Стус, розбиті рожеві окуляри і харківська Ніка, яка мусить вціліти. У Вінниці відкрилась яскрава виставка

Валентина КИРИЛЬЧУК

Свої картини вони малювали з думками про брата, який зараз на війні, з шаною до незламних херсонців, зі спогадами про бабусю, що пережила у землянці Другу світову, з гордістю за сміливість і відмінне почуття гумору наших найкращих Героїв, які люблять мем про «швайнокарася».
З любов’ю до Харкова, Херсона, Вінниці, Києва, Львова – всієї України!
Виставку «Намалюй державність!» до кінця тижня можна побачити у Вінницькому обласному молодіжному центрі «Квадрат».
Далі за сприяння благодійного фонду «Вінниця — комфортне та безпечне місто» картини будуть представлені у художньому і краєзнавчому музеях, а опісля їх можна буде придбати на аукціоні. Отримані кошти передадуть на ЗСУ!

Картини виставки «Намалюй державність!», що зараз експонуються у холі «Квадрату», не лише цікаво роздивлятися. Вони красномовно показують, що нині відчувають молоді українці.

Їм не байдуже, бо вони добре знають історію! Їм болить, але вони на 100 % вірять у перемогу! Вони люблять Україну, тому роблять усе, аби своїм мистецтвом теж долучитися до спільної боротьби.

У кожній картині — сподівання і переживання всіх українців, а також неповторні історії авторок.

Відео дня

Ліна Муренко: «Василь Стус — приклад, що таке бути українцем»

Наймолодша учасниця виставки — 16-річна Ліна Муренко закінчила перший курс Вінницького училища № 5. Навчається на художника-оформлювача.

Для виставки написала три картини: «Стус», «Синевир» і «Тривожність».

— За порадою із соцмережі я подивилася фільм про Василя Стуса «Заборонений». Історія його життя настільки вразила, що саме портрет Стуса вирішила намалювати. Він — приклад, що таке бути українцем і до останнього стояти на своєму, — ділиться Ліна Муренко.

У картині «Синевир» символ Закарпаття художниця доповнила цитатою ще одного видатного поета-шестидесятника Василя Симоненка.

А олійними фарбами у пастозній техніці написала заворожуючу картину «Тривожність».

— Це те, що всі ми на собі відчули. Неважливо скільки тобі років, коли ти народився — тривожність переповнює кожного. У когось вона почалася ще у 2014 році, у когось — лише зараз, але насправді це відчуття переслідує Україну протягом всієї історії, — говорить художниця. — І коли у цій тривожності дуже довго живеш, вже не можеш зрозуміти, де та реальність. Тому у моїй картині немає академізму і, наприклад, чітко виведених ліній очей — так зобразила той вибух думок, коли вони настільки роз’їдають, що переповнює відчуття, що голова йде обертом.

Катерина Жук: «Вірю, що повернусь у Харків»

Як непросто, коли війна перевертає твоє життя, 23-річна Катерина Жук знає із власного життя. Художниця двічі мусила відчувати себе переселенкою: у 2015 році із рідної Донеччини переїхала у Харків, де навчалася у національному університеті будівництва та архітектури, а тепер — у Вінницю, куди після участі в АТО переїхав її рідний старший брат Сергій, який на Сході зараз знову захищає Україну.

— 24 лютого я саме йому подзвонила найпершому. Сергій тоді вже їхав на донецький напрямок, — ділиться Катерина Жук. — Я дуже сильно пишаюся своїм братом, щодня чекаю його повідомлення і виглядаю у соцмережах, чи був він у мережі. Звісно, дуже важко сприймати, що наша молодість і дитинство українських діток проходить саме у час таких подій — це дуже страшно. Але наша надія ніколи не згасне! Нас захищають такі неймовірні хлопці і дівчата, як мій брат, тому я вірю у ЗСУ і в нашу перемогу!

У Вінниці Катерина Жук знайшла роботу у молодіжному центрі «Квадрат», де довгий час волонтерила: плела сітки, займалася кухнею, годуючи волонтерів, збирала гуманітарні пакунки для вимушених переселенців.

І хоч студентський гуртожиток, де вона мешкала у Харкові, розташований на багатостраждальній Салтівці поруч із ринком Барабашова і після численних обстрілів там повилітали всі вікна та двері, художниця вірить, що неодмінно настане той день, коли вона зможе повернутися в улюблений Харків.

— Свою картину «Незламність» я зробила у техніці колаж. На передньому плані — пам’ятник богині перемоги Ніки, який у центрі Харкова на майдані Конституції встановили ще 31 рік тому на честь проголошення Незалежності України. Це дуже рідне, улюблене і символічне місце для мене і всього Харкова, — розповідає Катерина Жук. — Свою роботу доповнила рядками з вірша, який Ліна Костенко написала ще у роки АТО: «Це ж треба мати сатанинський намір, чаїть в собі невиліковний сказ. Щоб тяжко так знущатися над нами та ще й у всьому звинувачувати нас».

Софія Мацишена: «Цінність стосунків загострилась, як ніколи»

Про свої картини 19-річна вінничанка Софія Мацишена розповідає, згадуючи прабабусю, яка з дитинства їй розказувала, як у Другу світову війну жила у землянці і пережила бомбардування, від яких знову страждає наша земля і народ.

— Коли прабабуся розповідала про воєнні часи, я не вірила, що подібне може трапитись у моєму житті, що в епоху науково-технічного прогресу геополітичні конфлікти можуть вирішуватися архаїчними для цивілізованого світу методами. Виявляється, для захисту своїх прав та свобод все ще недостатньо м’якої сили, — ділиться Софія Мацишена. — Зараз ми всі зіткнулися з моментами, коли зрозуміли, що світ, на жаль, працює трохи не за законами справедливості. Що діти помирають ні за що, руйнуються сім’ї, тому що мають різні погляди… Це все викликає враження розбитих рожевих окулярів, що я і відобразила у своїй картині.

— А друга моя робота «Найцінніше» символізує цінність людських стосунків, яка загострилася під час повномасштабної війни, — продовжує художниця. — Коли розумієш, що кожного дня можеш втратити найрідніших людей, це змушує замислитися над своєю поведінкою і ставленням до близьких.

Світлана Гордійчук: «Маємо пишатися нашою історією»

У яскравих роботах Світлани Гордійчук ходять люди по всьому світу і наші Герої на передовій, до речі, також! Художниця малює на одязі.

— Ось таку еко-сумку із нашим борщем і привітом із України розмалювала для італійки, — показує світлини на телефоні Світлана Гордійчук. — А цю футболку із «швайнокарасем» попросив намалювати один захисник, який зараз служить у Краматорську. Каже: носить із задоволенням, бо цей мем, яким колись рашисти хотіли нас вколоти, а наші обернули на позитив і свою користь, знають всі військові.

Світлана Гордійчук свого часу закінчила хімічний факультет Київського університету імені Шевченка, тож довгий час працювала керівницею відділів у великих компаніях фармакологічного ринку.

— А потім вирішила, що треба у своєму житті щось змінювати. І почала малювати, — ділиться художниця. — Свою картину для цієї виставки я назвала «Націоналістичний погляд української державності». На бурхливому синьому небі, яке у час війни розривають ракети, зобразила очі козака у червоно-чорних кольорах нашого націоналістичного руху, а на родючій українській землі — Володимира Великого, який дивиться вдалечінь на наше майбутнє. Також відзначила на картині ключові дати нашої історії: Хрещення Русі у 988 році, Переяславську угоду 1654 року, Конституцію Пилипа Орлика 1710 року, здобуття незалежності у 1991-му, Помаранчеву революцію 2004-го, Революцію гідності 2014-го, нинішній 2022 рік та спеціально для Вінниці — 1640 рік, коли наше місто здобуло Магдебурзьке право.

Юлія Гаврилюк: «Херсон не здався і не збирається»

Свою ілюстрацію «Херсонський Рух», яку створювала технікою лінорит при застосуванні олійних фарб на полотні, художниця Юлія Гаврилюк присвятила незламним херсонцям, які попри тимчасову окупацію продовжують чинити опір.

— Моя ілюстрація «Херсонський Рух» представляє символи партизанського протистояння херсонців російській агресії. Щодня херсонці чинять опір, розставляючи по місту позначки такі, як жовта стрічка і літера «Ї». Символ жовтої стрічки постав на початку окупації міста завдяки партизанському однойменному руху, який полягає у нав’язуванні стрічок жовтого кольору на деревах, перилах, зупинках для нагадування окупантам, що вони прийшли у вільне місто, яке було, є і буде Україною. Символ літери «Ї» набуває використання саме зараз. Цією літерою херсонські партизани маркують будівлі, в яких окупанти планують провести псевдореферендум, — зазначає художниця. — Херсон не здався і не збирається. Чоловіків у Херсоні заарештовують на вулицях, їх катують у їх же рідному місті, їм погрожують, але вони продовжують боротися. Чи не це є символом справжньої сміливості і любові до свого краю? Саме херсонці є прикладом того, як люди, об’єднані спільною ідеєю, можуть чинити опір ворогу і надихати інших своєю хоробрістю. Про оздоблення літери «Ї» хочеться згадати наступне: лише в одній мові існує звук [йі], який позначається однією літерою і ця мова українська. У моїй роботі літера всіяна розпущеними квітами на тлі поля, як символ того, що Україна розквітне.

Дар’я Калюжна: «Trigger warning»

Роботи Дар’ї Калюжної «А час ще йде?» і «Trigger warning» про те, що з лютого відчуває кожен українець.

— 24 лютого, з початку повномасштабного вторгнення рашистів на українські землі, плин часу в моїй (та й не тільки) свідомості змінився. Яке сьогодні число, який день тижня, який місяць? — ділиться художниця. — Та ми сильна й витривала нація. Коли нам погано, ми не мовчимо навіть попри те, що соцмережі не дають більшості контенту про війну залетіти на велику аудиторію.

Марина Яценко: «З натхненням із львівської кав’ярні»

На картини «Погляд» і «Разом» Марину Яценко надихнула львівська кав’ярня, а точніше — її атмосфера, яку створюють люди у нашій країні.

— Для кожного з нас поняття «державність» означає різне. У когось, хто чує це слово, одразу в зіницях видніються блакитно-жовті кольори, які ніби пробираються назовні. У інших — це традиційні квіти: соняхи, волошки, маки... Я втілила поняття державності в образі дівчини, а також у важливості знайти та бути разом з людьми, з якими комфортно, цікаво і можна поговорити абсолютно про все.

Світлана Кондратюк: «Битва за врожай дорогою ціною»

— На моїй картині «Битва за врожай» зображені колоски пшениці, як символ незламності та працьовитості українців, — зазначає Світлана Кондратюк. — Попри всі обставини люди продовжують працювати на полях і збирати врожай задля того, аби забезпечити людей продовольством. Але інколи це відбувається дуже дорогою ціною…

Анна Оцера: «Україна незламна»

— Впродовж всієї історії України символи нашої держави завжди ідентифікували українців, як націю. Об’єднані під єдиним прапором та з тризубом у руках українці виборювали свою незалежність сотні років поспіль, — розповідає про ідею своєї картини Анна Оцера. — Сьогодні ж українські символи — це символи незламності та нескореності нашого народу для всього світу, символ віри у світле майбутнє України!