«Сказала дітям правду»: відверта розмова матері з дітьми про війну і втрату батька-Героя

• «Сказала дітям, що тата вбила росія» — ці слова стали випробуванням для матері, яка мусила пояснити дітям жорстоку реальність війни.
• Історія про кохання, втрату та незламний дух українців — у матеріалі.

«Сказавши дітям, що їхнього тата вбила росія, я відчула, ніби розбила їм серце. Кожне слово, вимовлене тоді, пронизувало мене болем. Але я мусила бути сильною заради них. Дмитро, мій чоловік, був справжнім патріотом. Він віддав життя за нашу країну, і я ніколи не дозволю, щоб його пам'ять згасла».

Історію жінки, яка втратила чоловіка на війні, опублікували на сторінці 59-ї окремо мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка.

Мова про вдову воїна Дмитра Чурікова, бійця 59-ї на позивний «Ганнібал». Кожне слово жінки пронизане болем та водночас гордістю за чоловіка.

Далі розповідь жінки з перших вуст.

Пішов на війну у 2017-му

Рішення піти на війну визріло у чоловіка 2017-го, — каже дружина полеглого. — Пояснив коротко: не можу бути тут, коли чоловіки воюють. Не мав жодного військового досвіду. Проте цією тематикою цікавився з дитинства. Служити хотів у 59-й. Коли побачила його наступного разу, помітила як змужнів.

Вдома чекали двоє синів

У короткі відпустки і періоди ротацій завжди намагався більше часу проводити з сином. Максим народився 2014-го — на початку війни. Батько грав з малюком у футбол, купував іграшки. Але, на жаль, пропускав багато важливих моментів: як Максим навчився кататись на велосипеді, згодом — пішов у перший клас.

Марк — молодший син — народився 15 лютого 2021-го. Вперше його батько побачив аж в березні. Влітку бригада повернулась на ротацію. Чоловік намагався увесь вільний час проводити з дітьми. Але в листопаді бригада повернулася на злагодження. Стало зрозуміло: великої війни не оминути.

Закінчувалася відпустка у «Ганнібала» 23 лютого 2022 року. Він її взяв, аби відсвяткувати рік з дня народження молодшого сина.

Війна у 22-му

Не вийшло. 13 лютого чоловіку зателефонували і сказали терміново прибути на полігон. 24-го о п’ятій ранку він мене набрав і сказав: «Почалося, ми прийняли бій». Постійно просив їхати за кордон з дітьми, боявся за нашу безпеку.

Від поїздки за межі держави я відмовилася. Відчувала — у разі чого не зможу швидко повернути

Торік у червні боєць востаннє бачив рідних.

Був задумливим. Зустрівся з усіма рідними і друзями. Зазвичай так не було, проводив час з нами. Очевидно, інтуїція.

«Ваш чоловік важко поранений»

7-го чоловік був на базі. Наступного дня пішов на позицію. Телефоную йому і розповідаю, що у нас все гаразд. І чую у відповідь: «Це лікар. Ваш чоловік важко поранений у голову». Досі обходжу стороною те місце, де почула цю новину.

Наступного дня я була в лікарні у Дніпрі і почула від лікаря: «У вас шансів немає». Хоча вірила до останнього, але о шостій ранку 12-го мене «вдарили» страшними словами.

З того часу моє життя стало механічним — час не лікує. Навпаки: приходить усвідомлення, що його більше ніколи не буде поруч. Тепер моє завдання — завжди нести пам'ять про чоловіка. Не підвести його і ростити наших синів.

Я не кажу їм, що тато поїхав далеко у відрядження. Пояснюю прямо: його вбила росія.

А ще, що тато — Герой, а вони — діти Героя.

Це дуже важливий момент, який має закарбуватися у їхній пам’яті з дитинства...

Редакція RIA/20 хвилин, нагадаємо, має проєкт «‎Героям Слава!»‎. Розповідаємо вінничанам про наших неймовірних бійців, щоб слава про них та їхню мужність летіли далеко за межі України! Нам є ким пишатися!

Також ми часто пишемо про волонтерів та організації, які допомагають армії та постраждалим від війни. Всі історії зібрали у рубриці «Герої тилу». Почитати їх ви можете за посиланням.

Читайте також:

Вінничани скаржаться на погану якість повітря у місті. Дізналися, що відбувається

Наземне протирадіаційне укриття в ліцеї №13: як виглядає сховище за 52 мільйони

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.