«Спрацювало сарафанне радіо». Історія вінничанок про відкриття власної справи на карантині

Тетяна Сус та Наталія Лукашенко проводять у Вінниці групові дитячі інтенсиви

Ми продовжуємо розповідати про вінничан, які зуміли почати бізнес на карантині. Раніше ми вже писали про Олексія Шелестова, який відкрив тату-салон. Тепер розповімо про психологів, які націлилися на дитячу групову терапію.

Наталія Лукашенко зазначає, що ідея розпочати власну справу зародилася у травні 2020 року, коли у Вінниці частково послабили карантинні обмеження.

— Ми набираємо групи, де за допомогою арт-методик і психодрами працюємо з дітками. Група-інтенсив триває три дні і розрахована відповідно до актуальних запитів батьків. Наприклад, дитину ображають у школі. На наших заняттях ми програємо ці ситуації, хтось виступає у ролі провокатора, а хтось у ролі жертви — таким чином діти вивільнюються від негативу. Ми не читаємо моралі, до кожної дитини індивідуальний підхід, який залишає за собою позитивні зміни, — розповідає Наталія Лукашенко.

Дівчина зазначає, що перед тим, як запустити свій проект, партнерки детально обдумували концепцію своїх занять. А згодом почалися пошуки грошей та приміщення, де, власне, й проводили ці заняття.

Хвилювання через старт проєкту

— Ми з Танею різні за характером, але дуже добре вдається тримати баланс: я довго думаю і важка на підйом, а Таня — швидко діє, вона більш активна. Як тільки карантин дещо послабили, ми почали стартувати. Спочатку думали брати кредит, орендувати кабінет, але сіли порахували і зрозуміли, що не витягнемо це. Лізти у борги нам не хотілося, бо було невідомо, вигорить справа чи прогорить. І хоч такого проєкту, який ми розробили, у Вінниці ще не зустрічали, але було все одно страшнувато — завагалися. І якраз тоді ж знайома Тані запропонувала нам орендувати приміщення у власному салоні краси, на півдня ми його й займали. Це обійшлося у 3,5 тисячі гривень. А так на ринку нерухомості ми зустрічали ціни від семи тисяч.

Подруги вирішили, що на пропозицію потрібно погоджуватися — позичили гроші в батьків. Заплатили за рекламу. Але вона не виправдала себе.

— Ми заплатили за місяць оренди, закупили канцелярію, дитячі килимки та запустили рекламу. Розчаруванням стало те, що вона не спрацювала. Ми найняли таргетолога, він порадив зняти відео, і коли все було готово, анонси про набір у групи почав поширюватися у різних фейсбук-спільнотах. Тоді багато нам задавали питань, але записуватися ніхто не поспішав. За триденний інтенсив ми поставили невелику вартість — спочатку думали про тисячу гривень, а врешті поставили 750. Завдяки рекламі на Фейсбуці до нас прийшла лише одна дитина, — згадує Наталія.

Перший потік клієнтів і вимушений переїзд

— А потім ми вирішили зробити безкоштовний майстер-клас і з цього й почався потік людей, які взяли абонемент у групу на триденний інтенсив. Діти прийшли, їм і батькам сподобалося, і тоді спрацювало сарафанне радіо. Нас радили іншим людям: люди почали записуватися, хтось привів друга, брата. В липні ми кожен тиждень працювали разом з Танею одночасно, поділивши дітей по віковій категорії. Я займалася зі старшими, а вона з молодшими.

У серпні довелося переїхати у нове приміщення, тоді ж трішки змінився і графік та програма. Психологи почали працювати через день, оскільки клієнти поверталися по другому колу. А з початком навчального року почалися перші проблеми.

— Влітку все пішло, як треба. У липні ми вийшли в нуль по грошах, тобто, всі витрати на оренду та канцелярію ми відбили, у серпні навіть вдалося заробити. На вересень багато хто просив продовження терапії, ми оплатили оренду і сталося так, що приміщення весь місяць просто пустувало. Ми розуміли, що дітям і батькам теж треба адаптуватися до школи, бо було не зрозуміло, очне навчання буде чи дистанційне. У вересні ми пішли в жорсткий мінус, і врешті з’їхали з приміщення.

За іронією долі так сталося, що в той же момент психологам знову почали телефонувати батьки та цікавитися, коли можна буде відвідувати заняття. Наталія з Тетяною не розгубилися і почали шукати альтернативні варіанти.

— Люди хотіли приводити дітей, але куди? І тут знайома радить «Вінсмарт» і креативний простір для підлітків «Левел80». Оскільки це установа міської ради, оренда там обійшлася дуже дешево. Нас добре зустріли, все показали і розказали, ми домовилися, що як тільки в нас буде група, ми будемо займатися в них. Це дуже символічна сума насправді, бо можна обійтися просто кавою, водою чи цукром — в залежності від того, що їм було потрібно для інших клієнтів. Тобто в «Левелі» нема фіксованої вартості оренди, один раз заплатиш 100 грн за час, який там перебуваєш, а іншого разу просто треба щось придбати для центру…

Результати дітей та зворотній зв'язок з батьками

Діти на психологічні інтенсиви приходять різні. Вектор роботи направлений на дітей без затримок у розвитку, без патологій чи психічних захворювань. Клієнтами стають ті, в кого є проблеми з гіперактивністю та концентрацією уваги, власними кордонами, комунікабельністю чи вираженою агресією. Наталія Лукашенко зазначає, що результати, яких досягають діти, мотивують її як спеціаліста продовжувати цю справу.

— Є один хлопчик, який почав ходити з моменту відкриття і досі відвідує наші заняття, — розповідає вона. —  У його випадку ми працюємо над кордонами. Коли він тільки прийшов, він нікого не хотів чути, перебивав і справді не розумів, що не можна, наприклад, брати чужі малюнки, розвалювати чиїсь фігурки. Дитина не розуміла, що не так, чому йому це забороняють і не розуміла, що є межа, через яку не можна переступати, слова, які не варто говорити, бо можна когось образити. Ми пропрацювали це в пісочній терапії, будували куточки, за межі яких не можна виходити. Зараз він показує хороші результати, не перебиває нікого, а лише доповнює чиїсь думки. В нього вибудувалося в голові, що потрібно інколи стримуватися, інакше й отримати на «горіхи» можна. Він попадав у ту групу, де діти відстоювали свої кордони.

Окрім того на групових заняттях дітей вчать говорити про власні почуття, аби проблеми вирішувалися за допомогою слова.

— Ми вчимо їх не з кулаками відстоювали своє «я», а говорити про те, що неприємно чи образливо. Цей хлопчик не пропустив ще жодного заняття. Якогось прийшов і каже, що дуже втомлений і має багато справ, зокрема змонтувати якесь відео. Я йому сказала, що поки ми чекаємо на інших діток, він може зайнятися монтажем, а потім уже доведеться переключитися на заняття. Він був такий задоволений, що йому дали цю можливість, почули його потребу і зрозуміли, що для нього це важливо.

Батьки, за словами Наталії, теж помічають зміни у дітях. Хтось вже після перших триденних інтенсивів, а хтось пізніше. Щоб підтримувати результати терапії, психологи обов’язково дають зворотній зв'язок, підказують, що і як робити та як спілкуватися з дітьми.

— Також проводимо індивідуальні заняття, але не всі до цього готові — це лякає батьків.  Пояснюємо, що в дитини є певні проблеми, які в груповій терапії вирішити неможливо. Перша консультація відбувається з батьками, ще п’ять з дитиною, а на шосту уже приходять разом — це поєднання дитячої та сімейної психотерапії, — пояснює Наталія Лукашенко. —  А були й такі батьки, що самі запитували за індивідуальні заняття, але з точки зору спеціаліста потреби у цьому не було.

«Невроз» та плани на майбутнє

Наталія Лукашенко зізнається, що карантин дуже ускладнює проведення заходів для дітей, а також призупиняє розвиток їхньої справи. Однак вони з партнеркою не готові зупинятися на досягнутому, продовжують працювати з клієнтами та будують плани на найближче майбутнє.

— Оскільки зараз карантин і в нас немає власного приміщення, все досить складно. Нових діток ми не набирали, нової реклами не запускали. Поки що працюємо з тими, хто прийшов ще влітку. Наступного літа ми плануємо відновити цю справу більш активно. В цей період у дітей буде більше часу. Бо з карантинними обмеженнями під час навчального року особливо не розвернешся. В суботу та неділю дітям потрібно відпочивати, а проводити заняття після уроків — немає сенсу, бо в когось перші зміна, в когось друга.

Наталія Лукашенко сподівається, що до того часу разом з партнеркою знайдуть підходяще приміщення, де будуть проводити терапію.  

— Вірю, що скоро в нас буде власна студія і ми перестанемо від когось залежати. В «Левел80» теж є якась програма, нам потрібно підлаштовуватися під їхній графік. От навіть коли є запити батьків на індивідуальні заняття з їх дітьми, я не можу одразу відповісти — спершу потрібно узгодити з орендодавцями вільний час на приміщення. Та й з груповою терапією так само. Вони звикли до певних днів, а в студії може бути зайнято. Тоді хтось з дітей випадає з занять, потім перестає взагалі ходити і це зводить нанівець всю нашу роботу. Фактично, це наш з Танею головний невроз — відсутність власної студії та залежність від когось.

Підводячи підсумки вже минулого, 2020-го року, Наталія Лукашенко впевнено говорить, що відкрити власну справу на карантині можливо, і каже, що все пройшло досить успішно навіть з огляду на мінімальний дохід.

— Я вважаю, що наша справа була виграшною. Завдяки власним зусиллям та підтримки близьких ми змогли реалізувати досить масштабний проєкт, поки більшість сиділа на карантині і впадали в депресію. Так, клієнтів зараз небагато, але вони є, — розмірковує Наталія. —  Тим паче, коли я приходжу на заняття, в мене немає навіть думки про дохід. Діти стали для мене як рідні, я бачу прогрес, і мене це радує. Коли анонсуємо проведення занять, діти й батьки дуже радіють, позитивно відгукуються і говорять, що дуже чекають зустрічі. Мене це дуже мотивує, я кайфую і надихаюся тим, що роблю.

Історію інших підприємців з Вінниці, які теж відкрили власну справу під час карантину, знайдете у цьому матеріалі: «Якщо не зараз, то коли?» Історія вінничанина про відкриття бізнесу на карантині.

Фото надала Наталія Лукашенко

Читайте також:

Скільки коштує хрещення, вінчання та відспівування у різних церквах Вінниці?

Самостійно чи під тиском батьків? Як обрати свою майбутню професію

«Я дивилась на свою дитину й нічого не відчувала»: відверто про післяпологову депресію

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.