де вони можуть бачити світ, але ніхто не може їх бачити. Чим більше часу я проводив на будівельних майданчиках, спілкуючись із інженерами та робітниками, тим більше переконувався, що хочу зняти фільм, головним героєм якого буде кранівник. Беручи інтерв’ю для свого дослідження, я щоразу був приголомшений трьома відчутними аспектами: простір надзвичайно чоловічий, це все дуже гучно, а всі будівельники були сирійськими мігрантами, які отримували низьку зарплату й часто не мали документів. Мене привернула думка, що з усіх цих працівників кранівник був єдиним, хто отримав шанс уникнути цих трьох аспектів, коли він піднімався небезпечною драбиною вгору до неба. Там, нагорі, немає ні шуму, ні осудних очей, ні соціальної чи економічної ієрархії, — розповідає Данья Бдеїр. — Мій фільм розповідає про складність, але важливість виходу з гендерних норм у такій патріархальній країні, як Ліван. Все розповідається з точки зору робітників-мігрантів у Лівані, які перебувають у дуже специфічному становищі, коли намагаються бути якомога непомітнішими. Нарешті, у фільмі відображено почуття бажання втекти від клаустрофобної ситуації, щоб просто дихати так само добре, як і будь-яка людина, яка живе в Лівані у нинішньому соціально-політичному та економічному кліматі.

Драма «Велика зелень»

Цей французький фільм присвячений боротьбі з вирубкою лісів. Головна героїня — власниця лісозаготівельної компанії застрягає на дереві без драбини та без сигналу на мобільному телефоні. Її єдиний співрозмовник — дерево, а єдиний вихід — лізти вгору…

— Перша ідея цього фільму була не моя, а сценариста Бенуа Гонтьє, який брав участь в акціях, що пропонували людям пройти містом від дерева до дерева. Він лазив і хотів зняти фільм про когось на дереві, тож прийшов із першим сценарієм, а потім ми разом його переписали, — розповідає режисер Люрензо Массоні. — Ми хотіли говорити про екологічні питання, але не як документальний фільм і без конкретного повідомлення. Ми хотіли розповісти людську історію про відчай і те, як дерево може вам допомогти. Якщо ви йдете в ліс, ви знаєте, який там спокій, як глибоко він може проникнути всередину вас. Тож вирішили написати історію жінки, яка вже не могла дихати, і якій нарешті вдалося відновити дихання. Ми не хотіли пояснювати, що вона робитиме потім. Тепер, коли у неї є трохи кисню, вона може вільно дивитися через купол і приймати рішення самостійно, без страху. Очевидно, тепер вона в мирі з деревами.

Цікаво, що для зйомок на дереві творцям довелося винайти особливий спосіб роботи, який ніхто раніше не застосовував.

— Разом із виконавицею головної ролі Жанною на дереві завжди було шість людей — один для її безпеки та п’ять для камери. Бенджамін Віал керував камерою, а інші рухали його за допомогою мотузок, — розповідає режисер. — Для останньої сцени нам довелося побудувати 50-сантиметрову платформу для Жанни. Пересувним механізмом були ваги зі скейтбордом на ньому, щоб було легше, бо гілки були дуже тонкими. А оскільки був вітер, то вищі гілки могли рухатися не на один метр. Таких трюків дуже багато, а до всього у нас було всього чотири дні для зйомок... Зняти 18-хвилинний фільм на рівній землі за чотири дні важко, тож уявіть собі, як це робити на дереві!