«Це справжній мікрокосмос»: історія Дар’ї, яка полишила маркетинг і почала писати казки

Дар'я Паламарчук

«Як ви себе почуваєте?», — це перше про що я запитую Дар’ю Паламарчук, коли ми зустрічаємося в одному із закладів міста. 

— Наступне питання, — усміхається вона у відповідь. — Краще про це не говорити, тоді воно менше зачіпає психологічно. 

Насправді, метою цієї зустрічі став саме стан її здоров’я. За кілька днів до нашого побачення на своїй сторінці на Фейсбуці Дар’я опублікувала допис з приблизно наступним змістом: 

«Стан повної беззахисності, повної відсутності шкаралупи, у яку можна сховатися... Йде п'ята доба, як я не сплю, і біль такий, що сльози самовільно котяться по обличчю. Від нього не можна ані втекти, ані зменшити чимось. Іноді мені здається, що ще трішечки, і я з'їду з глузду… Тепер у мене болить в усьому тілі. В тому числі зуби. Всі одразу. Очі, язик, спина, грудна клітина, руки, горло... Абсолютно все. Навіть нігті болять... Колоти морфін я якось поки не готова».

Допис Дар’ї нам скинули читачі, мовляв, а раптом дівчині потрібна допомога і наша публікація зможе сприяти тому, щоб ця допомога знайшлася. Ми запропонували їй зустрітися: 

«Якщо вам потрібна допомога або хочете поділитися своїм досвідом, давайте побачимося». Вона погодилася, але чи Дар’ї дійсно потрібна допомога, чи вона просто хоче розповісти про вміст свого допису, не було зрозуміло до самої нашої зустрічі в кафе. 

— Я не люблю жалітися, — говорить Дар’я, — Коли мене питають: «Ну як ти?», то завжди думаю, сказати правду чи щось таке, аби відчипилися.

А потім пояснює, що у дописі йдеться про наслідки хіміотерапії, яку вона приймає вже понад рік. За плечима у неї чимало пройдених курсів. Власне, після останнього і почалися неприємності. 

Історія її хвороби доволі типова. Розпочалося все із затяжних і сильних головних болів, яким не приділялося достатньо уваги. Навіть лікарі на своїх прийомах не починали бити на сполох, виправдовуючи все вегето-судинною дистонією. 

Взимку минулого року, коли все почалося, Дар’я працювала головною маркетологинею в одному з найбільших ТРЦ міста. А це шість робочих днів на тиждень по 12 годин кожен. Навантаження і стрес додавала організація великого свята до Дня всіх закоханих, яким займалася дівчина.

Прийшовши одним лютневим днем на роботу з сильним головним болем, вона знепритомніла просто посеред офісу. До лікарні Дар’я потрапила в кареті «швидкої» без свідомості. 

— МРТ показало інсульт і ще якусь пухлину. Від першого я реабілітувалася доволі швидко, а через друге перестала дружити з вестибулярним апаратом і часто не вписувалася в повороти. Лікарі казали нічого страшного, але на всякий випадок ви ще пообстежуйтесь, — пригадує Дар’я. — У Києві мені сказали, що це невринома слухового нерву. Її розміри були вже чотири сантиметри. 

Для того, щоб пухлина не почала розростатися, можна було зробити операцію, але тоді довелося б проводити трепанацію черепа і швидше за все Дар’я втратила б слух на ліве вухо. Був й інший варіант — роздробити пухлину гамма-ножем, а потім знищити її хіміотерапією. Дар’я вибрала другий варіант. 

Хімія була спрямована на нервову систему дівчини. З чотирьох сантиметрів, пухлина зменшилася до семи міліметрів: «Будеш жити до 120 років», — почали жартувати лікарі. Але після 16-тої хімії нервова система не витримала і капітулювала. З дівчиною почало відбуватися все те, що було описане на початку цієї публікації. 

— Через біль я не спала сім днів. У мене було відчуття, що я хочу заснути, але як тільки я намагалася це зробити, усе тіло починало судомити. Це було боляче, — продовжує Дар’я. — За кілька днів мозок явно перестав справлятися і у мене почали траплятися галюцинації. Я перебувала десь поміж сном і реальністю. 

А потім до неї додому приїхали лікарі, які довго розпитували і оглядали. Врешті, Дар’ї виписали, як вона сама каже, ядрений радянський антидепресант, здатний звалити з ніг навіть дорослого коня. 

«Випивай чвертку пігулки і будеш спати», — сказали лікарі. У першу ж ніч Дар’я заснула на чотири години, а віднедавна її сон щоночі глибокий і міцний. 

— Головне для мене зараз, як-то кажуть, не брати дурного в голову і тяжкого в руки. Тоді десь за три місяці можна буде розраховувати, що препарат відмінять, а болі не повернуться, — говорить Дар’я.

До хвороби під час нашої зустрічі ми більше не поверталися. По-перше, самій Дар’ї зовсім не хотілося продовжувати говорити на цю тему. По-друге, допомоги вона не потребує. А по-третє, знайшлися більш приємні для обговорення речі. 

Наприклад, виявилося, що зовсім нещодавно вона написала і видала збірку дитячих казок. Незвично було слухати розповідь про те, що персонажами її історій стали не зайчики з лисичками, або принци з принцесами, а мушлі. Книжка з казками так і називається: «Про мушельки і не лише».







Дар’я пригадує, як колись для того, аби проілюструвати власну поетичну збірку, їй довелося терміново вчитися малювати аквареллю. Малювала китів, медуз, молюсків. І несподівано для самої себе, її захопила водно-морська тематика. 

Впродовж кількох місяців вона прочитала понад 300 статей на тему молюсків. Виявилося, що це найдавніші істоти на планеті. Їх існує незліченна кількість різновидів. А більшість з них зовсім не схожі одне на одного.

— Ніколи б не подумала, що скажу це, але малакологія  infoвиявилася справжнім мікрокосмосом, — захоплено розповідає дівчина. — Одні її представники світяться, інші відкидають кінцівки. Хтось плаває хлопаючи стулками, а хтось — реактивним ходом. Молюски можуть випускати отруту або плюватися чорнилом. Ви знали, що гігантський кальмар має вісім мозків? І я не знала. Через усе це я закохалася в цих насправді дуже розумних істот. 

Почасти це і було мотивацією піти в казкарство. Іншою головною причиною стала її донька Зоряна, яка не засинає без прочитаної перед сном казки. 

— Казки я пишу не лише для дітей, але й для того, аби самим батькам було цікаво їх читати. Щоб вони не засинали над книгою і щоб дітям було цікавіше їх слухати, а не бу-бу-бу — аби скоріше збутися дітей, — розповідає Дар'я Паламарчук. — У цих казках насправді закладено багато різних сенсів. Наприклад, друга збірка буде про птахів. Крізь неї червоною ниткою проходять питання самоорганізації, внутрішньої свободи, вироблення корисних звичок. Це, знаєте, про те, що по життю можна літати по-різному, при цьому не заганяючи себе в клітку. 

Дар’я довго може говорити про птахів та відмінності між ними. Одні, пояснює вона, ведуть осілий спосіб життя, а інші кочовий. Ці мають гнізда на деревах, а ці взагалі цим не переймаються, займаючи домівки інших. Оці ось харчуються зерном, а ці — м’ясом. Дар’я пояснює, що за такою аналогією дітям буде легше зрозуміти, як влаштовано все навколо них самих, визначатися з тим, що їм більше подобається і пристосовуватися до обставин.





Наразі казкарка завершує роботу над другою збіркою з серії «Про природу». Вона матиме назву, як можна було здогадатися, «Про пташечок». У лютому-березні вийде «Про кудлатих і вусатих», а влітку наступного року — «Про диких і не дуже». 

Передостанньою стане книжка з назвою «Про нічне життя їжачка Фуфи». Збірка вийде напередодні наступного Нового року і розповідатиме про те, як колючий персонаж готується до новорічно-різдвяних свят. Заключною книжкою цієї серії стане збірка «Про пригоди жабеняти Жбаня», вона буде виданою на початку 2022 року. 

До кожної книжки Дар’я власноруч робитиме акварельні ілюстрації. У першій, наприклад, можна побачити понад сотню малюнків різного розміру. Текст казок у ній написаний наполовину прозово, а наполовину віршованою формою. 

Придбати казки Дарії можна виключно у неї самої. Співпрацювати з книгарнями, каже вона, зовсім не вигідно. Тому свої казки письменниця рекламує в соціальних мережах, на авторській сторінці і влаштовуючи читацькі зустрічі.  

— Є такий чудовий вислів: «Виберіть собі роботу до душі і вам не доведеться працювати жодного дня у своєму житті». Я намагаюся зробити саме так, щоб хобі, яке приносить мені кошти, стало моїм основним заняттям, — говорить казкарка. — Я роблю те, що мені дійсно подобається, що я вмію і від чого отримую велике задоволення. 

Читайте також:

Історія успіху. Як безробітна вінничанка відкрила власну справу на кошти Центру зайнятості

«Карантин вихідного дня». Що про нові обмеження кажуть вінничани?

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.