Які книги читали містяни під час карантину. І що вони радять прочитати іншим

Фото: pixabay.com

Андрій Рудик

— Через карантин хочу опанувати нову спеціальність, щоб можна було працювати з дому і мати достойний заробіток. Вивчаю все, що пов’язане з фрілансом і вільним графіком. Всевидюче око, тобто Google, запропонував мені почитати «Фріланс на Upwork». Це книга про найбільшу світову платформу фріланс-роботи і про те, що потрібно робити, аби мати гарну репутацію і, звісно, гарну роботу. 

Олена Павлова

— Перечитала твори Коцюбинського в пошуках історій, страв, музики, характерів. І книгу Ірини Хакамади «Рестарт». На тумбочку перед ліжком поклала свого найулюбленішого француза «Три мушкетери». Я його вже не читаю, я його смакую перед сном, як тепле молоко з медом.

Олександр Шемет

— Люди мого кола та покоління виховувались на самвидаві. Крім різної «опозиційної» совку літератури великою популярністю користувалась фантастика. Досі нею кохаюсь. Тому пораджу прочитати «Во тьме Эдема» авторства Кріса Бекетта. Не скажу, що ця книга щось особливе. Але там теж є якісь сенси, які мене зацікавили. А це багато важить, як для людини, яка має звичку засинати під серіали…

Вікторія Подолянчук

— Для мотивації та настрою мені допомагали книги Брайана Трейсі «Don't worry, be happy, або Живи простіше» і «21 секрет успіху мільйонерів». У них можна знайти важливе про самодисципліну, розставлення пріоритетів і розширення кругозору. Ще раджу до прочитання «Енциклопедію відносного і абсолютного знання». Вона наповнена цікавими фактами та має незвичну подачу. 

Юлія Свєтлова

— Книга Наомі Вульф «Вагіна. Нова історія жіночої сексуальності», — дуже важлива і потрібна в наш час. Для того, щоб жінки могли краще розуміти, що з ними відбувається. Бо ані в школі, ані в будь-яких інших місцях нам нічого такого і близько не розказують. Для того, щоб чоловіки більш чуйно ставились до жінок. Для того, щоб дочкам та синам могли передати здорове ставлення до свого тіла, до статевих органів, до сексуальності.

Для того, щоб всі ми зрештою вилікувались від сорому говорити «про це», від знецінення, від замовчування, від неповаги та насильства. Для того, щоб наступне покоління було здоровішим та цілішим.

Книга сподобалась щирістю та сміливістю, важливими науковими дослідженнями та особистою історією авторки.

Артур Покорський

— Під час карантину я прочитав дуже важливу книгу Луїзи Хей «Исцели свою жизнь — свое тело». Книга про те, як полюбити себе, навчитися вибачати, приймати, усвідомлювати, відчувати, вірити та любити. Вона допомагає людині змінювати її власні стереотипи, що засіли у неї в голові. Після прочитання розумієш, чому нам всім варто менше думати негативно, більше любити, розмовляти та мріяти. 

Альбіна Курбанова

— «Тягар пристрастей людських» Сомерсета Моема — прекрасна історія про життя: нужденне, стражденне, несправедливе та жорстоке. Проте і ньому можна знайти розраду в добрих людях та справжніх взаємних почуттях. Головний герой Філіп переживає всі, які можна пережити в цьому світі страждання: знущання через вроджену кульгавість, холодне ставлення опікунів, зневіру, нерозділене кохання та подальші через це злидні. Тобі за нього фізично боляче і хочеться вже ледь не скрикнути «ну що ж ти робиш!» Добре, що хоч кінцівка виправдала мої переживання і недосип. Книга неймовірна.

Оксана Славна

— Взимку я отримала несподіваний і приємний подарунок від української поетеси Юлії Бережко-Камінської — збірку «Невідворотне». А от до читання взялася лише зараз. Певно, осінній настрій спонукає до віршів, меланхолії та перегортання паперових сторінок (не люблю читати електронні книги). Також мені дуже подобається поезія Катерини Девдери. Читаю її у Facebook. Та вже маю цілу підбірку уривків з її віршів, які вражають простотою і мелодійністю мови.

Тетяна Довгань

— Чимало важливих для себе речей я взяла із роботи Маршала Розенберга «Язик життя: ненасильницьке спілкування». У ній автор ділиться власним практичним досвідом з побудови правильних комунікацій між людьми. Тут можна знайти відповіді, як різні мовні кліше впливають на співрозмовника. Чому емоції інколи заважають порозумітися, а інколи — навпаки? Що ховається за агресивними фразами у діалогах? Як за допомогою спілкування «гасити» конфлікти між радикально налаштованими групами людей. 

Маршал Розенберг багато часу присвятив роботі ментора, тож усі свої напрацювання підкріплює живими реальними прикладами. Гадаю, що такі знання потрібні кожній людині для спілкування з рідними, партнерами, клієнтами. Зрештою, уміння чути інших і толерантно доводити свою точку зору у будь-якій життєвій ситуація — безцінна річ.   

Юлія Мельник

— Від початку карантину мені вдалося прочитати 13 книжок. Серед них мотиваційна та професійна література, детективи та кілька романів. Найбільше вразила книга дослідника історії Володимира В’ятровича «Україна. Історія з грифом «Секретно». У 2008-2010 роках автор розсекретив архіви КДБ та почав публікувати статті про моменти в історії України, які радянська влада хотіла понад усе приховати. Книга легко читається та під силу навіть тим, хто досі думає, що історія це нудно. 

Також до моїх рук нарешті потрапила книга Девіда Оґілві «Про рекламу». Хоч автор і написав її ще у 1984 році, але, мені здається, що вона досі не втратила своєї актуальності. На конкретних прикладах автор показує, як та чи інша реклама впливає на покупця і як підприємцям домогтися максимального ефекту від неї. Окремої уваги заслуговує дизайн книги, від якого я отримала естетичне задоволення.

Ірина Береза

— У червні трапилась цікава зустріч з автором, який не є знаним митцем або просто популярним сучасним письменником. Звуть його Володимир Федишин, живе він у чудовому містечку Берегово на Закарпатті, і читала я його спогади '«Мемуари радянського розвідника». Цю книгу важко буде знайти, найпростіше — познайомитись з автором у Фейсбуці й таким чином придбати книгу. 

Вона цікава тим непересічним поглядом зсередини людини, яка не має сантиментів щодо радянської армії, але знає деякі захоплюючі таємниці, та вміє передати закриту для нас атмосферу. Закриту не тільки розвідницькою специфікою, але вже і часом, і іншою країною, і новим поколінням людей, які б ніколи не дізнались про це все, якби Володимир Федишин не розповів.

Олександр Царевський

— Нічого нового для себе не відкрив, а просто перечитав класику. «Сто років самотності» Маркеса дуже лягла на душу, особливо схожістю з тим сюром, що відбувався навколо (от тільки 5 років дощу не вистачало). Можливо, світ Маркеса не такий масштабний, як у Толкієна, але він добрий і кумедний.

Еріх Марія Ремарк «На західному фронті без змін» — жорсткий реалізм Великої Війни. Взявся перечитувати після перегляду «1914». Михайло Зощенко «Оповідання» — короткі замальовки життя СРСР 20-30-х років, які пронизані духом епохи і неперевершеним гумором. Ще раз впевнився, що історія циклічна і що тільки почуття гумору і сарказм врятують цей бісів світ від нашестя рептилоїдів. 

Гліб Зельгін

— Басьо — «По тропинкам севера». Одна з моїх улюблених настільних книг. Це книга віршів японського мандрівного поета. Подобається за нескінченний запас роздумів, навіть після прочитання однієї сторінки. «Яшмовые ступени», — екскурс китайською поезією імперії Мінь. «Бесконечная шутка», — Девід Фостер Воллес. 

Грандіозний і складний твір у понад тисячу сторінок. «Не оставляй меня», — Кадзуо Ісигуро. Історія про дружбу і дорослішання нетипових підлітків. Приємні і досить спокійні історії. Гарно і душевно написано. 

Вікторія Селезньова

— Багато чула і давно планувала прочитати «Милий друг» Гі де Мопассана. І не пошкодувала, що взялася саме за цей роман. З одного боку, здається, що у ньому все як у легкому дівочому серіалі — про стосунки, красунчика-ловеласа, інтриги і несподівані повороти долі. Але основна думка і проблема твору вічна і більш глибока, ніж може здатися. Це історія про ходіння по головах, гру у почуття; про людину, яка у гонитві за грошима і визнанням своєю поведінкою ілюструє фразу «мета виправдовує засоби». 

Привабливий зовні, але не надто талановитий і благородний журналіст, прагне піднятися на Олімп і мати усе, не докладаючи зусиль. Тож він зваблює жінок, зраджує, обводить навколо пальця, користується становищем друзів, уникає чесної та важкої праці і не лише завжди виходить сухим з води, а ще й крок за кроком досягає бажаного. Історію про Жоржа Дюруа легко спроектувати і на сучасні тенденції та методи стрибків «з грязі в князі». Хоча він і викликає широкий спектр емоцій: від суто жіночої симпатії до «поганих хлопців» – до осуду, жалю, співчуття, відрази. Тож рекомендую, це справді та класика, яка чіпляє. Читається на одному диханні.

Сергій Петрович

— Упродовж карантину прочитав кілька нових книг і перечитував ті, з якими уже був знайомий. Зокрема, ще раз перегорнув сторінки книги «Фізика майбутнього» мого улюбленого автора Мічіо Кайку. Карантин — це час, коли можна трішки згадати минуле, поміркувати про майбутнє. Переконаний, що карантин — це не про хвороби, а це свого роду ресурсний час, який доцільно було використати для саморозвитку, самоосвіти, самовдосконалення у тих сферах, у яких у звичайному ритмі життя часу не вистачало. 

Так і книга «Фізика майбутнього» — вона не про фізику, а про майбутнє людства. Яким воно буде? Безпечним чи ні? Очевидно, залежить від кожного з нас. У цій книзі я віднайшов багато відповідей на питання, які ставить перед кожною людиною мінливе сьогодення. Тому можу порадити світовий бестселер Мічіо Кайку до читання. Там є справді цікаві думки.

Вікторія Ільчишена

— Слухала аудіокнигу «Sapiens. Коротка історія людства», автора Ювала Ноя Харари. Зовсім інакший бік історії та еволюції людини. Краще б у школі розказували про цю книгу.

Тетяна Плахотнюк

— «Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію» — читала цю книгу вдумливо і охоче, занотовувала собі окремі факти, записувала деякі цитати. Тому можу з упевненістю сказати, що вона цікава і радити до прочитання всім. Її автор — Борис Джонсон — нинішній прем’єр-міністр Великої Британії спробував проаналізувати досягнення і помилки Черчилля, а також міфи, які супроводжували цю видатну постать. Можливо, історики зі мною в чомусь посперечаються, бо я — звичайний читач, але, як на мене, написано дуже добре. Люди, які досягають у житті чогось подібного, не можуть не надихати.

Оксана Мельник

— Мене дуже вразила книга Ірини Мацко «Секрети Українського щастя». Там зібрані усі традиції, культури областей, гарні фото, сторінка для особистого запису і ще є секретики. Цю книга про Українське Хюге потрібно обов'язково мати вдома і читати з дітьми.

Катерина Мацієнко

— Мій карантин був не дуже продуктивний на читання, але кілька книг я все ж осилила. Найбільше мене вразила «Мить піднесення» Мелінди Гейтс, дружини того самого Біла Гейтса. Ця відома родина свого часу заснувала фонд, який вже 26 років бореться з бідністю, голодом та несправедливістю в усьому світі. Всередині книги Мелінда зібрала такі щирі історії про жінок, яких вона зустрічає, рятуючи світ, так-так, — рятуючи світ. Ці жінки не мають права навчатися в школі, права заробляти гроші, не можуть вирішувати за кого виходити заміж і чи виходити взагалі, вони не можуть започаткувати власну справу або навіть сходити до лікаря. Але вони так хочуть більшого. 

Я дізналася про їх біль, побут, роботу, мрії, здоров‘я, невпевненість, загрози, страх і, звичайно, про радість. Деякі історії рвуть на шматки, інші ж штовхають згорнути гори. Але після прочитання очевидним стає одне: щоб досягти піднесення суспільства, потрібно припинити принижувати жінок. 

Ольга Юркова

— Під час пандемії прочитала книжку «Диванні експерти» — про те, чому люди схильні помилятися і при цьому бути впевненими у тому, що вони праві. Це дуже актуально під час появи великої кількості «знавців коронавірусу» і конспірологічних теорій, з якими ми стикнулися з початком пандемії. Ми на StopFake практично щодня давали коментарі медіа, пояснюючи, як перевіряти факти, а наші фактчекери працювали майже цілодобово — така кількість фейків і теорій змов з'явилася у медіа та соцмережах. 

Автор книжки — відомий американський професор Томас Ніколс. Пояснює зокрема й те, чому погіршилася якість університетської освіти, чому можливість гуглити ще не означає знати і розуміти — і також чому вчені, як і він сам, теж помиляються, але все-таки наукові дані є найнадійнішим джерелом інформації. 

Ще одна подібна книжка, яку я прочитала —  «Мислення швидке й повільне» від нобелівського лауреата Деніела Канемана. Він на зрозумілих прикладах розповідає про те, чому наш мозок змушує нас помилятися. Наш мозок був «заточений» на життя у дикій природі з усіма її небезпеками і усі ті навички переносить у сучасне життя, де вони не завжди корисні. Розуміння цього дозволяє інколи зупинитися і прийняти краще рішення. 

Діана Мороз

— Останнім часом закохалась у Миколу Гоголя, але в українському перекладі. Такого смачного читання в мене не було давно! Гоголь — унікальний письменник, не лише своїми надзвичайними творами, але й неповторною манерою письма.

Читайте також:

Відкрилася перша вінницька авіашкола. Серед курсантів дівчата, француз та Бронюк

Весілля на мільйони. Як футболіст «Манчестер Сіті» та «Міс Вінниця» шлюб брали

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.