Двічі поранений на Майдані спортсмен Рудик перебуває у Польщі

- Чоловіки, які були з Миколою в одній палаті, думали, що він не виживе після такого важкого поранення. Але мій чоловік вижив, хоч і напевне втратить праве око. - розповідає дружина Галина

Олександрівська клінічна лікарня, в яку відвезли вінничанина Миколу Рудика після ураження кулею, була переповнена пораненими. Волонтери намагалися кудись відправити постраждалих, аби тільки ті не залишалися в лікарні і їм нічого не загрожувало. Пораненим, які мають закордонний паспорт, запропонували відправитись у Польщу.

Хворих допомагала переправляти народний депутат Лілія Гриневич. У неї були домовленості з польською стороною, що згодилася оплатити лікування постраждалим. Так Миколу Рудика відправили у Варшавський госпіталь МВС.

- У ту ніч я була у Вінниці. До мене подзвонив Микола, сказав, що знаходиться в  лікарні і попросив свої паспортні дані, - розповідає Галина. - Куля зачепила очний нерв. У Миколи також є поранення від розірваної гранати, деякі осколки засіли так глибоко в голові, що їх уже не зможуть дістати. На даний момент його перевели до нейрохірургії і готують до складної операції… Він ще сподівається, що буде бачити.

Був на Майдані з самого початку

Коли почалися перші мітинги за асоціацію з ЄС, вінничанин Микола Рудик знаходився у Парижі на змаганнях. Але вже там він стояв на площі Трокадеро разом із понад 300 українцями на підтримку української Євроінтеграції.

Повернувшись в Україну, Микола підправився у Київ на майдан. Поїхав туди сам, а потім вже до нього приєднались активісти з Вінниці, яких він допомагав влаштувати. На Майдані він знайшов однодумців, один із них Артур Цецюра знаходиться зараз поруч з Миколою у Варшаві.

-  Микола знав, на що йде і був готовий до всього. Казав, що краще вмерти, ніж жити в такій ганебній країні, - розповідає Галина. - Він дуже витривалий, цілими ночами чергував на Майдані, вдень допомагав коменданту, все організовував, тому майже не спав. Приїжджав додому всього на день-два, аби відіспатися, а далі знову у Київ.

Дружина підтримала чоловіка, зізнається, що сама хотіла їхати у Київ, але не мала як залишити роботу та 14-річну доньку Вікторію.

Рідні Миколу не зрозуміли

-  Сестра з братом ніяк не могли повірити, що Коля стоїть там не за гроші, а за свої власні переконання. Друзі ж, котрі добре знали мого чоловіка, знали його вольовий запал, ні на секунду не сумнівалися, що він опиниться на Майдані.  

Сам Микола Рудик із Житомирщини. Після закінчення Івано-франківського технікуму фізичної культури пішов в армію у Вінниці. Саме тут почав займатися легкою атлетикою та бігом на довгі дистанції. Його помітили, записали у спортивну роту. Після закінчення служби в армії разом із дружиною переїхав жити у Вінницю.

Рудик працював масажистом

До подій на Майдані Микола Рудик працював масажистом-реабілітологом в реабілітаційному центрі для дітей із ДЦП у Броварах.

- Він дуже чуйна та добра людина, - говорить Галина. - Завжди відкликається, коли просять про допомогу. Мабуть через це нам зараз помагають люди зі всієї України і світу. Наші знайомі, друзі і навіть незнайомці постійно дзвонять, цікавляться, як він, моляться за нього, підтримують нас. Я дуже вдячна їм, а також його товаришам з Майдану, які його врятували, а зараз організовують збір коштів для Миколи.  Наша сім’я ніколи не забуде цих людей, і те, що вони для нас роблять.

Призер з легкої атлетики

У спорті Микола вже 20 років, спортсмен Збройних сил України. Постійно брав участь у змаганнях на всеукраїнському і міжнародному рівні. Об’їздив зі змаганнями всю Європу, був у Бразилії, США та Канаді. Микола – неодноразовий чемпіон України з бігу на 5 і 10 кілометрів з марафону та напівмарафону. Здобув перемогу у марафоні у Будапешті. У 1998 році був третім на ліонському марафоні. Саме тоді  він отримав статус майстра спорту міжнародного класу. За одержані від перемоги гроші купив квартиру на Вишеньці, в якій зараз проживає разом із дружиною та донькою. Вона повністю обставлена кубками та нагородами у спорті.

-  Мало хто витримує такі навантаження, які витримував він. Микола міг бігти з травмами, а коли добігав до фінішу, просто падав, - розповідає дружина. - Дуже впертий, завжди стоїть на своєму. Проте як і в спорті, так і на Майдані йому ця риса дуже допомогла. Напевне, завдяки своєму вольовому характеру він і залишився живий.

Інеса БЛАЖІЄВСЬКА