«Манія» чи стиль життя? Вінничанка знає дев’ять мов і збирається вчити десяту

Вінничанка Інна Маняк любить подорожувати. А через великий мовний багаж її часто сприймають за місцеву

Інна Маняк останні 15 років працює приватним викладачем, вважає себе ментором-натхненником та закохує своїх вихованців у мови. Ця «манія» до мов захопила її життя. Хоча схоже, що тендітна білявка з карими очима тільки «за».

— Є вислів: «вибери роботу, яка тобі подобається та не будеш працювати жодного дня». Так склалося і в моєму випадку, маю любов до мови, — сказала Інна.

І так, вона — візочниця, хоча цьому не надає значення. Адже не бачить у цьому чогось такого особливого, що варто обговорювати.

Тому наша розмова велася суто про вивчення мов. Тим паче, є про що говорити, адже вінничанка знає англійську, німецьку, французьку, іспанську, італійську, польську, арабську, японську, корейську. Як можна вивчити стільки ж та навіть більше?

Щастило з вчителями

Як згадує Інна, першою іноземною мовою стала для неї французька, яку вона вивчала ще у школі.

— Французьку я спочатку ненавиділа, бо дуже хотіла потрапити в англійський клас. Але згодом почула французьку музику — Лару Фабіан, Джо Дассена — та була вражена її звучанням. Це надихнуло мене її вивчити, — розповіла Інна. — Після вирішила зайнятися англійською. А друзі вже півроку мові навчалися, тож довелося їх наздоганяти. Пам'ятаю кумедний випадок, коли вчителька з англійської казала прочитати «Я прошу пробачення». А я така упевнена, беру і читаю це речення з французькою вимовою (сміється). Усі дуже тоді розсміялися, мене потім ще довго називали «Інес»: так звучить моє ім'я на французький лад.

Цей випадок став для Інни стимулом. Вона напружено займалася по вісім годин щодня, а через півроку склала екзамен з найвищим результатом.

— Мені щастило з вчителями, які любили свій предмет. Один з них знав п’ять мов, що мене надихало. Хоча я навіть не замислювалася, що хочу знати стільки ж і більше. Вважала, що англійська буде моєю останньою іноземною мовою.

За покликом серця

Мови для вінничанки є способом перейнятися культурою, побутом людей, які живуть за кордоном. Аби підтримувати пристрасть до мов, після школи вона вчилася на факультеті іноземних мов. Там вивчила свою третю мову — німецьку.

— Спочатку думала, що це дуже груба, кострубата мова. А потім подруга вийшла заміж за німця і я почула, як вони спілкуються в родині, як говорять до своєї дитини. Німецька виявилася ніжною, приємною, теплою, що повністю змінило моє уявлення про цю мову, — сказала Інна.

Так у кожній мові вона знаходила щось цікаве, що підбурювало вчитися. Але чіткого плану, які мови вчити, а які ні — дівчина не має. Арабську почала вчити, бо зацікавило письмо, яке було схоже на вишиванку, а не на звичайні літери. На курси іспанської, а потім італійської Інну заманили друзі. А польську дівчина вивчила, бо має польське коріння та вважає за рідну.

— Одного разу почула саундтрек з японського фільму. У нього було звучання, як в німецької, що мене зачепило. Через скайп знайшла собі викладачку з Києва, а потім японця Йоширо, і так мало-помалу навчилася говорити, писати та читати японською, — розповіла дівчина.

— І як ви не плутаєтесь між ними? — запитав журналіст.

— Маю думку, що мови не плутаються між собою, а доповнюють одна іншу. Наприклад, в японській є слово — кокорішка (наголос на і - авт.). Воно означає близьку радість, яку в останній момент відняли, що принесло розчарування. Такого слова в інших мовах немає.

Зараз Інна покращує свою дев’яту мову — корейську. Дівчина вважає її наймилозвучнішою з азіатських мов, а почала вчити після того, як почула корейську поп-музику. Хоче далі вивчити десяту мову, якою може стати грецька.

Приймають за місцеву

Інна любить подорожувати й вже встигла відвідати Палестину, Ізраїль, Німеччину, Швейцарію, Австрію. Тож маючи великий мовний «багаж», вільно спілкується з жителями. Нерідко туристку сприймали за місцеву.

— Для прикладу, у німецькому Мюнхені при розмові з продавчинею, жінка мені сказала, що я до них з Дрездена приїхала. Почула у моїй вимові північно-східний акцент. Був ще випадок, коли я вела розмову з британцем, якого звати Роб, то він казав, що у мене вимова, ніби я з американського Бостона.

— У чому секрет, як вам вдалося вивчити стільки мов?

— Щоразу мене запитують, як же мені вдалося вивчити дев’ять мов (сміється). Наш мозок безкінечний і ви не дооцінюєте його можливості. Але я не кажу, що вивчити багато мов — це легко. Вчитися непросто. Бо те, що я вам розповіла за півгодини — я на це витратила роки життя. Тільки арабську вивчала чотири роки, кілька років витратила на іспанську, італійську.

Поради ментора — як вивчити мову

Попросили Інну Маняк дати невеликі поради, яким чином краще вчити мову та поділитися методиками. Ось її рекомендації:

• Навчання має викликати тільки позитивні емоції та приємні відчуття, бо без цього складно вчитися.
• Додатковим стимулом вчитися і не кинути може стати пріоритет — для чого вам потрібна ця мова. Для прикладу, щоб отримати кращу роботу, поїхати на стажування тощо.
• Напрацювати свій метод навчання — через фільми, через книжки, через аудіоуроки. Маєте зрозуміти, що вам найбільше підходить.
• Потрібно займатися навчанням регулярно та більше приділяти увагу самостійним заняттям. Якщо є можливість — виділяти цьому кілька годин щодня.
• Відшукати вчителя-ментора — людину, яка добре знає мову, зможе дати вам якісь поради. Ця людина буде вас надихати вчитися далі та не кидати, бо у «вогонь потрібно закидати дрова».
• Знайти носія мови. Для прикладу, є ресурс Italki, де учні одночасно є вчителями: ви можете навчати один одного тим мовам, якими володієте.

Читайте також:

• У Вінниці працює перший касир на візку. Його перевірив таємний покупець
• Люди-невидимки: освітлювач — без нього в театрі занадто тьмяно
• Що кажуть про нову Почесну громадянку Вінниці Раїсу Панасюк?

Фото в матеріалі: надані Інною Маняк