«З Божою допомогою московський патріархат зникне»: велике інтерв'ю з Софронієм Чуприною

• Ми запускаємо серію інтерв'ю з людьми, які впливають та змінюють. Проєкт називається «Один про все, і все про одного». 
• У першому випуску говоримо з архімандритом та монахом Православної Церкви України Софронієм Чуприною: про шкідливий вплив УПЦ московського патріархату, русофобію, боротьбу Церкви з «русскім міром» та невтішне майбутнє для проросійських священників. 

Усі звикли, що священник — це людина консервативна, яка стримує себе у висловлюваннях і, яка ніколи не бажатиме нічого поганого, навіть якщо мова про російських окупантів чи диктаторів. Адже на все Суд Божий, де їм якраз і дістанеться за їхні злі діяння. Натомість після початку повномасштабного вторгнення ви закликали молитися про смерть путіна, ви говорили, що росіяни — це «болотне плем'я», і що у принципі ви були б не проти, якби росія, як така, зникла з політичної мапи світу. Мене цікавить, звідки у вас ця русофобія, і як вам вдається настільки гармонійно поєднувати її зі своїми духовними обов'язками?

— «Любов» до росії з'явилася у мене ще до повномасштабного вторгнення. Війна у нас триває вже дев'ятий рік, і як священнослужитель я зустрічався з людьми, які пройшли АТО, двічі я сам їздив у зону ведення бойових дій. Я бачив, що там відбувається, і що люди, яких раніше ми вважали сусідами, «братами», так би мовити, вчиняють речі, які може робити лише нелюдська природа. 

Неодноразово казали, що певно сам диявол постав проти нас, вселившись в той народ. Їхні злочини не передаються ніякими людськими словами, і дати цьому моральну оцінку дуже важко. 

Ми молимося за перемогу. Ця перемога передбачає, що ворог або буде знищеним, або підпише капітуляцію. І священне писання, у принципі, не забороняє цього. Адже, коли ми говоримо про любов та прощення одне одного, то маємо на увазі, що хтось образив нас. Згідно з євангельським вченням, ми повинні простити цих людей. Та коли мова про майбутнє держави, коли ображають та вбивають наших ближніх, то нашим християнським обов'язком є стати на їхній захист. Компроміс з ворогом буде недоречним. 

Якщо не ми переможемо, то переможуть нас. Після цього ніхто не думатиме про майбутнє України. Нас будуть просто винищувати, як це відбувається на тимчасово окупованих територіях, причому зовсім недотичних до військової справи людей. Якби росія прийшла сюди, вона б робила з нами те саме. Мабуть, було б дуже добре, якби ця країна перестала існувати в нинішніх кордонах. 

Якою була ваша перша молитва 24 лютого? Чи не хотілося вам запитати: «Боже, за що? Чому ти допустив, що тисячі ворогів прийшли катувати та вбивати нас?» Чи не було у вас тоді образи на Бога?

— Образи не було, натомість я мав чітке усвідомлення, що є ворог, є Україна, і що якщо ми не переможемо, то у нас не буде як України, так і майбутнього. Є різні вигадані причини цієї війни, але основною є — знищення української нації. Вони не хотіли, щоб про українців залишилася навіть згадка, зокрема про Українську Церкву. Тому молитви тоді ми спрямовували лише на одне: «Господи, допоможи нам! Допоможи вистояти та перемогти».  

У перші дні війни був жах. У ворога були певні успіхи, коли вони стояли майже у столиці. Та я все одно мав переконання, що їм нічого не вдасться. Наша столиця — це духовний центр, і не лише України. Чому вони так хочуть захопити Київ? Тому що для них це місце сакральне. Саме звідти пішло православ'я, коли про росію ще навіть згадок ніяких не було. Якщо відокремити Україну від росії, то у них не залишається ніякої історії. 

В один з перших днів великої війни, ви написали, що нова її фаза відкрила очі багатьом священнослужителям та вірянам УПЦ мп, і що навіть очільник московського патріархату митрополит Онуфрій закликав путіна припинити війну. Тоді, можливо, це було доволі обнадійливо. Проте вже невдовзі ми вчергове переконалися в тому, що серед священнослужителів мп достобіса колаборантів, що той самий Онуфрій має російське громадянство. Що в Києво-Печерській лаврі співають «Над росією пробуждаєтся матушка Русь», а намісник лаври Павло тішиться, що над Херсоном майорять російські прапори. Що ви зараз думаєте про відкриті очі усіх дотичних до московського патріархату людей?

— На початку повномасштабного вторгнення очі справді відкрилися. Тому що ті, хто перебував в єдності з московським патріархатом думали, що росія їхній старший брат. Однак тоді вони побачили, що все-таки не брат, а вбивця. Почалася хвиля приєднань парафій до Православної Церкви України. Люди зрозуміли, що вони не хочуть мати з росією нічого спільного, навіть духовного зв'язку. 

Однак навіть для мене було несподіванкою дізнатися, скільки насправді всередині мп колаборантів. Коли на другому році повномасштабного вторгнення ми бачимо відео, як журналісти цікавляться думкою пересічних парафіян Києво-Печерської лаври щодо війни, а у відповідь чують, що путін їхній правитель, і що війна ведеться з Божого благословення, то стає зрозуміло, що ці люди цілком відірвані від реальності.  

Їхні священнослужителі — це взагалі окрема тема. Патріарх, якого вони поминають у молитвах, свідомо благословляє російських військових на всі ті звірства, які вони чинять в Україні. Церква має проповідувати мир та любов, але російська православна церква втратила чесноти та риси, притаманні християнам. Вони є повністю політичною структурою, яка підтримує усі злочинні забаганки уряду росії. 

Від початку великої війни минуло майже півтора року. За цей час були Буча, Ірпінь, Маріуполь, Волноваха, 14 липня у Вінниці, показові страти наших військовополонених, примусове вивезення дітей на росію, енергетичний терор та купа інших нелюдських вчинків. Попри це частина українців намагається толерувати московський патріархат, зокрема, священнослужителі. Чому вони це роблять? 

— УПЦ мп — це частина російської церкви, а фактично її ідеологічна складова. Саме через московський патріархат впродовж 30 років росія пропагувала свої імперські ідеї, зокрема, ідею «русского міра», яку поширювали саме через церкву. Усі ці роки людей налаштовували, що росіяни наші брати. Що Україна, Білорусь та Росія — це Свята Русь, яку неможливо поділити, як Трійцю. 

Це відверта єресь, але саме такі маркери росія використовувала, щоб тримати людей в своєму лоні. Ті, хто стали вірянами у період розпаду СРСР, сприймали християнство якраз за цими хибними вченнями. Не дивно, що багатьом важко змінити свій світогляд, особливо, якщо у священників недостатня богословська освіта.

Якщо ми беремо Вінницьку область, то в нас трохи більш як 500 релігійних громад в єдності з ПЦУ, однак вдвічі більша кількість в підпорядкуванні московському патріархату. Як ви гадаєте, коли ця кількість зміниться на користь помісної церкви?

— Вона вже змінюється. Усім хочеться, щоб усі релігійні питання вирішувалися моментально, але так не буває. Має пройти певний період, коли люди поступово прийдуть до правильного рішення в законний спосіб. Кожного тижня ми отримуємо по кілька запитів від громад на приєднання до ПЦУ. З Божою допомогою з часом у нас не буде московського патріархату. Зараз його зовсім немає в Івано-Франківські області та Львові. Поступово це викоріниться всюди.

Можливо, людям варто якось допомагати з визначенням, направляючи їх?

— Зараз кожен має достатньо джерел інформації, тому не потрібно нікому нічого проповідувати. Якщо людина бачить, що московський патріархат підтримує кремль, очікує на путіна, то яка проповідь їй допоможе?

Я не розумію людей, які йдуть відспівувати своїх загиблих на війні чоловіків, синів чи братів до церков московського патріархату. Як так можна? Це найбільша ганьба, яка тільки можлива для загиблого воїна. І вона йде від його рідних. Його вбили ті, кого благословив патріарх кіріл, а вони все одно несуть людину до церкви, де цього самого кіріла поминають у молитвах. 

Вже після початку повномасштабного вторгнення митрополит УПЦ мп Варсонофій та митрополит ПЦУ Симеон листувалися: перший ніби як був незадоволений, що у нього під носом переманюють парафіян, а другий пропонував об'єднуватися під знаменами ПЦУ. Конструктиву у підсумку не вийшло. А чи ведеться зараз у той, чи інший спосіб діалог, між вінницькими єпархіями ПЦУ та УПЦ мп?

— На превеликий жаль, ніякого діалогу немає. Його й раніше не було, окрім такого листування. УПЦ мп відмовляється від будь-якого діалогу. Я не розумію навіть, яким він може бути. На їхніх умовах? Тоді це не діалог.

Я розумію, коли складно вплинути на батюшок старої формації, адже за їхніми плечима Радянський Союз з його активною пропагандою, активна просвітницька робота КДБ, тотальна інформаційна ізольованість. Але не розумію, коли молоді священнослужителі, які мають доступ до необмеженої кількості інформації, які мають можливості вчитися на закордонних прикладах, закривають очі на злочини та різні шкідливі дії своєї церкви. Ви, як молодий представник Церкви, можете або пояснити, або припустити, чому ваші колеги не можуть ніяк піти з московського патріархату?

— Це також наслідок пропаганди. Більшість з них закінчували семінарію, а якраз вони часто є розсадниками «русского міра», як ось Почаївська та Одеська. Коли я навчався у Київській духовній академії, то у нас жоден з предметів не викладався українською. Лише двоє викладачів приїжджали та читали лекції українською, усі інші — російською. До прикладу, ми ніколи не вивчали там історію Української Церкви. Натомість нам розповідали усе, що стосувалося москви та російської імперії. 

Виходить така ось колізія: ви людина, яка планувала вступати до Почаївської семінарії, але не пішла туди, хоча пізніше регулярно там бували. Натомість ви вчилися в Одеській семінарії та Київській духовній академії. Тобто ви пов'язані з усіма тими місцями, які щойно назвали розсадниками «русского міра». При цьому ми з вами натхненно говоримо про русофобію. Як так вийшло, що ви зрозуміли, що в України важливо залишатися українцем, а ваші однолітки, які залишилися з мп, ні?

— Це залежить від людини. Кожен обирає свій шлях. Багато служителів бачать, що у них насправді відбувається, але бояться зробити якісь дії для виправлення цього. На когось впливають родини, які є прибічниками саме російської церкви. Я багато чого переосмислив. Бачив речі, які до церкви не мали ніякого стосунку, це була чистої води політика. Хоча саме мп зараз називають Православну Церкву України політичною, як, власне, і війну. Насправді ж, саме УМЦ мп є найбільш заполітизованою релігійною структурою не лише України, але й за її межами. 

Чи підтримуєте ви стосунки з кимось з московського патріархату?

— Ні. Люди, з якими я спілкувався побачили, що в нас різні дороги і різне бачення, хоча я знав чимало хороших людей звідти. 

Нещодавно депутати Вінницької обласної ради та Вінницької міської ради закликали Верховну Раду якомога швидше прийняти законопроєкти, які забороняють діяльність московської церкви в Україні. Коли буде Закон, і який саме текст він матиме ми не знаємо. Тому хочу дізнатися, яким ПЦУ хоче його бачити?

— Це питання не до Православної Церкви України. Закон має бути таким, яким його бачить держава. Ми говорили, що московський патріархат є не просто релігійною організацією, але й ідеологічною структурою, яка діє на користь ворога. Тобто, якби путін прийшов сюди, вони б його підтримали. І вони неодноразово засвідчували це своїми діями. 

Навіть на Вінниччині були ситуації, коли священник казав своїй парафії: «Ну нарешті наші прийдуть. Почекайте». І російський прапор біля церкви вони вивішували. Давати оцінку таким діям та ставити питання про їхню заборону мають компетентні органи, а не наша Церква. 

Якщо зараз постало питання про заборону — зауважте, не через релігійні ознаки, а через співпрацю з ворогом, через колабораціонізм, який вони носять в собі та проповідують його — значить держава вважає, що це необхідно. 

Як гадаєте, яке майбутнє очікує на УПЦ мп?

— Думаю, нічого хорошого їх не очікує. Суспільство змінилося, і всі бачать, що відбувається навколо. Зараз є молоде та прогресивне покоління, яке вже не поведеться на байки про триєдину Русь і весь той мотлох, який можна було влити в голови бабусям 30 років тому. Люди читають та думають, тому перспектив у московського патріархату в Україні немає. 

Чи готові ви прийняти до складу ПЦУ священників московського патріархату? До прикладу, того ж таки митрополита Варсонофія, який зараз очолює Вінницьку єпархію?

— Готові, але не всіх. Про це сказав предстоятель нашої Церкви митрополит Епіфаній. Для заплямованих «русскім міром» дорога закрита. 

Кілька років тому я робив з митрополитом Варсонофієм велике інтерв'ю. Його лише щойно призначили, і хотілося дізнатися про цю людину більше. Так ось війну на сході він тоді назвав громадянською, а на питання, чий Крим відповів: що він російський. Яке місце у помісній церкві можуть посідати люди з такими поглядами, зокрема, парафіяни?

— Люди з такими закоренілими поглядами до помісної церкви не перейдуть. Ми навіть зараз бачимо, що вони готові піти у вогонь, аби тільки не в ПЦУ. Гадаю, що може бути краще, якщо їх не заборонять, а змусять перейменуватися. Нехай суспільство бачить і знає, хто вони насправді. Тоді на табличках біля їхніх храмів буде написано, що це російська православна церква, московський патріархат. Там вони поминатимуть патріарха кіріла, і у свідоцтвах про хрещення у людей стоятиме печатка цієї структури. 

Зараз вони обманюють людей, говорячи, що вони Українська Церква. Віряни приходять до них і бачать табличку: «Українська Православна Церква», але згадки про московський патріархат там чомусь немає. Знаю про ситуації, коли люди приходили до них, а під час богослужіння чули, що там поминаються патріарх кіріл та Онуфрій. Після цього вони обманутими йшли звідти. 

У Вінницькій області кілька монастирів, зокрема чоловічих, але жоден з них досі не приєднався до Православної церкви України. У підсумку монахів у вашій Церкві лише ви, владика Симеон, та ще дві-три людини. Що особисто ви відчуваєте через це? 

— Звісно, хотілося б, щоб було більше монахів та монастирів, але всьому свій час. Наша помісна церква постала лише кілька років тому. Для історії це мізер. Тому не може бути всього й одразу. Ми маємо пройти певний період розвитку, тоді й будуть і монастирі, і чернецтво. Монастирі завжди були консервативними осередками, і їх дуже складно було спонукати до якихось реформ або змін. Вони, мабуть, приєднаються в останню чергу. Та нічого, будемо терпіти, молитися та вірити. 

УПЦ мп будує на Академічному чоловічий монастир. Парадоксально, але в жовтні 17-го освятив місце під будівництво і заклав наріжний камінь храму саме митрополит Симеон. Як так сталося, що монастир будує не ПЦУ, а московський патріархат? Тим більше у розпал великої війни?

— Ця парафія залишилася в єдності з московським патріархатом. Владика рукопокладав багатьох священників, і храми освячував, які досі залишаються в єдності з мп. 

Вони щось справді презентували, але подивимося, як все відбуватиметься насправді. На папері може бути одне, а на ділі — інше. Ця громада монахів існує вже понад рік, а по факту з монахів там досі нікого немає. 

Владика Варсонофій виставляє з будівництва фотозвіти. 

— Звісно, їм же потрібно показати, що в розпал таких, як вони кажуть, безпрецедентних гонінь на їхню церкву, вони щось освячують та відкривають. Це примітивні спроби показати, що вони життєдіяльні, і що все в них добре. 

Пам'ятаю, як після благословень патріарха кіріла росіян на війну проти України, ви написали, що всі, хто досі має будь-які стосунки з москвою, натякаючи на УПЦ мп, є співучасниками злочину. Такі люди досі серед нас. Чи хотіли б ви їм щось сказати?

— Щоб вони покаялися. А якщо вони не хочуть цього робити, нехай забираються в росію. Взагалі таких людей потрібно обмінювати на наших полонених хлопців. Якщо людина настільки укорінилася у своїх поглядах, у своєму «русскому міру», то їх треба збирати, хрестити і з Богом відправляти туди, де їм буде комфортніше. Там є така велика територія, Сибір. Поки що китайці її не роздерли, то там ще можна опанувати землі. І нехай собі їдуть, а нам нехай повернуть наших військових і тих дітей, яких вони вкрали та вивезли.

Читайте також:

Обличчя Перемоги. Світлини наших захисників з 59-ї бригади

«Мамо, їдьте у Вінницю, там вам буде добре». Історія двох жінок, сини яких на війні

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.