Самостійно чи під тиском батьків? Як обрати свою майбутню професію

Від професії, яку обирає собі людина, найчастіше залежить її подальша доля. За статистикою, на роботу середньостатистична людина витрачає близько 40 годин на тиждень — по 8 годин щодня.

Психологиня Леся Бернадзіковська каже, що саме робота займає понад 70% нашого часу, а тому мають величезне значення емоції, які отримують працівники. Задоволеність собою, впевненість у власних силах та достаток може принести лише улюблена професія.

«Вибір професії зробила підсвідомо»

Марія Шевня — 11-класниця, навчається зараз дистанційно і паралельно зі шкільною програмою вже готується до вступу в університет. Дівчина визначилася з майбутньою професією задовго до закінчення школи. Оскільки в її родині ціла династія медиків, то й навчальний заклад не змусив себе довго обирати.

Дівчина зізнається, що на порозі закінчення школи відчуває наближення переломного моменту, коли ти вже ніби не дитина, але ще й не доросла людина. Однак розуміє, що з зони комфорту пора виходити і опановувати нові вміння. Батьки її в цьому лише підтримують.

— Дистанційне навчання, хоч і не замінює очне, але має ряд переваг. Зараз в мене є більше можливості готуватися до випускних іспитів та до ЗНО, багато часу займають репетитори. Я маю складати чотири предмети на ЗНО: це буде українська мова, математика, англійська та біологія. Буду вступати в медичний університет, хочу йти на лікувальну справу, а потім буду обирати вузьку спеціалізацію. Все життя я спостерігала за батьками, які поверталися додому і обговорювали свою роботу, тому вибір зробила, мабуть, на підсвідомому рівні, — розповідає Марія Шевня.

«Донька впевнена, що знайде роботу за спеціальністю»

Володимир Шинкаренко згадує, як три роки тому радив доньці вступати в Донецький національний університет, оскільки чув багато хороших відгуків про викладачів та рівень знань студентів. Однак дочка самостійно визначилася з вибором закладу та спеціальністю. Батьки поставилися до цього з повагою.

— Донька захотіла вступати в Аграрний університет, бо там було багато її друзів та знайомих. Так само було й з професією, я їй рекомендував обрати щось перспективне, наприклад, вчитися на геодезиста. Але вона сказала, що далека від цієї сфери і обрала інший напрямок у сфері менеджменту. Я з цим змирився, поважаю її вибір. Єдине, про що ми домовилися — це те, що я оплачую навчання, а всі екзамени та заліки вона складає сама. Однак страшно, бо в 20 років вона ще не має жодного досвіду роботи. Хоча вона впевнена, що знайде роботу за спеціальністю і диплом менеджера їй знадобиться. В будь-якому випадку я її лише підтримаю, — поділився Володимир Шинкаренко.

На другому курсі все ще шукає себе

Оксані Шевчук 20 років, вона зараз вчиться на маркетолога, але й досі не впевнена в тому, що ця робота в майбутньому принесе їй хоч якийсь зиск. Зізнається, що вступила в університет лише заради диплому, хоча ще в школі довго вагалася, чим же хоче займатися. Тоді ж вона радилася з близькими, як правильно вчинити і куди йти, бо дуже боялася помилитися і все життя пропрацювати на неулюбленій роботі.

— Пам'ятаю, я мала йти з дев'ятого класу, але тоді так і не визначилась із напрямком, тому дала собі ще два роки, щоб подумати. Десятий клас минув швидко, а з 11-го я запам'ятала лише сильний стрес. Бо всі мої друзі знали, що у них буде далі, почали ходити до репетиторів або на курси, обирали вузи не за принципом «куди візьмуть», а де краще навчають, де професійніші викладачі і так далі. Я ж просто літала в хмарах, мріяла про щось недосяжне, — говорить дівчина. — Медичні спеціальності одразу відкинула, технічні теж, бо надто погано знаю математику й фізику, у педагогічний теж не хотіла, бо не могла уявити себе вчителькою... Я радилась з усіма, з ким тільки могла, просила поради у батьків та старшої сестри, яка кілька років тому закінчила виш і зараз успішно працює по спеціальності. Зверталась до старших друзів, але мені це зовсім не допомагало. Зараз навчаюсь на маркетолога, напевно, все ж довчусь до кінця... Але не думаю, що це те, чим я хочу надалі займатися. Я маю підробіток, зовсім не пов'язаний з моїм фахом. До карантину працювала дитячим аніматором, розумію, що це не постійна основа і через п'ять років я себе там не бачу, але це виявилось цікавим. Завдяки цьому я зрозуміла, що мені подобається якась творчість, мистецтво, можливо, згодом почну рухатись у цьому напрямку й шукатиму себе у креативних професіях.

Визначити сильні сторони підлітка

Леся Бернадзіковська працює з підлітками як психолог та тьютор — визначає сильні та слабкі сторони дитини, її цінності та пріоритети. Фактично, це той самий коуч, але робота спрямована на дітей та підлітків.

— Я розробила власну методику, яка допомагає визначитися у профорієнтації і спрямовує підлітків на вибір. Майбутню спеціальність можна обрати уже у віці 14-15 років, коли дитина навчається у 8-9 класі. А ось здібності та нахили виражаються у віці 12-13 років. Саме тоді можна визначити, яке спрямування ближче дитині — технічне, природниче чи гуманітарне. Наприклад, математика та фізика сприймається дитиною краще, ніж вивчення мов, або навпаки, дитину цікавить більше біологія, а не фізика. Акцент ставлю на здібностях та інтересах дитини, — розповідає Леся Бернадзіковська. —  Оскільки на роботі ми проводимо понад 70% часу, то було б добре, якби вона була в задоволення і одразу ж потрапити у ту стезю, з якої не захочеться сходити, а навпаки, лише покращувати свої знання та напрацювання».

«Принеси мені диплом й роби, що хочеш»

За словами Лесі Бернадзіковської, після завершення школи перед вибором стоять не лише випускники, а й їх батьки. Старше покоління хоче зробити, як краще для власних дітей, але часто ставлять свої амбіції вище за їх бажання та нехтують їхніми інтересами.

— Буває, що батьки не погоджуються з дітьми, коли ті відмовляються вчитися в університеті, а хочуть опанувати професію майстра манікюру, перукаря чи стиліста. Дитина втрачає п’ять років життя, або взагалі кидає університет. Дуже сумно, коли батьки ще й оплачують це навчання, а воно ні до чого не приводить. Оскільки більшість ганяється за престижем, робітничі професії сприймаються скептично. Однак в них немає нічого соромного, навіть навпаки, якщо дитині це подобається, з часом вона може досягнути високого рівня і стати майстром своєї справи — відтак буде достойний заробіток та задоволення від життя.

З іншого боку батьки можуть бути впевнені у своїх порадах, відштовхуючись від уподобань та схильностей дитини. На жаль, не існує єдиного рецепту правильного вибору стосовно майбутнього роду діяльності для всіх без винятку. Однак, якщо підліток відчуває тиск з боку батьків, потрібно про це говорити і навіть приземляти старших.

— Батьки можуть чітко розуміти всі схильності дітей і спрямовувати їх у певному напрямку. Вони керуються тим, що старші та досвідченіші, але все одно потрібен погляд зі сторони — психологів, вчителів. Інколи достатньо батькам нагадати, якими вони були у юності, чим хотіли займатися і чи отримують вони тепер задоволення від своєї роботи. Це приземляє і батьки відступають. Але варто зазначити, що не завжди батьки не праві у своєму виборі.

Визначитися дітям допомагає практика

На думку психологині, над профосвітою потрібно працювати на міському та обласному рівні. Ввести курс післяурочних занять і не лише для школярів, а й для батьків. Останнім потрібно доносити інформацію про те, що діти — не їх власність, але вони мають сприяти тому, щоб дитина пішла своїм шляхом.

— Ми з партнером у нашому освітньому центрі кілька років тому практикували проєкт для підлітковий: їздили з дітьми до представників різних професій та запрошували їх до себе. Це були фасилітатори, медики, психологи, юристи та SMM-спеціалісти. Раз на місяць ми їздили «в поля» і діти зсередини бачили, як працюють ті чи інші фахівці. Були в медичному центрі, працювали з SMM-менеджерами і це дало свої результати. Наприклад, ті діти, які хотіли в майбутньому «розкручувати» сайти та соціальні мережі, побачили, як це все працює і відчули, що така робота не для них. Це важливо розуміти вже в 10-11 класі, аніж під час навчання в університеті. Навіть якби до дітей в школу приїздили різні фахівці і розповідали б про свою роботу, знайомили дітей зі специфікою своєї професії, це теж давало б свій результат.

Самостійна робота. Перші кроки у доросле життя  

З власного досвіду Леся Бернадзіковська розповідає, що дуже рідко діти обирають професії, які не в усіх «на слуху», оскільки не розуміють тонкощів тієї чи іншої спеціальності.

— Була в мене дівчинка, яка з 9-го класу хотіла бути генетиком і вона наполегливо пробувала себе в цьому напрямку. Займалася при Малій Академії наук та в медичному університеті і згодом лише підтвердила свій вибір професії.

А от з вибором навчального закладу Леся Бернадзіковська радити не поспішає. На її думку, учні самостійно мають знайти інформацію про університети, де хотіли б вчитися — це перші кроки у доросле самостійне життя.

— Я також рекомендую батькам разом з дітьми відвідувати дні відкритих дверей у навчальних закладах, які дуже грають на руку. Саме там можна пройнятися атмосферою і зрозуміти, подобається чи ні. Для сучасних підлітків дуже важливо, як їх сприймають — як менших і не досвідчених чи рівних.

Фото з Фейсбук-сторінок Марії Шевні,
Володимира Шинкаренко та Лесі Бернадзіковської

Читайте також:

Коли всі вдома: як вінничани поєднують дистанційну роботу і виховання дітей

Місця сили: де у Вінниці люди перезавантажуються від стресів

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.