«Щодня контактую з понад тисячею людей». Історії вінничан, які під час карантину ходять на роботу

Може здатися, що під час пандемії коронавірусу життя у Вінниці завмерло. Це дійсно так, але не для всіх. Серед нас є ті, яким, попри карантин, щодня доводиться йти на роботу. І мова зараз не про лікарів. 

У цьому тексті ми розповідаємо про «непомітні» під час карантину професії. Ці люди підтримують життєдіяльність міста і часто вони чи не єдині, кого ми бачимо за цілий день. 

Тетяна, фармацевтка

Понад десять років Тетяна Марценюк працює фармацевткою. Кожного дня приблизно о 08.30 вона відкриває двері своєї аптеки і вже за півгодини остання наповнюється людьми. Впродовж дня Тетяні доводиться сидіти у захисній масці та рукавичках й контактувати з десятками, а то й сотнею різних покупців. 

— З перших днів карантину я зрозуміла, що аптекарям буде нелегко, але відверто кажучи, не думала, що він настільки затягнеться, — розповідає Тетяна. — У людей розпочалась паніка. Всі хотіли купити маску, антисептик, а на додачу ще й якісь ліки, що начебто мали захистити від коронавірусу. Звісно, це очевидна реакція, адже кожен хотів вберегтись. 

Замість того, щоб піти о шостій додому, ми залишались на роботі до пізнього вечора, адже покупців багато, а потрібних товарів не було. Потрібно все оперативно замовляти, домовлятись з торговими представниками та зберігати спокій в спілкуванні з клієнтами. Це були шалені дні. Зараз трішки морально легше.

В аптеку тепер може заходити одночасно лише дві людини і обов'язково у масках. Я теж весь день проводжу в масці та рукавичках. Працювати у таких умовах, звісно, важко. Я ношу багаторазову маску і ввела нову звичку. На телефоні ввімкнула будильник, який що дві години нагадує мені, що маску потрібно продезінфікувати. Роблю це праскою, яку принесла з дому. Це лайфхак, як точно не забути про дезінфекцію. 

Постійно мию поверхні та обробляю руки антисептиком, від якого вони вже пересохли. Дотримуюсь всіх карантинних правил і не наражаю себе та інших на небезпеку. Тому й працювати не страшно. Коли я зайнята справою, то й дурні думки не лізуть в голову. Розумію, що закритись аптека не може, бо наша робота зараз важлива людям. 

Хоча іноді здається, що вони цього зовсім не цінують. Звісно, більшість покупців нормальні, але трапляються й такі, які не мають до інших поваги. 

Був один випадок, з якого ми з колегами сміємось. Приходить до нас у аптеку бабуся і лише, підійшовши до каси, знімає маску. Крім того, вона ще й обслинила палець, щоб перерахувати гроші, якими розраховувалась. Тут і смішно, і грішно. Звісно, я сказала їй, щоб вона одягнула маску, але у відповідь почула: «та вона і так нічим не допомагає». Але ж, якщо до фармацевта у аптеку прийде таких сто людей, то коронавірус на раз-два можна «підхопити». 

Люди стали збентеженими, злішими та агресивнішими. Могли навіть нас обзивати чи грубити. Було й таке, що у відповідь на те, що масок у наявності немає, я чула: «А чого ж ви тоді сидите у масці?». 

Людей приходить більше, ніж до карантину. Думаю, понад сотню в день. Попит є на вітаміни та противірусні. За ліки від коронавірусу не питали, але почути в чергах жарти, чи не зовсім, про чудодійні пігулки від вірусу можна частенько. 

Інна, касирка

Заступниця старшого касира у гіпермаркеті «ГРОШ» Інна Нагорна щодня прокидається о п’ятій годині ранку та їде у громадському транспорті на роботу. Перед входом у магазин їй міряють температуру і вже о восьмій починається її робочий день. Кожного дня на роботі Інна контактує з понад тисячею людей, а маску, рукавички та захисні окуляри їй доводиться не знімати впродовж 14-ти годин. 

—  У магазині я вже працюю близько десяти років. Коли я прийшла сюди на роботу, то не була певна, що залишусь надовго. Та мені тут сподобалось, а зараз вже й звикла до своєї роботи, — розповідає Інна. — Коли почався карантин, то я могла піти у відпустку. У нас йдуть на зустріч працівникам, у яких є малі діти. А я мама двох діток, яких виховую сама. Не можу ж я сидіти вдома. 

Робота під час карантину змінилась, стала складнішою. У масці важко дихати, а від захисних окулярів болять очі. Проте я до всього відношусь з позитивом. Звісно, як і кожен, хвилююсь за себе. Але думаю, якщо дотримуватись всіх правил, то все буде добре. 

Кожного дня нам міряють температуру, видають захисні окуляри та рукавички перед тим, як заходимо у магазин. Впродовж дня ми обробляємо руки та навіть поверх рукавичок бризкаємо антисептиком. Потрібно мити касове обладнання кілька разів на день. Це все складно. Але думаю, саме завдяки таким суворим правилам жоден з працівників не захворів. 

До нас приходить багато людей, тому ми маємо бути здоровими і дбати про те, щоб нікого не заразити. Касири одні з перших у списку, хто може переносити вірус. 

Мені здається, що люди почали з розумінням відноситись один до одного. Я часто зустрічаю покупців, які, крім своїх покупок, купують їжу родичам, батькам чи сусідам. Потреби людей змінились. Зараз в більшості покупців у візку можна побачити крупи, молоко та овочі. Щодо, наприклад, алкоголю чи презервативів, то більше їх купувати не стали. Найбільше людей у магазин приходить у п'ятницю або на вихідних. Тут нічого не змінилось.

Клієнти ж бувають різні: є такі, що не хочуть одягати маску, дехто — може обурюватись на правила. Але ми пояснюємо, що це не наші примхи. Бувало, що приходили пенсіонери без маски і казали, що не мають на неї грошей. У таких випадках при вході охоронець дає їм одноразові маски. 

Взагалі, робота касира важка, а особливо у таких обставинах. Хоч багато хто вважає, що ми просто «сидимо на касі і пікаємо». Насправді, коли приїжджають люди з повними візками товару, потрібно бути дуже уважним, кожен рядок в моніторі читати. Якщо ти на секунду відволіклася, то можеш і мінус в касі заробити, і товар неправильно пробити. 

Ірина, кухарка та пекарка

Головне завдання, яке поставила собі пекарка Ірина Мамедова, під час карантину — робити інших щасливими за допомогою смачної їжі та випічки. Ірина намагається мінімізувати контакти з людьми, але на роботу все одно ходить, щоб люди могли продовжувати замовляти їжу. Кожен її ранок на роботі починається з перевірки температури, а в сумочці тепер можна знайти дві запасних маски та пару рукавичок. 

— Найбільший наркотик у світі — це їжа. Якщо людина любить смачно їсти, то вона вже від цього залежна. А мені ж подобається приносити людям задоволення своєю їжею, — розповідає Ірина. — На кухні я працюю вже 22 роки, зараз моя посада звучить, як провідний технолог мережі. Але насправді під час карантину я працюю рядовим кухарем та пекарем. 

Взагалі карантин дико шокував мене, ще в неділю я сиділа вдома і думала, що буду робити завтра на роботі. Вже наступного дня провели екстрені збори і всі ресторани зачинилися. Це було, як сніг на голову. Я не налаштовувала себе, що він закінчиться швидко. Тож закатала рукава і продовжую працювати. 

На кухні я цілий день в масці та рукавичках. Якщо до останнього звикати не довелось, бо ми й до карантину постійно працювали у рукавичках, то з маскою у мене стосунки не дуже склалися. Від постійного перебування у ній потріскались губи і, звісно, це не зручно. На кухні, де спекотно, постійно відбувається якийсь рух, бути в масці, яка закриває ніс та рот — складно. Але я практично її не знімаю, бо це ж моя безпека. Спочатку я носила одноразові маски, які змінювала кожних дві години. Це було незручно та невигідно. Зараз ми перейшли на багаторазові, які міняємо двічі-тричі на день. . 

Хоч я й намагаюсь бути оптимістичною, але найбільший мінус, який у мою роботу приніс карантин — це те, що вся моя команда сидить вдома без грошей. Рядових кухарів відправили у вимушену відпустку. Найперше, що я хочу зробити після завершення карантину — обійняти всіх своїх колег. 

Саме під час карантину я ще раз впевнилась, що кулінарія — це моє. Відчуваю важливість нашої роботи. Адже ми не лише готуємо страви для гостей на виніс, але й підтримуємо безкоштовними обідами працівників інфекційної лікарні. Рада, що долучаюсь до такої справи. 

Крім роботи, я нікуди не ходжу. Мінімізувала контакти з людьми і максимально себе бережу. Бо, як людина, яка вимушено щодня контактує з зовнішнім світом, розумію, що своєю необережністю можу наражати рідних на небезпеку. 

Цей текст написаний в рамках проєкту Coronavirus Survival Kit for Media від Media Development Foundation. Проект реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки у рамках Transition Promotion Program. Погляди, викладені у цьому матеріалі, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки.

Читайте також:

Історії фрілансерів. Розповідаємо на чому можна заробити під час карантину

«Мене питають: а що так можна було?» Це вінничани, які пересуваються на лежачих велосипедах
 

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.