«Йому не вистачило якоїсь частки секунди, щоб врятуватися». Про загиблого від ракети козятинця

«Йому не вистачило якоїсь частки секунди, щоб врятуватися». Про загиблого від ракети козятинця
Родина Франчуків була щасливою. Саша, Юля, В'ячеслав та восьмирічна Лілечка (фото з Фейсбуку вдови)
  • Ракетний обстріл, який стався в Козятині на другий день Великодніх свят, у громаді досі згадують з жахом.
  • Загинули люди. Серед жертв — залізничник В’ячеслав Франчук. Про нього поговорили з батьками журналісти «RIA Козятин».

Ранок 25 квітня. О 6.56 завила перша тривожна сирена. Через годину пролунала вдруге, але не на відбій, хоча багато людей сприйняли це саме так. Через кілька хвилин в небі щось загуло та засвистіло і… вибух. А потім ще один. То була ворожа російська ракета, яка вцілила у тягову підстанцію на залізниці поблизу Козятина. 

Внаслідок цієї ворожої атаки, як розповідали раніше, загинуло п’ять осіб, серед яких і козятинчанин, черговий по підстанції В’ячеслав Франчук. Йому було лише 36. 

У 8.00 він заступив на чергування, а у 8.15 з інтервалом декілька секунд у приміщення, де він працював, влучило дві ворожі ракети. Масштаб руйнувань на електропідстанції був настільки великий, що тіло відкопали з завалу пізно ввечері

На знак скорботи за загиблим козятинчанином у місті 26 квітня оголосили День жалоби. Прощання з полеглим під ракетним обстрілом відбулося 27 квітня біля будинку Франчуків. 

Звідти траурна процесія рушила на центральну площу міста, де й відбувся скорботний мітинг за жертвою російської агресії. 

Поховали В’ячеслава Франчука на алеї слави сільського кладовища. 

Про загиблого залізничника погворив з його батьками журналіст «RIA Козятин» В'ячеслав Гончарук. Цитуємо далі його публікацію.

— У той день я прокинувся, коли чуть розвиднялося, — розповідає батько В’ячеслава Микола Франчук. — Походив по подвір’ї, так тихо надворі, думаю — зарано піднявся, і пішов полежати. Син як звично, о 7.10 – підйом, за 20 хвилин зібрався, поснідав і поїхав. Десь о 8.15 телефонували знайомі, запитували за інший об’єкт, я кажу: «Ні, сусід тільки звідти, там все в порядку». О 8.20 телефонний дзвінок від молодшої доньки: «Папа, ракети влучили в об’єкт, де Славік працює. На його телефон виклик іде, а він не відповідає». Тоді я й поїхав до нього на роботу.

— Від синового заступника стало відомо, що син прийняв зміну і сказав, що піде подивитися в гараж, — продовжує свою розповідь Микола Дем’янович. — Він там мав бути недовго, тому що свій мобільний телефон залишив на робочому місці. Як було, того ніхто не знає. Можна тільки зробити припущення, що при першому ударі Славік розвернувся в сторону виходу та в цей момент на нього обрушилась стеля ангару разом із цегельним фронтоном. До рятівного виходу йому не вистачило якоїсь частки секунди, щоб пройти всього якийсь метр. 

До розмови підключається мама загиблого Валентина В’ячеславівна: 

— Славіка так довго шукали, що я думала, його там немає. Сподівалася, що його, як пораненого, забрали на Вінницю (ще 18 людей отримати різні травми в результаті ракетного обстрілу - ред.). Тільки під вечір, коли Коля приїхав, сказав, що знайшли Славіка, він загинув, — сказала, і не стримавши сліз, пішла в іншу кімнату.

Батько продовжив розповідати, як шукали В’ячеслава:

— Весь завал розбирали вручну. Бульдозером підбирали тільки рештки тонкого пласту. Знайшли сина біля дверей, коли майже розібрали завал. Йому не вистачило якоїсь частинки секунди, щоб врятуватися. Він загинув від того, що його камінням завалило… 

Щоб відволікти батька від важких думок, запитали, яким був В’ячеслав у дитинстві?

— Він у нас найменший з дітей. Коли Славік народився, у нього вже були дві сестрички: Вероніка на 10 років старша від нього і трирічна Маринка, — розповідає Микола Франчук. — Вероніка, як взяла над ним шефство, то, можна сказати, що винянчила його. 

— Коли Слава трохи підріс, пішов у садочок «Лелека». Скільки було у групі дітей — так вони всі пішли в 1-й клас школи №4. До 4-го класу він був, як всі діти його віку, а в 5-му у нього проявився талант до радіотехніки. Він ще з двома однокласниками сконструювали радіотелефон. Після школи вступив до Харківської Державної академії залізничного транспорту, — каже батько залізничника. — Коли Славік навчався на першому курсі, я якось запитав його, чи вислати йому гроші на якійсь кишенькові потреби? А він відповідає мені: «Папа, ми організували цілу бригаду починаючих спеціалістів і після занять підробляємо».

Через деякий час я знов повернувся до теми фінансів, адже хлопець молодий. У щось одягатися треба і дівчину повести в кіно, а він знов мені каже: не турбуйся на одяг і взуття гроші у мене є, а моя дівчина в Козятині.

— Ця дівчина Юля, дружина В’ячеслава? Як вони познайомились? 

— Він зайшов з друзями в «Крокус» кави випити, а вона там проходила виробничу практику, ось так і познайомились. Вона їздила до нього у Харків на випуск. Дуже хороша у них була сім’я.

— Розкажіть, які у нього були мрії?

— З основних у нього було їх дві. Вони з дітками і Юлею мріяли жити в окремій квартирі. Квартиру вони купили і майже завершили в ній ремонт. Моя дружина синові казала: «Славіку, не рвись, давай когось наймемо». А він матері каже: «Найняти працівників — не проблема. Та мені так, як я хочу, не зробить ніхто». Все, що тут є, — показує батько будинок, — це все його робота. Друга його мрія — відкрити власне СТО і створити у ньому робочі місця.

— Таксисти кажуть, що він добре розбирався в роботі двигунів. Де того він навчився?

— Трохи від мене, трохи сам. Коли був у Харкові, він багато чому навчився. 

— То виходить, що Славік поїхав вчитися в академію на інженера-електромеханіка, а приїхав інженером по всьому? 

— Виходить так, — каже батько. — Він все міг зробити. Тільки коли йому потрібно було робити меблі, він накреслив проект і по проекту меблеві заготовки йому різали.

Трохи заспокоївшись, знов до розмови підключається мама В’ячеслава. 

— Він як з Харкова приїхав, відразу воду до хати провів і підключив мені пральну машину. Вся домашня техніка була на ньому. Він метал кував і у всі сторони крутив, а перед смертоносним металом не встояв. Я кожен день йому нагадувала — Славіку, бережи себе. Він кожен раз казав: мамо, не хвилюйся, я під охороною. Хто тепер мені буде лагодити техніку, коли вона вийде з ладу? 

— Як хто? Микола Дем’янович, Славіка син і ваш онук Саша. 

— Та ні, наші онуки ще не виросли. Саші тільки 12 років і він спортсмен, баскетболом займається, а 8-річна Лілічка — гімнастка, — каже любляча бабуся.

Так у будинку Франчуків за розмовами три години пройшло, і ми зібралися у зворотню дорогу. Вже на дорозі батько залізничника дивиться на ворота і гараж. Запитую свого давнього знайомого:

— Колю, це також Славіка роботи?

— Так, — каже він. — Все, що є в цьому будинку, все нагадує про нього. 

Відчинив Микола гараж, показує на авто і каже:

— Дивись, на підстанції все розтрощило вщент, а автівці Славіка майже нічого. Вибило вікна і метал посікло. Як добре було б, якби він перший раз в житті на тих 10 хвилин запізнився на роботу.

— Так, Колю, повелось, що у війну гинуть найкращі…  


Читайте також:

Ракети та вертоліт. Протиповітряна оборона знищила 14 цілей росіян

Історія фермерів Мар’янчиків. Поки чоловік воює, жінка трактором обробляє поля

«Мімішні малюнки у минулому». Художник Максим Березюк створює патріотичні картини на одязі

Слідкуйте за новинами Вінниці у Facebook, Telegram, Instagram, Viber та YouTube.

Коментарі (32)
  • Валентина Гуськова

    Бог забирає на небо найкращих синів й дочок України, що би, перетворившись у янголів, вони її рятували. Царство небесне і вічна пам'ять Славіку!
  • Віталій Тримбашевський

    Вічна пам'ять Амінь
  • Галина Панькевич

    Вічна пам'ять.
  • Валентина Костюк

    Вічна, світла пам‘ять і царство небесне.

21:01 До Вінниці переїхало 20 підприємств із зон, де тривають бойові дії 20:47 У Вінниці почали вмикати фонтани у парках та на площах 20:11 Вінницький Гуманітарний центр речей міняє адресу. Куди тепер звертатися? 19:00 ВІН І ВОНА. Війна скидає маски і руйнує стосунки. Що робити, щоб не втрачати коханих? Від читача 16:16 Онуфрій відсторонив Паканича! 18:48 «Стіною став проти цієї повзучої орди». Як на Калинівщині прощалися із загиблим воїном photo_camera 18:12 Для розмінування всієї території України необхідно 5-7 років 17:42 ДБРівці «пов'язали» начальника Крижопільської колонії. Що накоїв посадовець? photo_camera 17:30 Задля підняття духу. Гумористи Батальйону гарного настрою «Поділля» дають благодійні концерти photo_camera 17:07 «Мене переповнювала гордість, що вона така сильна, відважна». Розповідь мами про загиблу десантницю photo_camera 16:15 У Бару обікрали чоловіка, який відпочивав на лавці. Вирвали з рук телефон play_circle_filled photo_camera 15:30 Страви з квітів та плодів. Ділимося сезонними рецептами подільської кухні від Олени Павлової 14:59 Похолодання та пориви вітру до 20 м/с. Синоптики попереджають про погіршення погоди 14:01 В Ладижині поліцейські розшукали зниклу 4-річну дівчинку 13:09 Замість Гагаріна — Скрябін. Вінничанин пропонує перейменувати площу біля Універмагу 12:20 Переселенка з Волновахи створює жовто-блакитні прикраси на підтримку ЗСУ photo_camera 12:03 НЕ п'яний депутат, будівництво нового ТЦ та інше важливе за 20 травня у Вінниці 11:40 Ракетний обстріл над Вінниччиною — Борзов 11:05 З будинку на Широцького евакуювали 70 людей. Горіла квартира на восьмому поверсі photo_camera 10:12 Вінницькому льотчику-ветерану Другої світової виповнюється сто років. 72 з них поруч — кохана Єлизавета play_circle_filled photo_camera
Дивитись ще keyboard_arrow_right
keyboard_arrow_up