Бізнес Вінниці. Магазин "Мобі Дік" переїздив більше десяти разів

Вінницький магазин «Мобі Дік» є фактично однолітком незалежності України. За 22 роки заклад переїздив більше 14 разів. А його засновнику Ігорю Ладану довелось і поночувати в потягах на вокзалі в Москві, і нарватися на наш «рекет» у Кракові

Був 1991 рік. Двоє друзів поверталися з пляжу додому і говорили про те, чим би таким зайнятися. Один на той час уже возив книги з Санкт-Петербургу, тоді ще Ленінграду, другий  був інженером країни, де масово почало закриватися виробництво. Перший хотів відкрити астрологічну консультацію, другий – рок-магазин. Сьогодні перший  - Василь Іванович Попик - став головою профспілки таксистів України і давно перебрався до столиці, другий – Ігор Ладан залишився у Вінниці і уже 22 роки саме з ним асоціюється, можна сказати, культовий музичний магазин Вінниці – «Мобі Дік».

Саме вінницький заклад, відкритий у жовтні 1991 року в магазині "Товари для дому" на проспекті Юності, став першим рок-магазином в Україні. У "Товарах для дому"  переважно продавали каструлі і тазики, а продавчині у фуфайках те і діло замість незрозумілої для них музики просили поставити Шуфутинського чи якусь радянську попсу. Та хлопці продовжували крутити рок. Це було 22 роки тому.

Кочівний магазин

Відео дня

Потім, за словами Ігоря, підібрали і приміщення – уже згаданих кілька квадратних метрів в магазині "Товари для дому".

- Це був здоровенний магазин з цементною підлогою, який не опалювався, тому продавчині і одягали фуфайку, наше ж місце, яке ми займали, було якраз біля входу в підвал. І от якось у жовтні там прорвало водопровід з гарячою водою і з’явилися… комарі. До цього часу пам’ятаю, як у холодному приміщенні ловлю їх на собі, - продовжує Ігор. – Клієнтів тоді було мало. Народ більше приходив як на екскурсію. Словом, через два місяці ми звідти з’їхали в Будинок офіцерів.

Там нас теж спочатку в одну кімнату прилаштовували, потім в іншу, зрештою ми дислокувалися при самому вході, в передбаннику. А в той час там як раз часто проходили похорони військових. Вінки, похоронний марш, а у нас -- рок і патлаті клієнти у рваних джинсах. Якось начальник Будинку не витримав і просто попросив нас на деякий час під час таких подій десь зникати… Всяке бувало. У той же час серед наших постійних відвідувачів з’явився Євгеній Ковальов, який потім просто став хорошим знайомим, – але про нього трохи пізніше. Словом, протрималися ми там півтора роки. А одного дня начальник приходить і каже – хлопці у вас п’ять днів на виїзд і куди хочете, туди і дівайтесь.

У цей час Василь Попик відходить від наших справ. А з Будинку офіцерів магазин переїздить на територію біля лікеро-горілчаного заводу, а потім – у напівпідвальне приміщення, що навпроти сьогоднішнього "Петроцентру".

- Як ми кажемо – в цей період ми були «під Німцем». Німець – це прізвисько, похідне від прізвища нашого орендодавця, - розповідає Ігор. – Це був типовий персонаж 90-х: шкіряна куртка, "лисий", обличчя червоне, як буряк. Він любив казати: - «шо, пацани, лох прийшов, купив касету – все, нащо ви з ним теревені ще розводите»… Там ми теж пробули кілька місяців. Потім він почав просити орендну плату наперед за місяць, а то й за два, або просто гроші (так би мовити, "на бензин") .  90-ті взагалі були специфічні. А ці купоно-карбованці: люди просто приходили в магазин з нерозпакованими  пачками мільйонів і розраховувалися…

З 1994 року новим місцезнаходженням «Мобі Діку» стало напівпідвальне приміщення на Соколова,10 (вниз навпроти "Троянди"). Тут і досі збереглися написи «Нірвана» і «Мобі Дік» на стінах по дорозі до напівпідвалу, хоча  звідси магазин виїхав ще наприкінці 90-х. У цей час Євгеній Ковальов стає повноправним членом колективу і залишається ним по цей день.

- Це було одне із найбільш культових місць. Тут до нас уже почало заходити досить багато людей, навіть з далеких районів приїздили, - каже Ігор. – Ми там почали працювати з травня, а урочисте відкриття було пізніше – в липні.  Як сьогодні пам’ятаю, все було заплановано на 17.00. На годиннику 16.00, а у нас жодної людини, 16.30 - той же результат, 17.00 – вже стає страшно, та потім як люди пішли – було мало місця. Напевно людей двісті прийшло. Біля будинку є невеличкий дворик, який весь був заповнений людьми.

Та незважаючи на популярність місця, в 1998 році поступово назрів конфлікт і в самій команді магазину. Колектив швидко розпався, в тому числі іде і Ігор Ладан, правда, ненадовго. У 2000 році (ще після двох місць дислокацій) посеред зими «Мобі Дік» буквально перенесли в «Бастилію»  в руках.

- Сюди запропонував перейти мій товариш,  - каже Ігор Ладан. – "Бастилія” на той час була ще кооперативним магазином «Дари Поділля», досить занедбаним, внизу була ще якась «наливайка», а другий поверх фактично був пустий. Тут для нас зробили клітку – формені грати, за якими ми сиділи фактично як в зоопарку. Крім нас в іншому кінці ще працював якийсь винний магазин-склад. Все решта пустувало. Що ми тільки тут не робили: і на велосипеді каталися, і у футбол грали. Потім, уже після того, як магазин викупили і зробили ремонт, поверх почав поступово заповнюватися.

Москва - вокзал, Краків – братки

Як розповідає Ігор, перший час за товаром їздили до Росії та Польщі. Українська продукція хорошої якості та в асортименті почала з’являтися тільки років сім-вісім тому. І зараз більшість з того, що продається в магазині - Made in Ukraine.

- Але в 90-х все було не так. Пам’ятаю, як ми тиждень (листопад 1991) жили на вокзалі в Москві. Це було щось – я після тієї поїздки ще тиждень відсипався та від’їдався, - розповідає він. – Ми тоді жили в потягах на вокзалі: йшли в касу, купували білет на ночівлю в потязі, заходили туди опівночі і могли спати до п’ятої ранку. Потім спускалися в метро, каталися ще кілька годин по кільцевій, паралельно дрімаючи до 9.00. У цей час відкривалася їдальня біля вокзалу, де можна було щось перекусити. А вже потім ми їздили за продукцією. Наприклад, брали по три пачки вінілових платівок (60 штук) вантажили в рюкзак і на спину. Чесно кажучи, ледь доходили до камер схову, де зберігали речі, було враження – що ще трохи і спина буквально зламається. Їздили і у Польщу. У Кракові на вокзалі кілька разів з Євгенієм  натрапляли на своїх же «братків». Ми тільки сходимо з потяга – вони вже тут як тут, мовляв, діліться тим, що маєте. Перший раз вигребли якусь дрібноту з кишень, другий раз, після того як підняли шум, відкупилися п’ятьма доларами. Можна сказати, що відбулись легким переляком.

Прибутковість крамниці

Фінансове питання Ігор дещо оминає, каже – головне, що справа приносить моральне задоволення, а матеріальне питання – вже другорядна річ:

- В принципі – все йде не так погано. Люди, якщо вже заходять в магазин, то майже завжди ідуть з покупкою. Хоча, якщо чесно, порівняно з періодом 2005-2008 років, коли люди могли прийти і скупитися по повній, зараз відчувається спад. Народ став бідніший, і ситуація на краще не змінюється. Часом буває зустрічаю когось – питаю, чому не заходиш, люди просто знизують плечима, мовляв, були б гроші. Але ми не жаліємось. Зараз найбільше продається «мерч» (футболки, кружки, значки, пірсинг, бандани), час компактдисків поступово відходить у минуле. А от вінілові платівки навпаки – знову почали користуватися популярністю, особливо серед молоді. Це й не дивно, вініл все ж звучить набагато краще ніж MP3 та звичайні компактдиски. Вініл дає м’якість, об’єм і середні частоти, яких просто немає на компактдиску.  До речі, у нас є одна платівка, ще з тих, закуплених в 1991 в Москві. Чисте радянське піратство – записана Андрієм Тропіло (АнТропРекордс), на платівці вказано: “Продюсерский центр рок-н-ролльных приходов Единой Евангелистическо-Лютеранской церкви России, запись по трансляции”.  Це ж треба було таке вигадати )))

Довідка

Магазин отримав свою назву від назви однойменного роману Германа Мелвілла  "Мобі Дік" (1851 року), а також такої ж пісні гурту Led Zeppelin.

Назва мережі магазинів мобільного зв’язку, за словами Ігоря Ладана, була «позичена» однією його знайомою журналісткою, яка переїхала працювати у Київ і запропонувала цю ж назву на новому місці  роботи.

На даний момент з 1991 року залишилось з колективу найбільш "загартовані металом" -- Євгеній Ковальов та Ладан Ігор. Останній зауважує, що Євгеній -- єдина людина зі всіх складів колективів, якій цікава ця справа, людина, яка дійсно на своєму місці, і це підтверджено часом. Let There Be ROCK !

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.