«У смерті немає нічого героїчного. Жити треба кожну секунду» — боєць 59-ї бригади імені Гандзюка

• Боєць 59-ї ОМБПр імені Якова Гандзюка на позивний «Студент» родом з Луганщини.
• На Вінниччину потрапив за розподілом. У березні цього року став командиром батареї сил ППО.
• Захисник розповів про службу, війну і загиблого друга.

15 серпня, 00.23. Він пам’ятатиме ці цифри, поки житиме. Бо саме тоді боєць бригади імені Якова Гандзюка з позивним «Студент» востаннє говорив зі своїм найкращим другом. На ранок дізнався, що його вже немає. Про захисника розповіла пресслужба бригади.

«Студент» — це тому, що торік закінчив Харківський національний університет повітряних сил імені Івана Кожедуба. Хоча в дитинстві хотів бути пожежником, як батько. Але склалося так, що став військовим, а у 22 роки — командиром батареї сил ППО.

— Факультет ППО обрав, бо не бачив себе ані льотчиком, ані інженером, — зізнається захисник. — Саме там я познайомився зі своїм уже загиблим другом. Він родом з Тульчинського району Вінниччини. На похованні бачився з сім’єю «Хижака» — таким був позивний. Цивільні люди, деякі речі пояснити їм було важко.

Боєць не застав часи СРСР. Але знайшов для себе пояснення витоків війни.

— Так ще з 2014-го Росія окупувала частину моєї Луганщини. Гаразд, малим був. Але з часом це усвідомлення прийшло. Наш сусід — зовсім не «брат». З 25 лютого 2022 року не був у рідній Кремінній. Це все «завдяки» їм — імперцям.

До 59-ки «Студент» потрапив за розподілом. У березні цього року став командиром. У його підпорядкуванні 30 бійців.

— Розмова щодо мого підвищення була ділова та чітка. 25 хвилин, нічого зайвого. Чи боявся відповідальності? До всього ти не будеш готовим. Але розумів: це війна — і я потрібен саме на цьому місці. Ясно, що спочатку були питання — щодо списання боєприпасів, ракет. Але досвідченіші побратими допомогли. Я і тепер до них дослухаюся.

Командир розповів, як складаються стосунки з підлеглими.

— Відсотків на 40 мої стосунки з підлеглими складаються за статутом. Я начальник. Але інші 60 — не те, що панібратство, але максимально можлива залученість у життя моїй людей. Не хочу, щоб вони мене любили. Але поважали — так. Наша робота — це повна концентрація, чудовий слух та зір. Тобі скидають на позицію карточку, де помітно — де і що летить. Далі виключно твоя оцінка — визначити який азимут, відстань до об’єкта, висоту.

Запитали «Студента», чим він пишаєтеся.

— Тим, що в цей час не перебуваю десь за кордоном, не ховаюся. Захищаю свою країну і знаходжу спільну мову з людьми, які старші від мене на 30 років.

«Студент» намагається не заглиблюватися у сумні думки.

— Бо тоді в голову різне лізе. Смерть? В ній точно немає нічого героїчного. Вважаю так — діяти треба тут і зараз. Ми маємо прийняти війну. Вона ускладнить, але не перекреслить життя українців.

Читайте також:

Перетворив хобі на бізнес: як ветеран з Ладижина розвиває власне тепличне господарство

Паралімпійка Марія Шпатківська поєднала долю з захисником. Про роботу і особисте життя спортсменки

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.