«Це наш другий фронт». Захисник Олександр Марков про роботу помічника ветерана

• Молодший сержант Олександр Марков був командиром взводу зв'язку 110-ої окремої механізованої бригади. Після важкого поранення втратив ногу. Нині вінничанин готується стати помічником ветерана.

Демобілізовані військові, тим паче захисники, які отримали інвалідність внаслідок війни, потребують гідної зустрічі в суспільстві, адаптації до мирного життя. Адже вони вже ніколи не будуть такими, як раніше. Водночас вже зараз Україна відчуває шалений дефіцит кваліфікованих кадрів.

Для адаптації життя ветеранів після війни, у Вінниці, на базі Вінницького національного технічного університету відкрили другий в Україні Центр ветеранського розвитку. Тут готуватимуть помічників ветерана й загалом допомагатимуть захисникам і захисницям на шляху переходу від військової кар’єри до цивільного життя, зокрема через здобуття нових професійних навичок.

Ми поспілкувалися з Олександром Марковим, слухачем курсів підготовки помічників ветерана. Військовий воював й торік зазнав поранень, що призвело до інвалідності. Але він опанував себе, пройшов тривалу реабілітацію й тепер вирішив допомагати побратимам адаптуватися до іншого життя.

Поранення і допомога побратимам

Вінничанин Олександр Марков закінчив технікум електронних приладів, потім Вінницький педуніверситет за фахом вчитель трудового навчання. На війні з початку березня 2020-го. Молодший сержант Марков був командиром взводу зв'язку 110-ої окремої механізованої бригади ім. генерал-хорунжого Марка Безручко. Воював на Авдіївському напрямку, де отримав поранення.

— Виїхали танки противника, почали стріляти прямою наводкою, — розповідає військовий. — Я втратив одну ногу, а з іншої відірвало литку. Товариші теж вижили, але їх добряче посікло. На жаль, цього року в їхній бліндаж потрапила російська ракета С-300, всі загинули.

Три місяці захисник був на візку, довго лікувався. Зараз майбутній помічник ветерана молодший сержант Олександр Марков своє майбутнє пов’язує з допомогою побратимам. 

— Багато таких хлопців перебувають у депресії через думку, що нікому непотрібні, — говорить Марков. — Мій знайомий із Запоріжжя настільки був «на межі», що якби ми не розмовляли один з одним, йому було б значно важче. Зараз він практично в нормі й чітко бачить своє майбутнє. Зрозуміло, що побратимам потрібна підтримка, і я хочу бути корисним їм, і собі звісно. Ще багато тих же поранених не знатимуть, куди і як звертатися, як потім з усім цим жити.

Боротьба з бюрократією

Зараз Олександр Марков пересувається на протезі. Готовий допомагати таким же побратимам з інвалідністю пристосовуватись до нових реалій життя, воювати з бюрократією.

— Моя дружина працює у відділі кадрів інституту реабілітації , тому допомогла в багатьох речах. Багато питань ми передбачили та швидше оформляли документи. З цим мені, звісно, пощастило. Але й ми стикнулись з нюансами, коли система тисне і додає проблем. Я це все пройшов і зараз нашим хлопцям допомогаю воювати з нашою системою. Це наш другий фронт.

  Першу групу інвалідності захиснику призначили лише на рік. А потім, сказали, буде друга група вже пожиттєво.

— Приміром, коли я збирав довідки, зіткнувся з проблемою, що у мене відсутня ІПР (індивідуальна програма реабілітації), — розповідає Олександр. — Отож, готую документи, але у направленні мені пишуть лише «протез», а не пишуть код протезу. Та сама історія з милицями, не пишуть, ліктьові чи плечові потрібні. І це все ти проходиш, збираєш усі папірці, подаєш всі документи, а їх повертають, бо цього коду немає. І ти знову повертаєшся на МСЕК, знову переоформлюєш документи. Потім потрібне взуття, і ти знову повертаєшся на МСЕК, тому що знову точно не вказали код взуття. І це тільки один нюанс я описав, а їх багато.

Інститут помічника ветерана

В Україні, нагадаємо, триває експериментальний проєкт щодо запровадження інституту помічника ветерана. В чотирьох областях — Вінницькій, Львівській, Миколаївській та Дніпропетровській — вже подали понад 200 заяв охочих долучитися до цієї ініціативи, повідомляють у Мінреінтеграції.

У цих областях створили комісії, які проводитимуть співбесіди з кандидатами у помічники ветеранів. Вже у серпні обраних учасників спрямують на навчання та згодом працевлаштування. 

Інститут помічника ветерана — це проєкт для ветеранів та членів їх родин, які готові допомогти іншими ветеранам легко та гідно пройти шлях переходу від військової служби до цивільного життя, отримати послуги та пільги, які заслужено гарантовані їм державою. На переконання віцепрем'єрки Ірини Верещук, така ініціатива за успішної реалізації набуде загальнодержавного масштабу.

 

Читайте також:

«Не витріщайся, не розпитуй, не жалій». Як поводитися, коли бачите захисника з інвалідністю

«Відчувають себе не героями, а ізгоями». Розповідає психологиня, що працює з бійцями в лікарні

Тут можуть отримати безкоштовну допомогу ветерани та їх родини. Про Veteran Hub у Вінниці

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.