Повторення історії: «У 1919-20 роки курбасівських березільців так само прихистив вінницький театр»

Повторення історії: «У 1919-20 роки курбасівських березільців так само прихистив вінницький театр»
  • У дні вражаючої прем’єри вистави-трагіфарсу «За дверима» харківського режисера Олександра Ковшуна у Вінницькому театрі ім. Садовського пройшла фотовиставка харківської театральної фотографині Маргарини Корнющенко «ВІЙНА чи ПРАВО НА ТВОРЧІСТЬ. Харківський театр ім. Шевченка «Березіль» у Вінниці».
  • У світлинах фотографиня показала, як березільці прожили рік повномасштабної війни у Вінниці.
  • А у інтерв’ю розказала про вражаюче повторення історії.

31 березня 2022 року Харківський академічний театр імені Тараса Шевченка «Березіль» мав гучно святкувати 100-річчя із дня застування легендарним Лесем Курбасом. Та всі творчі плани перекреслив початок повномасштабної війни рф проти України.

Із лютого 2022-го Харків був під нещадними обстрілами, тож більша частина трупи «Березолю» ховалася у підвалі рідного театру. Коли стало зрозуміло, що стіни театру не врятують від ворожих бомбардувань, що потім, на жаль, довела трагедія у театрі Маріуполя, березільці були змушені покидати рідне місто.

Відео дня

Частина команди на чолі з режисером Олександром Ковшуном переїхали до Вінниці.

Все, що втілили і пережили за цей рік, показала у своїй виставці театральна фотографиня Маргарита Корнющенко.

Учасниця та переможниця міжнародних конкурсів театральної фотографії, зокрема, володарка Гран-прі конкурсу Theatre Exposed-2021, Маргарита Корнющенко свої неймовірні світлини експонувала на багатьох фотовиставках, але саме виставка у Вінниці стала для неї першою персональною.

«Ми обираємо не пасивне споглядання, а своє право на творчість»

— Війна є гірким і болючим життєвим досвідом, що відтепер буде з нами завжди. Але моя виставка не про це. Вона про те, що попри всі жахіття, котрі ми пережили, попри війну, котра триває, котра нікуди, на жаль, не поділася, ми не ставимо своє життя на паузу. Ми обираємо не пасивне споглядання, а своє право на творчість і успішно реалізуємо його, — відзначає Маргарита Корнющенко. — Мені сподобалася фраза, яку я побачила на обкладинках книг «Філософія театру» та «Йосип Гірняк. Спомини», виданих до сторіччя нашого рідного театру «Березіль», яка дуже точно передає особливу цінність і особливий філософсько-ситуативний сенс того, що відбувається: «Видано під час війни».

— Всі ті світлини, які глядачі побачили на виставці, зроблені саме під час війни і саме у Вінниці, куди доля занесла частину трупи березільців на чолі з режисером Олександр Ковшун. Це люди, які за будь-яких обставин будуть жити і працювати тільки в театрі. Я лише намагалася фіксувати процес та результати їхньої творчості: репетиції, вистави, прем'єри, роботу з дітьми-переселенцями, спонтанні непостановочні портрети акторів-харків'ян та акторів-вінничан, які також були залучені, — говорить фотографиня.

— Але, звісно ж, тут немає чіткої межі: ось процес, а ось — вже результат. Все це є процесом і результатом водночас, є кипінням великого творчого казану, назва якому — театр. Дуже важливо, щоб кожен з нас сфокусувався та працював на своєму місці. І тоді буде перемога. Бо на нашій стороні правда.

100 років тому Бучма, Крушельницький і Гнат Юра рятувались у Вінниці від жахів революції та навали російського більшовизму

— Я дякую вінницьким театрам: Вінницькому академічному музично-драматичному театру імені Миколи Садовського та Вінницькому академічному обласному театру ляльок — за всебічне сприяння та підтримку. До речі, зі згаданої мною книги споминів березільця Йосипа Гірняка дізналася, що саме вінницький театр прихистив під своїм дахом в буремні 1919-1920-ті роки минулого сторіччя колишніх курбасівських молодотеатрівців і майбутніх березільців: Амвросія Бучму, Мар’яна Крушельницького, Гната Юру, Олімпію Добровольську, самого Йосипа Гірняка та інших, які працювали тут, рятуючись від жахів революції та навали російського більшовизму. Ось і тепер, сто років потому, березільці знов у Вінниці і майже за таких самих обставин — сумна і знакова паралель.

— Величезна подяка всім вінничанам, які допомагали нам весь цей час нормально жити і не почуватися самотніми. Такої великої кількості позитивних, добрих і чуйних людей я не зустрічала ніде і ніколи. Вінниця — місто з особливою енергетикою, місто театральне, дуже українське та європейське водночас. Місто, яке буде тепер завжди зі мною, — ділиться Маргарита Корнющенко. — Окрема подяка Вінницькому обласному художньому музею та компанії «FotoSvit» за допомогу у створенні експозиції. А взагалі цей проєкт став можливим завдяки фінансовій підтримці Goethe-Institut і їхній Стипендіальній програмі для екстреної допомоги українським діячам культури в рамках комплексного пакету заходів, на які Федеральне міністерство закордонних справ Німеччини виділило кошти з додаткового бюджету на 2022 рік для пом’якшення наслідків російської загарбницької війни проти України.

Кожен зараз робить свою справу. Разом ми наближаємо Перемогу. Слава Україні!

Читайте також:

«Шиють все! Від аптечок для саперів до рукавиць для артилеристів!» Вражаюча історія учнів-волонтерів ліцею № 19

У палаці Чарномського був ліфт. Розповідаємо про піщанську копію американського Білого Дому

Кольоровим по білому. Барську кераміку внесли до переліку нематеріальної культурної спадщини

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.

Коментарі

keyboard_arrow_up