Бізнес незрячих жінок: про проект «КлубОК», ведення бізнесу і дискримінацію

Засновниці соціального бізнесу «КлубОК» Наталія Тарасюк та Оксана Войтко за роботою

За плечами вінничанки Оксани Войтко чимало випробувань — з народження вона незряча. Однак це не завадило жінці свого часу здобути вищу освіту та викладати українську мову у вечірній школі. Реформи в освіті, які позбавили її роботи, згодом стали каталізатором відкриття власного бізнесу, який вже став народним брендом.   

— Я працювала у вечірній школі для сліпих та слабозорих, колись була спеціальна мережа шкіл по всій Україні, де навчалися й дорослі, які не мали середньої освіти. В 2016 році такі школи закрили і постало питання працевлаштування. Велику частина людей наче викреслили з життя і можливості влаштуватися на роботу фактично не було, хоча нам обіцяли, що все має налагодитися., — розповідає Оксана Войтко.

Жінка розповідає, що втрата роботи стала болючим ударом для неї та багатьох її колег.  

— В усіх нас є діти, які відповідальні за нас та багато в чому нам допомагають. Наприклад, в мене син – музикант, його визнають і з ним спілкуються зірки американського джазу. А тут сталося так, що він був вимушений покинути інститут, куди вступив безкоштовно, аби підтримати мене. Я не могла йому допомагати і це такий біль, який може зрозуміти лише той, хто через це пройшов, — каже вона.

Після ліквідації вечірньої школи Оксана Войтко пішла на біржу праці. Там отримувала невелику компенсацію, але називає це радше формальністю, аніж реальною допомогою.

— Тому що можливості працевлаштуватися я там не побачила, працедавці не  готові співпрацювати з людьми з інвалідністю, адаптувати умови роботи до особливих потреб, — пояснює вона.

З депресивного стану жінці допоміг вийти її син. Оксана згадує, що якось він приїхав додому і спитав, чому вона нічого не робить, якщо раніше була такою активною. В якомусь розумінні це питання почула не лише Оксана, а й всесвіт. 

— Я була в депресії і оця фраза сина мене спонукала заворушитися. А буквально через кілька днів моя знайома запропонувала мені навчання на бізнес-тренінгах. Я була до цього не готова, але врешті погодилася, — зізнається Оксана Войтко. — Ці тренінги проводили в ГО «Вісь», там брали участь особи з інвалідністю та люди у статусі переселенців.

Перші кроки

Жінка активно долучилася до всіх лекцій та тренінгів, писала шрифтом Брайля, записувала спікерів на диктофон і врешті задумалася, на основі чого може збудувати бізнес незряча людина.

— Якщо люди, які втратили дім і свою маленьку батьківщину, прийшли на курси і на щось сподіваються, то я ж і хату маю, і все ніби й не так погано в мене. Все пізнається у порівнянні. Якщо люди можуть організувати бізнес на невеликі гроші, то і я теж на це здатна. Я написала бізнес-план і захистила його, щоправда ніхто з учасників з серйозною інвалідністю (незрячі, ті, хто на візку) гранту тоді так і не отримав, — каже Оксана Войтко.

Але натомість на цих тренінгах жінка познайомилася з директором реабілітаційного центру «Поділля», якому сподобався її проєкт.  У подальшому він долучився до його реалізації.

— Мені запропонували організувати навчання з в’язання. Спершу я думала створювати речі для дітей, але навичок особливо не було. Приблизно в той же час я познайомилася з Оксаною Ванюшкіною, яка долучила незрячих дівчат на курси по в’язанню. Так поступово ми два місяці вчилися, Оксана Трохимівна намагалася нам в усьому допомагати. Вона розробляла схеми, пояснювала, як і що треба робити. За той час ми навчилися в'язати гачком. В цей же період в нас було перше замовлення – сумочки для тренінгових матеріалів. Це був наш перший успіх.

Людьми рухає інтерес

З того часу склад рукодільниць в «Клубку» неодноразово змінювався. Оксана Войтко зазначає, що з дівчатами, з якими вчилася майстерності зараз не співпрацює.

— В усіх людей є амбіції та плани. Коли ти будуєш бізнес з нуля і в тебе немає ані грантів, ані підтримки з боку, а єдиний ресурс — це люди, то й розраховувати можна тільки на них. Вони були не готові вкладати в цю справу ні матеріальні, ні фізичні ресурси.  

Згодом жінка познайомилася з Наталею Тарасюк, яка згодом стала співзасновницею соціального бізнесу «КлубОК».

— На той час вона вже не викладала економіку в університеті через втрату зору. Оскільки я буквально марила своєю ідеєю, економічна складова мене теж цікавила. Наталчині знання мене дуже зацікавили, ми подружилися і почали разом відвідувати різні тренінги. Щоправда спочатку вона відмовлялася від моєї затії, але згодом переконалася в тому, що це цікавий варіант роботи. Ще коли в неї не було проблем із зором, у шкільні роки вона вчилася в'язати і дуже швидко згадала як це робиться, — згадує Оксана Войтко.

Вже два роки минуло відтоді, як торгова марка «КлубОК» офіційно зареєстрована. Оксана Войтко розповідає, що в назву бізнесу закладено одразу кілька ідей.

— По-перше, ми завжди намагаємося бути на позитиві. А коли ми познайомилися з моєю тезкою, з Оксаною Трохимівною, я бачила, як вона прагне передати свої вміння та знання іншим. Ми були однодумцями і такий ось клуб Оксан у нас вийшов. Ну, а сам клубок — це про нитки. Ось так і вийшов наш клуб добра і краси, — всміхається підприємиця.

Нині до виробів ручної роботи залучені п’ятеро жінок, всі вони з інвалідністю. Окрім Оксани Войтко та Наталки Тарасюк, асортимент в’язаних речей створюють ще дві жінки з Житомирської області.

— Ще з нами працює Галина Коновалова. З нею ми подружилися у реабілітаційному центрі, вона вчилася там на флориста. В неї немає проблем з зором, але вона пересувається на візку й інколи приїжджала до нас. Якщо в нас є якесь замовлення, яке треба швидко зробити, то ми доручаємо це їй. Вона виконує дуже делікатні речі з тонких ниток, на що ми, через зір неспроможні, — каже Оксана Войтко.  

До пандемії коронавірусу та карантинних обмежень підприємиці часто брали участь на виставках у Торгово-промисловій палаті.

— Ще до того, як з’явилося поняття «соціальний бізнес», адміністрація пішла нам на зустріч і зробила 50% знижку, ми безкоштовно стояли на цих виставках. Це дуже приємно, — зізнається Оксана Войтко.

За словами підприємиці, мета її бізнесу мінімізувати вплив поліетилену на довкілля. Відтак в’язані торбинки та авоськи можна зустріти в дотичних до питань екології закладах. Вони є в кав’ярні «Екопікнік», на станції сортування сміття «Екошатл» та в ретро-музеї.

— Сумочки наші продаються також в ретро-музеї, вони там дуже доречні, бо авоськи — це свого роду повернення в минуле. Ми з директором музею працюємо безвідсотково, — каже вона. — Ще колись ми співпрацювали з «Шошо» та «Я Господиня». А зараз в нас є сайт, де викладений весь асортимент. Ми самостійно платимо за домен та хостинг.

Оксана Войтко розповідає, що товари «Клубка» продавалися на вікенді мандрівників, який нещодавно відбувся в межах Вінниці. Однак тоді вдалося збути лише одну сумку.

— Там були люди, які вже мають наших авосьок по сім штук. Та й зазвичай такі заходи відвідують саме ті люди, які цікавляться екологією, — каже Оксана Войтко.

Що в асортименті?

На початку запуску бізнесу майстрині виготовляли речі для домашніх тварин – одяг, лежанки і продавали їх в зоомагазинах. Однак цю ідею довелося відкласти до кращих часів.

— Цю ідею ми поки залишили, бо Оксани Трохимівни вже немає, а саме вона відповідала за розміри і нам самим це складно виготовляти. Зараз ми виготовляємо скатерки, серветки, шалі, шарфи, рюкзаки. Основним товаром в нас є в’язані сумки та авоськи, а також шиємо мішечки з фатину та нейлону для круп та цукру. Їм можна використовувати замість поліетиленових, — пояснює Оксана Войтко.

Наскільки це актуально?

Підприємиця зізнається, що часто люди нарікають на високу вартість товарів «КлубОК».

— Справді, в нас є конкуренти, які виготовляють сітки і продають їх дешевше, ніж ми. Але в них не ручна робота. На нашу думку, це полотно, зв’язане на машинці, — каже Оксана Войтко. — Ми пробували в’язати рюкзаки, але це не виправдовує себе. Тому зараз орієнтуємося на авоськи, вони розтягуються і вздовж, і впоперек. Тобто, вони місткі і займають мало місця, а ще їх можна використовувати дуже й дуже довго. Наприклад, багато хто каже, що авоську нема сенсу купувати за 200 грн, якщо можна взяти пакет за п’ять гривень. Але враховуючи, що таких пакетів доводиться купувати по кілька штук на тиждень, то й в місяць непомітно 200 грн все одно витратяться лише на це. Їх потім викидають на смітник, вони не розкладаються роками. А авоською користуватися можна мінімум три роки.

Коли бізнес запускався, Оксана Войтко була впевнена, що клієнтів зацікавить те, що еко-товари виробляються незрячими людьми.

— Думала, що потенційні покупці будуть зацікавлені допомогти людям з інвалідністю. Але за моїми спостереженнями, це не так. Дуже часто в трамваях чи на вулицях зустрічаються люди, які співають жалісливі пісні і їм допомагають перехожі, пускають сльозу. Стереотип жебрака працює і все тут. Хоч ми й живемо в 21 столітті, ці шаблони ще не скоро зітруться. Коли стоїть питання коштів, соціальна складова не завжди спрацьовує, — зауважила вона.

Фото зі сторінки Оксани Войтко у Фейсбук

Читайте також:

У Вінниці відкрили нове соцпідприємство. Для допомоги жінкам, які постраждали від насильства

Будинок сімейного типу. Вінницька родина Крищуків прихистила ще одного хлопчика
 

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.