«Я подумала, що зараз я згорю живцем»: історія родини, яка постраждала від ракетного обстрілу Вінниці

Михайло КУРДЮКОВ

Віталій, Юлія, Володимир

Юлія з двома синами опинилася в епіцентрі влучання російських ракет. На щастя, вони усі вижили. Та кожен з них отримав чисельні травми. Що вони розповідають про той день?

Тиждень тому російські війська випустили по нашому місту ракети. Три з них досягли мети та розірвалися на Замості. Внаслідок теракту загинуло 26 людей, ще понад двісті отримали пошкодження різного ступеню.

Відомо, що чи не найбільше постраждала будівля медичного центру «Нейромед». Раніше ми повідомляли, що під час ракетного обстрілу у приміщення медцентру знаходилося восьмеро людей. Вижили не всі. Серед тих, кому поталанило вибратися з охопленої вогнем будівлі, була й родина Попових.

Живуть вони у селі Гибалівка Жмеринського району. До Вінниці приїхали у справах: молодшому синові Віталію потрібно було взяти довідку про навчання в університеті, старшому Володимиру пройти МРТ. З ними також поїхала їхня мама Юлія.

Відео дня

Коли мама зі старшим очікували своєї черги у медцентрі, молодший вже впорався зі справами, тож чекав на їхнє повернення у припаркованій перед «Нейромед» автівці.

— Раптом все навколо почало сипатися, падати, диміти та горіти. Я подумала, що це кінець, що зараз я згорю живцем. Хотіла телефонувати комусь із рідних, сказати, що вони мене більше не побачать живою. Ось такі були думки одразу після вибуху, — розповідає Юлія Попова. — Моє обличчя залило кров’ю, здавалося, що пробило голову і пошкодило мозок. Я просто сиділа і дивилася, як все навколо лише сильніше починає горіти.

Від першого шоку вдалося оговтатися завдяки Володимиру, який взяв Юлію за руку та почав кудись вести. Жінка говорить, що й надалі думала про свій неминучий кінець, але водночас продовжувала слідувати за сином. Обидвоє пробиралися крізь уламки того, що ще кілька хвилин тому було медзакладом. Дорогою вони наштовхувалися на різноманітні гострі та розпечені речі, що ранили та обпікали їхні тіла. Ще за кілька митей матір з сином змогли вибратися на вулицю.

Назовні було не краще: усе навколо горіло та вибухало, кричали люди, звідусіль лунали сирени. Попри побачене, жінку хвилювало інше:

— Я думала про Віталія. Подивилася в бік машини, але вона вже горіла… Мені потрібна була моя дитина, і я почала її шукати. Побачили, що він лежить на протилежному краю дороги, весь в крові. Я почала кричати, щоб хтось викликав швидку, — продовжує Юлія. — Мене досі найбільше мучить те, що він постраждав найбільше, тому що чекав на нас.

Юлію з Володимиром військові відвезли до лікарні швидкої медичної допомоги, а Віталія каретою швидкої забрали до лікарні імені Пирогова. Усі троє по цей час лікуються у стаціонарах цих медзакладів.

У Юлії та Володимира контузія, що призвела до пошкодження барабанної перетинки. В обох забій м’яких тканин голови та плечей. Лікарі наклали їм шви на руки та ноги.

Віталій, менший з братів, постраждав найбільше. Йому провели операцію з вилучення осколка з легені. Наклали чисельні шви на різних ділянках тіла. Хлопець ма закриту черепно-мозкову травму та травму ока. З високою ймовірністю, хлопцеві замінять кришталик ока.

— Якби старший син не почав виводити мене, то я, мабуть, загинула б там. Я сиділа і думала, що маю несумісні з життям травми, а виявилося, що для мене все не так страшно, — говорить Юлія. — Говорили, що одна з ракет впала перед сходами медцентру. Ми сиділи прямо біля них. Нам пощастило, бо поряд була дуже міцна стіна і нас нею не притисло. На людей, які були посередині клініки почала падати стеля і вони, гадаю, згоріли.

Жінка каже, що прийшовши до тями, молодший син розповів їй, що від вибуху їхню машину перекинуло. На щастя, йому вдалося вибратися з неї до того, як сталося займання. Пораненим він проповз кілька десятків метрів, де його знайшли рідні. Зараз його життю нічого не загрожує.