Учитель геніїв: професорів зі США, Швейцарії, Британії приймає вдома вінничанин, вони - його учні

Михайло Яковенко: -Дві заповіді має памятати кожен вчитель - не прогледіти талановиту дитину і нікого з учнів не образити

У Стенфордському університеті працює Вячеслав Акерман,  у Швейцарському федеральному технічному інституті очолює лабораторію фізики високих енергій Леся Щуцька, у докторантурі Оксфордського університету завершив навчання Артур Дощин. Любов до фізики у них – зі школи. Викладав цей предмет Михайло Яковенко.

Розповісти про вчителя Яковенка запропонувала мати одного з його учнів – Оксана Дощин. Просив у неї, лікаря за фахом, контакти сина Артура, щоб поділився враженнями від навчання в Англії.

-Краще напишіть про вчителя, який дав гарні знання не тільки Артуру, - почув у відповідь від пані Оксани. – Михайло Петрович справді педагог від Бога. Йому вже, мабуть, добрих 80. До таких у гості мало хто приходить. Хіба що близькі родичі. А тут  інша ситуація. Артур, як тільки приїжджає, знаходить час піти до вчителя. Знаю з його слів, що так само робить дехто з інших учнів.

Чи до багатьох учителів на старості навідуються колишні учні? До Яковенка приїжджають з іншого кінця землі.

Готую прилад для американського у чня

За два дні до зустрічі журналіста з Михайлом Яковенком у нього гостював В’ячеслав Акерман. Колишній учень нині професор в одному з найбільш рейтингових вишів світу – Стенфордському університеті США. Понад 80 (!) випускників цього навчального закладу є лауреатами Нобелівської премії.

Дізнавшись про те, що професор гостює у Вінниці у мами, попросив його контакти.

-Слава вчора уже поїхав у Бориспіль, в аеропорт, - відповів Михайло Петрович.  – Якби ж то знати, що моєю скромною персоною зацікавиться журналіст… Я б обов’язково повідомив про свою зустріч з таким учнем.

До вчителя пан В’ячеслав приходив разом з сином.

-Малий у нього такий допитливий! - говорить Михайло Яковенко. – Мабуть, домінують татові ґени. Ім’я у хлопчика подвійне – Борис-Тодоро. Я запам’ятав. Після спілкування з ним захотілося зробити дитині подарунок.

Пан Михайло уже розпочав роботу. На столі лежали окремі деталі. Каже, з них зробить  невеликий стенд. На прямокутнику з пластику закріпить сім діодних лампочок. Стільки кольорів – стільки й ламп.

Щоб вони засвітилися, треба буде привести в дію невеликий двигун. Робитиметься це вручну. Процес регулювання здійснюватиметься завдяки невеликому реостату. У «ланцюгу» розмістить міліамперметр для контролю.

-Я так зрадів, що матиму можливість передати зроблене в Америку! – каже пан Михайло. – Наприкінці серпня в гості поїде мати В’ячеслава. Попрошу, щоб передала незвичну іграшку для внука. Думаю, хлопчику сподобається.

Ви мій великий друг … Мрію так само любити свою справу

У вчителя і його колишнього учня Акермана є улюблена тема розмови. Давно дискутують, що важливіше – процес, чи кінцевий результат. Вчителю більше до вподоби процес. Мова йде про будь-яку роботу. Каже, під час процесу він постійно вдосконалює найменші деталі, аби отримати гарний результат.  Від цього отримує задоволення. Його учень відчував те само, але тепер його відчуття змінилися.

-Слава трохи засмутив мене, - розповідає вчитель. - Ось послухайте його зізнання в листі до мене.

-Я завжди заздрив вашій героїчній відданості улюбленій роботі, вашій любові до процесу творення, саме процесу, а не результату, - пише у листі професор Акерман. – Мрію так само, як і ви, любити свою справу. Але мені це не дано. Я теж трудоголик. Проте працюю на результат без особливої любові до самого процесу. Взагалі не пригадую, щоб отримував задоволення від процесу роботи, як це було у мене в школі. Любити сам процес – це, мабуть, прекрасно! І це притаманно вчителям 17-ї! Особливо Вам, Михайле Петровичу!

Найкращому вчителю, якого я тільки зустрічала

Є в листі ще рядки, які зігрівають душу вчителя. «Ви мій великий друг і товариш. Саме так, Михайле Петровичу, незважаючи на велику різницю у віці. Ви зробили великий вклад у моє становлення як спеціаліста, людини, особистості. І це – незаперечно».

Листа вчитель зберігає у книзі, подарованій ще однією ученицею – Лесею Щуцькою.  На ній є дарчий напис: «Найкращому вчителю, якого я тільки зустрічала, від вдячної учениці»

Фізика і… насіння

Леся Щуцька, як і Вячеслав Акерман, випускники Московського фізико-технічного інституту.

-Запам’ятайте мої слова: «Леся у майбутньому стане великим ученим», - говорить Михайло Яковенко. – Її ім’я уже відоме у світі фізики. Але найбільший успіх у неї ще попереду.

Талановита вінничанка професор Швейцарського технічного інституту у Лозанні Леся Щуцька, удостоєна високої відзнаки Європейського фізичного товариства. Її нагороджено премією молодого фізика-експериментатора . Таку нагороду вручають вченим, віком молодше 35-ти років. Відзначено її значний внесок в експериментальну діяльність у фізиці елементарних частинок. Дослідження науковець проводить з використанням Великого андронного колайдера.

Під час спілкування з журналістом пані Леся більше говорила про вчителя, аніж про себе.

-Неординарна, навіть екстранеординарна особистість, так би я сказала про Михайла Петровича, - говорить пані Леся. – Вчитель надихав нас своїм запалом до фізики. Завжди мав щось таке, щоб у разі необхідності заткнути нас за пояс у хорошому значенні цього слова.

За словами співрозмовниці, він був дуже уважний до учнів. Відчував настрій дитини. Якщо натхнення до навчання згасало, знаходив креативні методи. Не шкодував часу для занять. Принаймні, пані Леся додатково отримувала уроки у вихідні, а також під час канікул. Так само поглиблювали знання згадані В’ячеслав Акерман, Артур Дощин.

-Якось влітку мені більше хотілося на річку, ніж сідати до столу розв’язувати задачі, - говорить пані Леся. – Виручили тоді зернята соняшника. Пакетик мала з собою. Лузаючи їх, у такому само темпі йшло розв’язання задач. Яким же було моє здивування, коли перед наступним заняттям вчитель поклав на стіл пакет з насінням.

Колишня учениця Яковенка стверджує, що таких історій готова розповідати багато.

У школі казали, що мало знає, а вона стала одним з кращих фізиків світу

-А ви знаєте, що говорили батькам Лесі у молодших класах? – запитує Михайло Петрович. – Що у них дочка мало знає, що не розуміє навіть простих речей, що відстає у навчанні.  Чув про це від її батька. Вона тоді навчалася в іншій школі. А батько розумний чоловік. Він же бачив, що це не так. Йому було образливо за дитину. Але не сперечався з вчителями. Про себе думав: «Чим ви докоряєте?»

Вчитель називає свою колишню ученицю зразком скромності і великої наполегливості. Каже, щоб не задавав, все робила. Причому, робила сама. Рідко коли щось запитувала. Девіз цієї учениці був такий: «Не заважайте!».

Свої знання довела на міжнародній олімпіаді з фізики у 2003 році. Стала першою дівчиною в незалежній Україні, яка виборола медаль з фізики.

«Артур, там є хтось сильніший від тебе?»

На Артура Дощина, ще одного свого учня, вчитель сердився. З-поміж інших вирізнив його любов’ю до фізики. Став більше уваги приділяти учневі. Згодом з’ясувалося, що Артур додатково займається ще й математикою, вчить англійську. Бере участь у багатьох олімпіадах – від міських до республіканських.

-Артур, у тебе великі задатки фізика, зосередься на цьому предмету, - так я говорив своєму учневі. – Бачив, як він розривається, багато працює, не має часу вгору глянути. Хлопець розумний, цікава творча, натура. Ставив перед собою мету – і наполегливо йшов до неї. Навіть тоді, коли визначився, що піде на економіста, все одно приходив до мене на додаткові заняття з фізики. Диплома бакалавра здобув у Києво-Могилянській академії. Далі продовжив навчання у Копенгагені у школі бізнесу. Його мрією було здобуття освіти у топ-університеті світового рівня. І він добився свого – закінчив Оксфордський університет. Потім докторантуру при цьому ж виші. Нині готується до захисту докторської.

-Якось Артур приїхав додому і зателефонував прямо з вокзалу, - розповідає Михайло Петрович. – Кажу йому, їдь спочатку до батьків. Потім під час зустрічі запитав його:  «Артур, а там в Англії в університеті, є сильніші від тебе?» Він відповів: «Є, Михайло Петрович. У Києві в студентів знання слабші, як в Оксофрді».

Великий гріх – прогледіти талант

-З учнями треба бути, як з друзями. Коли я чую слова на кшталт: «Роби!  Це завуч тобі говорить!»  Або: «Ти знаєш, що я директор  школи?» , мені соромно стає за таких керівників.  До чого тут посада – з учнем розмовляє людина, її оцінюють не по табличці на дверях кабінету, а по людяності.

-Дуже багато нерозкритих талантів у дітей саме з вини вчителів. Хочеться вчити всіх однаково, але не можна прогледіти талант. Бо то великий гріх для вчителя. З талановитими учнями – індивідуальна робота. Я додатково працював саме з тими, хто більше знав.

-Те, що учень сам знайде, то безцінне. Коли він самостійно, без примусу, заглиблюється в матеріал, то дуже важливо.

-З учнями треба дуже обережно. Ні в якому разі не можна образити. Нехай який би він не був – не можна. Мене в дитинстві образив учитель. Ця образа залишилася на все життя. Таких вчителів не можна допускати до роботи з дітьми.

180 випускників 17-ї заявили про себе за кордоном

-Михайло Яковенко непересічна, скромна особистість, - розповів журналісту Народний вчитель України, заступник директора фізико-математичної гімназії №17 Юрій Пасіхов. – Я особисто запрошував його на роботу у нашу гімназію. Мав честь працювати з ним. Щоправда, не всі його розуміли. Однак це не применшує заслуг Михайла Петровича.

Його учениця Леся Щуцька стала першою дівчиною у незалежній  України, яка отримала медаль на Міжнародній олімпіаді з фізики, а Михайло Петрович  став заслуженим учителем України.

Загалом я нарахував 180 випускників нашої школи, які нині працюють у престижних світових компаніях, чи рейтингових вишах по всьому світу. Наші випускники є у «Дженерал електрик», Фейсбуці, Гуглі, в університетах Америки, Великобританії, Швейцарії…

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.