Як і в багатьох письменників, любов до літератури в Ольги розпочалася ще в дитинстві, коли батьки читали казки на ніч, а згодом, коли Оля вже й сама навчилася читати. Далі були шкільні твори, розчарування та несправедливості. Після школи Ольга вирішила, що більше писати нічого не буде. Але у 23, коли наша героїня отримала свою першу роботу, все змінилося: 

– Я працювала простим офіс-менеджером в одній вінницькій компанії. Фірма регулярно розміщувала рекламу у вигляді тематичних статей. Одну із них доручили написати мені, – розповідає Ольга. – Стаття, розміщена у журналі мала помітно більший успіх ніж зазвичай. Повернувши віру в себе, з тих пір я стала регулярно писати. Писала в основному тематичні статті на замовлення, а вечорами вигадувала казки й неймовірні пригоди. 

Коли Оліному сину було 3,5 роки вона розійшлась з чоловіком. Опинившись на вулиці без власного житла та засобів для існування. Чим могли допомагали батьки, але Оля розуміла, що таке життя її не влаштовує. Тому звільнилась з фірми, де працювала за маленьку заробітну плату, якої не вистачало навіть на оренду однокімнатної квартири. Позичила грошей і ризикнула відкрити власний бізнес. З невеликого магазинчика білизни він перетворився на місцеву мережу з кількох магазинів та офісом, що координував їх роботу. Багато було різних випробувань за той час, але через 7 років, заробивши трохи грошей і одружившись вдруге, Оля зрозуміла, що тепер має можливість обирати, чим би вона насправді хотіла займатись у житті. Бізнес був закритий. 

– Одного разу, я написала казку про українське жабеня на ім’я Дрімко, яке мріяло полетіти в космос. Казку прочитала чоловіку і сину, якому на той час було 10 років. Історія надзвичайно сподобалась сім'ї і мій чоловік жартома сказав: «Бачу, невеликі казочки ти писати вмієш, але наврядчи ти змогла б написати щось більше. У тебе просто не вистачить терпіння», – розповідає Оля. – Я замислилась над його словами... і сіла писати. 

Згодом вона розповідала, що сідаючи писати наступну главу, ніколи не знала, що буде далі – про це знали лише її головні персонажі: українське жабеня Дрімко та бравий капітан космічного корабля Квакер. Книжка вийшла динамічна та цікава. Написавши кожну нову главу, Оля читала її своєму головному експерту – сину Богдану. Якщо малому щось здавалось нудним чи не цікавим – вона переписувала. На написання книги пішло 2 роки. Ще рік над малюнками працювала ілюстраторка Наталі Буг. Зараз книга містить 42 глави та 3 розділи і розрахована на дітей 8-12 років.

У трьох частинах книги розповідається про пригоди Дрімка та капітана Квакера у космосі. У першій частині книги герої допомагають вирішити проблему космічним піратам Космо-Котам з «Рудого Братства», у другій – описуються пригоди на планеті Зелін та у оранжереї-лабораторії нано-рослин професора Кванкуса. У третій – жабенята розкривають таємницю давно зниклої планети перших жаб в усьому космосі Авак 3. У кожній з частин книги є акцент на здорове харчування та важливість турботи про екологію та довкілля.





















Книга буде надрукована до 1 вересня за підтримки Українського культурного фонду. Також 19 жовтня у Вінниці відбудеться свято-презентація з частуванням гостей смаколиками, за участю авторки та аніматорів. Завдяки Українському культурному фонду на святі дітям даруватимуть книжку безкоштовно. 

Читайте також: 

• Кіт у музеї: як живе «старший науковий співробітник» краєзнавчого музею на ім'я Шпатель
• Екскурсія до бібліотеки Тімірязєва: про що «мовчать» книжки?