За одного потопельника прощається сто гріхів. Як працюють і живуть міські водолази

Водолаз-рятувальник Сергій Рудой, у складі рятувальної групи, відповідає за безпеку на пляжу “Хімік”

Петро Аксиненко — сивий, коренастий 56-річний чоловік. У міській рятувально-водолазній службі працює 16 років. Починав зі звичайного водолаза найнижчого, третього класу. Зараз уже пенсіонер, але продовжує працювати. Зустрічаємось з ним на пляжі «Хімік», на одній з міських рятувальних станцій.

— Разом зі мною у нас працює вісім водолазів, — розповідає Петро Аксиненко. — Загалом, це молоді хлопці, я серед них — найстарший. Хоч пенсіонер, але ще пірнаю — потрібно ж комусь їх навчати.

Водолази, як льотчики, щороку проходять медкомісію, підвищують кваліфікацію та здають техмінімум. Години, проведені під водою, записують в особову книжку. Коли у 50 років Петро Аксиненко виходив на пенсію, у нього було таких 2750 годин.

Тягають Ваньку з Бугу

Вінницькі водолази тренуються на головній базі, яка розташована на Старому місті. Тут зберігається більшість обладнання, катери та човни. Є тренувальна копанка глибиною три метри та лялька-манекен. Девяносто-кілограмову, налиту свинцем ляльку називають Ванькою. Ваньку закидають у Буг, і водолази відпрацьовують на ньому прийоми пошуку і діставання з води людей.

— Коли людина топиться, вона не може адекватно реагувати і намагається вчепитися за будь-що, — розповідає Петро Аксиненко. — Може вхопити рятувальника за руку чи голову та потягнути за собою, тоді загинуть обоє. До такої людини потрібно запливати зі спини, щоб вона в тебе не вчепилась. Буває, для того, щоб врятувати життя, навіть потрібно відправити в нокаут. Краще так, ніж смерть.

Кожна рятувальна група обладнана спеціальним спорядженням, яке покликано допомогти людям, що зазнали лиха на воді.

— Рятувальні круги, дошки «Маямі», шари Александрова — все це потрібно для того, щоб врятувати людину та відгородити рятувальника від постраждалого, — розповідає головний міський водолаз.

Три пляжі і покликання

На балансі міської рятувально-водолазної служби три пляжі та всі водойми Вінницького району. Рятувальні станції розташовані на пляжі «Хімік», Вишенському озері та Старому місті. У купальний сезон працюють з 10.00 до 20.00. Щодня чергує три рятувальники та медик.

— Навесні обстежуємо берегову лінію пляжів, прибираємо небезпечні предмети, влітку слідкуємо за відпочивальниками, взимку за рибалками, — каже Петро Аксиненко. — Крім того, наших спеціалістів залучають до різного роду висококваліфікованих робіт, як то прокладка підводних кабелів та роботи в гідротехнічних спорудах. Без спеціальних знань такі роботи проводити не можна.

— У кожної професії своя специфіка, у нас, наприклад, немає випадкових людей, — розповідає Петро Аксиненко. — Коли опускаюся під воду, хтось з цих хлопців відповідає за моє життя, так само я відповідаю за їхнє. Залишаються лише ті, хто відчуває, що це їхнє покликання.

Мілкий Південний Буг та тонкий лід

За словами Петра Аксиненка, на річці Південний Буг немає величезних глибин, десь до 12 метрів і то лише в декількох місцях. Наприклад, неподалік каменя Коцюбинського. В основному глибина 3–4 метри, інколи 5. Навпроти Військового санаторію є 6 метрів. Глибина є ще на річці Десенка, там де старий млин, також до 12 метрів.

— Зазвичай рибалки-професіонали не потрапляють в погані історії, — розповідає Петро Аксиненко. — Взимку вони знають де можна ходити, а де ні, знають виходи струмків. Не можна ходити очеретом, бо там порушена структура льоду. Орієнтуються за кольором льоду, якщо він темно зелений чи голубуватий то міцний, якщо сіріє — небезпечний.

Про історії, які стаються на воді, головний водолаз віджартовується. Мовляв, вони або трагічні, які не хочеться згадувати, або комічні, про які краще помовчати.

— Був у нас один 80-річний дідусь, ми його всю зиму з ополонки витягували, — розповідає Петро Аксиненко. — Тікав від бабусі на зимову рибалку до Військового санаторію і ледь не щодня провалювався під лід. Ми його діставали, викликали швидку, обігрівали. Наступного дня приходила його бабуся, дякувала, а він обіцяв не лізти. Але однаково йшов і провалювався.

За врятовані душі Бог прощає гріхи

Водолазам-рятувальникам доводиться рятувати не тільки купальників влітку, тягнути рибалок з ополонок взимку, але і шукати та діставати потопельників. Цьогоріч на вінницьких водоймах втопилися двоє чоловіків. Один на озері біля Масложиру, інший на Бугу, біля Військового санаторію.

— Обидва були у нетверезому стані, — каже Петро Аксиненко. — Нещасні випадки на воді стаються, здебільшого саме з цієї причини. За рідкісним винятком дістаємо дитину чи рибака.

За словами Петра Аксиненка, найскладніше у роботі не стільки фізична сторона, як психологічна. Особливо коли доводиться діставати дітей.

— Коли пірнаєш, то вже знаєш кого шукаєш і психологічно готуєшся, але звикнути до цього неможливо. На березі ще батьки, плач та крик — це дуже важко, — розповідає Петро Аксиненко. — Був випадок коли мені довелося звертатися до психолога, настільки зачепило. Допомогла розмова зі священиком. Він пояснив, що діставання людей з води, це правильна і потрібна справа. Ми дістаємо їх з середовища, де людині не місце, тим самим рятуємо душі. А за одну врятовану душу прощається сто гріхів. Я дістав багато людей, перестав їх рахувати.

Розмови з п’яними відпочиваючими

За українськими законами рятувальна служба не має адміністративного впливу на людину, яка запливає за буйки чи лізе у воду в нетверезому стані. Можна лише попросити не робити дурниць та спостерігати.

— Йде такий п’яний «герой» у воду, а ми плаваємо за ним на човні та дивимось, щоб не втопився, — каже Петро Аксиненко. — Чіпати його не можна, ні на які вмовляння нетверезі люди не реагують. Тож за літо всілякого надивишся на міських пляжах. Тим більше, що наші люди звикли на пляжах розпивати спиртні напої, менталітет такий у нас.

За словами головного міського водолаза, на відкритих водоймах Європи діють зовсім інші закони.

— Для прикладу, у Швеції та Фінляндії рибалка може вийти на воду лише у рятувальному жилеті та мати з собою 15 метрів мотузки, які може кинути, якщо почне тонути, — розповідає Петро Аксиненко. — Якщо цього немає йому можуть виписати штраф у євро.

Як стати водолазом

Водолазів в Україні готують у морських школах на замовлення роботодавців. У професії є три групи спеціалізації. Фахівці 1-ї та 2-ї групи — водолази-техніки. Вони займаються на роботах промислового, будівельного та ремонтного характеру. Щоб стати водолазом цих спеціалізацій, потрібно мати середню спеціальну освіту, наприклад, зварника чи електрика.

Базовий, найнижчий рівень кваліфікації водолаза — третій клас. Його можна отримати за три місяці. Водолази 3-ї групи проводять рятувальні роботи з наданням першої долікарської допомоги.

Читайте також:

Учитель геніїв: професорів зі США, Швейцарії, Британії приймає вдома вінничанин, вони - його учні

Від магазинів білизни до казок: як вінничанка перетворилася з бізнес-вумен у казкарку

Мій бізнес. Як сім’я вінницьких вчителів відкрила власну кав'ярню
 

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.