«Всю історію росії треба стерти!» Про грузина Левана Чедіа, який з 2016 року воює за Україну

• Леван Чедіа народився в Абхазії і добре знає, що таке агресія росії.
• В Україну приїхав у 2016 році. Воював за нас, як і українці колись воювали за Грузію.
• Був тричі поранений. Тепер живе у Вінниці. І це — його історія 

Редакція RIA/20minut в рамках проєкту Героям Слава продовжує розказувати про неймовірних воїнів, які захищають нашу Україну від росії. Якщо у вас є Герої, про яких варто розказати, тоді пишіть: [email protected]. А нижче для вас – нова історія.

Ми зустрічаємось з Леваном у Вінниці майже в центрі міста. На зустріч він приїхав із лікарні, де він відновлюється після останнього поранення. Лікування не просте — постійні крапельниці, уколи, обстеження. Але не дивлячись на наслідки поранення, від нього віє добром і грузинською душею. 

— Захищати свою країну – це обов'язок кожного патріота, який прагне свободи. Українці дуже близький народ для грузинів. Я знаю, що в нас колись був один кордон. Україна була аж до Кавказу. Більшість узбережжя Чорного моря контролювали ми. Тому наші народи мають історичні дружні стосунки. Вони розпочалися ще у восьмому столітті, коли грузинські ченці допомагали будувати Печерську лавру, — каже Леван. 

Леван добре знає, що таке окупація. Тому що колись втратив і свій дім в Абхазії. А сам був офіцером спецслужб. 

— Я з 13 років живу у війні проти цих демонічних сил, які не дають спокою ні Україні, ні Грузії, ні іншим країнам. Я сам офіцер грузинських спецслужб. З 1996 року служив у структурах, виконуючи різні спецоперації проти сепаратизму. В тому ж 96-му був мій перший бій… У моїй групі були українські бійці. І перше бойове хрещення я отримав саме з ними. З 2006 року працював у приватних сферах, охороняв людей та об'єкти. Але я вихований за такими принципами, щоб служити народу, а не якимось окремим особам. Тому пішов зі служби, — каже Леван. 

Нижче повне інтерв'ю з Леваном. 

Потрапив на війну в Україні у 2016 році 

— Коли в Україні почалася війна у 2014 році, я не думав, що воно так глибоко зайде. Бо не знав, що так кардинально українці відрізняються від росіян… Я потрапив до України в 2016 році на запрошення грузинів, які воювали за Україну. Звали мене для підтримки, тому що на той момент українські військові мали мало досвіду, — розповідає Леван. — Після прибуття до України я потрапив у Львів. Там познайомився з бійцями Правого сектору, зокрема з Хаммером. Він нещодавно загинув… Дуже серйозні хлопці. Через них я потрапив на війну. У тому ж 2016 році на шахті Бутівка отримав серйозне поранення. І десь рік був не боєздатний. Хоча навіть на милицях відвідував хлопців на позиціях. Так намагався бути поруч із ними, щоб ділитися досвідом. Багато кого з них вже немає в живих… Царство їм небесне…

Леван каже, що перший контракт у нього був у складі 128 бригади. Це закарпатська гірничо-штурмова. 

— З Ірпінського військкомату я та ще сім грузинів потрапили саме в цю бригаду. Три роки контракту закінчив у 128-ій. Далі знайшов людей, які зв'язали мене з одним із командирів, з яким служать вінничани. Частину не буду називати. Але про цих людей чули навіть в Абхазії. Після співбесіди я продовжив контракт і так потрапив до Вінниці. Тут мешкаю з 2021 року, — каже Леван. — До слова, я маю українське громадянство. Друзі вмовили оформити, щоб я зміг передавати свої навички більш офіційно. 

У 2022 знову став на захист України

Леван розповідає, що ще до початку повномасштабного вторгнення росії він проходив ВЛК (військова-лікарняна комісія, – авт.). 

— Я мав такий стан здоров'я, що не міг більше нести службу. В частині готували папери щодо мого звільнення. Але розпочалася повномасштабна війна з росією. І це був не час скарг, що в тебе щось болить чи турбує. Тут навіть елементарно присутність досвідченої людини, яка може щось підказати бійцям, могла багато чого змінити. Я відновив папери та вирішив залишитися. Тим більше всі старі бійці, які служили колись у батальйоні — поверталися. Я вирішив уже разом із ними йти воювати проти погані, яка турбує український народ, — каже Леван.

Щодо поранення, то Леван отримав його на початку війни.

— Ми брали участь у бойових діях на півдні країни, під Херсоном. За тиждень після початку війни це було. Ми із бійцями вийшли на конкретну позицію. Надійшла інформація, що йде прорив. Нам треба було зайти та зупинити російську техніку. Ми спонтанно працювали, за обставинами, робили дорозвідку. Але нас одразу почали накривати мінометами, танками... Отримали поранення. Один боєць, хоч і був контужений, вивіз нас звідти машиною. Я не сказав би, що я був тяжкий. Але уламки з мене дістали. І була контузія. З того часу здоров’я підкосилось. Лікуюсь.  

Про маму і братів

Слово за слово і Леван задумався. В чому причина? Все просто — туга за рідними. 

— Мама бідна замучилась. У мене в сім’ї три брати, два з них військові. Наймолодший в Афгані воював, отримав там кульове поранення. Його не списали, він служить у військових силах Грузії. Старший брат також служить. А ще один брат у нас митець, живе в Німеччині. Тому мама, яка виховувала всіх нас — трошки замучилась і захворіла на старість. Каже мені: «Знайди якийсь хід повернутись додому». Я їй відповідаю, що мене не відпустять. А якщо навіть відпустять, я нікуди не поїду, бо мушу тут бути, поки не закінчиться війна.

Хотів би отримати виплати. Але…

Питаємо в Левана, що ще турбує грузина? Він махає рукою і каже, що це зараз не на часі. Але згодом ділиться, що так і не отримав фінансову допомогу від держави за поранення. 

— Я хотів би мати невеликий куточок... Ці рани, які я отримав, могли б допомогти мені в цьому. Я міг би отримати виплати. Зараз у мене вже третє поранення... Контузію одержав від вибухової хвилі. Намагаюсь подати на МСЕК і отримати групу інвалідності. Щоб потім, хоч на околиці міста, купити собі житло. Щоб я не жив у казармі…

Грузин каже, що є деякі проблеми як у нього, так і в інших поранених бійців. 

— Деякі у ВЛК, мабуть, думають, що я хочу просто з армії звільнитися або хитрую. Навіть папери не дивляться про мої поранення. Перекидають від одного на іншого, з іншого на третього. І так по колу. Приходжу на ВЛК, вони кажуть, що документи на МСЕК повинні не вони надсилати, а військова частина. У військовій частині кажуть, що ВЛК мають відправляти. Не розумію, де початок, де кінець. І не один я з бійців потрапляю у такий біг по колу.  

Про росіян у Грузії: «Грузинський народ їм спокійно жити там не дасть» 

Після мобілізації в росії багато росіян почали тікати в Грузію. Питаємо, як реагують на це грузини? 

— Міграційна служба та уряд Грузії дозволяє в'їжджати біженцям, ні, не біженцям, утікачам, які тікають із Росії. Але грузинський народ їм спокійно жити там не дасть. Розвиватися і нахабно поводитися вони там не будуть. Грузини цього не допустять. Найімовірніше, вони бігтимуть далі, в Туреччину. Або до того ж Ірану, який їх підтримує. 

На питання, коли ж закінчиться війна, Леван говорить:

— Це залежить не лише від бажання українців. Навіть якщо ми завтра заберемо всі свої землі та відновимо кордони, росіяни на цьому не зупиняться. Їм не можна давати час на відновлення. Ми маємо йти до кінця. Справа не в тому, піде путін з поста президента чи не піде. Саму кремлівську систему треба перемогти. Всю їхню історію треба стерти! Я сподіваюся, що війна скоро закінчиться в Україні. Але весь світ має розуміти, що сусідні країни, які межують із росією, перебувають під загрозою. Вони мають подумати, що сьогодні вирішується не лише доля України, — каже Леван. — Україна не має бути одна. Слава Богу, її підтримують багато європейських країн. І повинні підтримувати народи, які ближчі. Кавказ. Грузини. Справжні чеченці, не кадировці. Я не можу сказати, що вони усі не борються з росією. Але щоб здобути незалежність Кавказу, потрібні трохи інші сили. У простого народу не вистачить на це сил та ресурсів.

Про Вінницю і мрії

Але поки грузин намагається добитись допомоги від держави, в грузинській душі, жевріє мрія. 

— Моя мрія – щоб був мир. У Грузії. В Україні. Щоб у нас був один кордон, як раніше. Щоб маленький будиночок був у мене. Щоб приймати гостей та ходити в гості. І просто жити спокійно. Це, напевно, мрія кожної людини. Хотів би до Грузії поїхати. І поїду. Я ось своїм хлопцям говорю, що поїдуть до Грузії зі мною. Не воювати, просто в гості.

Щодо Вінниці, то це круте місто. Мені дуже подобається. У плані круте — не лише красою, а й спілкуванням з людьми. Мені тут зручно. Ну не гори, звісно (сміється). Але дуже гарні тут краї. Ліси, озера, — каже Леван. — До речі, коли у 2016 році я отримав поранення, то лікувався у Києві. Мені вінницькі волонтери пропонували і навіть наполягали переїхати до Вінниці, щоб проходити тут реабілітацію і взагалі жити. Але я відмовився від реабілітації та поїхав на нашу базу на Донеччині.

«Хочу, щоб наші народи були вільними»

Леван каже, що дуже багато українців говорять, що грузини підтримують росіян. Це не так, тому що політики — не увесь народ. І здебільшого весь грузинський народ стоїть за спиною в України. Між іншим, чи не щотижня на сході України гинуть грузини, а коли з ними прощаються на головній вулиці Тбілісі, над головами майорять прапори Грузії і України і грають гімни. 

— Я відрізняю грузинів та українців за вчинками. Скромними, але нещадними. Вмінням відстоювати свою свободу, свою незалежність, свою територіальну цілісність, зберігати свої сімейні традиції та свою честь та гідність. Звичайно, хочу, щоб наші народи були вільними. І щоб у нас був не кордон, а одна велика спільна земля, де ми житимемо спокійно. І ми житимемо спокійно! Я в цьому впевнений. Ця нечисть (росіяни, – авт.) не знає, куди вона ступає. Тому що це не проста земля, це не простий народ. Як і Грузія. Ще святий Серафим Саровський говорив: «Не смійте наступати ногою на грузинську територію, бо отримаєте кару Богородиці». Я віруюча людина. Тому нам потрібне зусилля, не лише бойове, а й моральне. Нам потрібна підтримка один одного (України та Грузії, – авт.), — каже Леван. — Якщо ми не будемо любити і поважати один одного, то заздрістю і злістю цю війну не перемогти. Якими б ми не були крутими бійцями…

Ось після останнього поранення, коли приїхав до Вінниці, мав можливість прогулятися містом. Було приємно дивитись на молодь, на пари, на дітей, які граються. Це все – заради чого ми й воюємо. Є, звісно, дехто, хто приходить з війни і каже: «Ось я воював!» А я питаю, заради чого ти воював? Заради того, щоб тут був мир! І не кожен може бути на війні. Потрібна повага один до одного.

«Головне жити так, щоб озирнутися не було соромно»

— Слава Україні — це не лише побажання. Вона вже уславлена. І Україна обов'язково переможе, як і Грузія. Я пам'ятаю слова командира українського батальйону, який воював із нами у Грузії в 90-х роках. Він говорив:
«Сьогодні війна у Грузії, а завтра буде у нас. Якщо ми підтримуватимемо один одного, то обов'язково переламаємо цей ведмежий хребет (російський, – авт.)».
Наш обов'язок залишитися чесним, порядними, гідними громадянами своїх народів та держав. А далі як буде, життя покаже. А поки що ми готові померти за Україну.
Україна — моя друга Батьківщина. Упевнений, що буде час, у нас буде подвійне громадянство з Грузією та Україною. Ми матимемо свободу. Але головне жити так, щоб озирнутися не було соромно.

Фото та відео: Сергій Гомон

Читайте також:

Вісім разів запитували: «Де нацики?» Волонтери привезли в Ізюм допомогу, побували на місці поховань

Маленька вінничанка Кіра продала оберегів на 21 тисячу 217 гривень і привезла їх Притулі для ЗСУ

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.