«Повернемося після перемоги»: як вінничанка з сімома безпритульними тваринами переїхала до Фінляндії

• Після початку війни вінничанка виїхала до Фінляндії. Вона вивезла з собою двох собак та п’ятьох котів. Шістьох із семи тварин дівчина підібрала на вінницьких вулицях, одна кішка була її власною. Як їй це вдалося? І що вона робитиме з ними за дві тисячі кілометрів від дому?

До початку повномасштабного вторгнення Світлана (на прохання дівчини, ми не вказуємо її прізвища) завжди допомагала знедоленим тваринам: виходжувала, лікувала, годувала, намагалася знайти їм господарів. Після нападу росії, каже вона, кількість тварин на вулицях суттєво зросла. Світлана пояснює це тим, що для деяких людей хатні улюбленці почали створювати додаткові клопоти. До прикладу, для виїзду за кордон потрібно мати низку документів на тварину, за отримання яких доведеться платити. 

— Мої вихованці дуже важко переживали початок війни, зокрема звуки сирен повітряної тривоги. Крім того, вони відчувають, коли інші люди нервують. Через це я вирішила виїжджати у більш безпечне місце. З ними. Залишати або віддати до притулку їх я не хотіла, бо коли ти береш тварину з вулиці у передсмертному стані та виходжуєш її, то вона стає для тебе рідною, — розповідає Світлана. — Крім того, у притулках зараз бракує місця, у нас багато тварин-переселенців, місцевих також побільшало. Ще важливо, що ти ніколи не знаєш, як там доглядатимуть за твариною. Я ж кажу, що вони мені немов рідні, тому й догляд має бути відповідним. 

За словами вінничанки, вона мала кілька варіантів з напрямком переїзду. На Фінляндії зупинилася, бо, каже, останнім часом регулярно наштовхувалася на інформацію саме про цю країну. В одній спільноті навіть читала історію інших вінничан, які успішно виїхали туди з тваринами. Тоді й вирішила зупинитися на північному напрямку.

Дві доби на автобусі

Для початку на кожну з тварин потрібно було зібрати по пакету документів: паспорти, чіпи, провакцинувати їх проти сказу тощо. Для цього, зізнається волонтерка, довелося продати деякі власні речі на OLX. Далі були пошуки перевізника. З цим пощастило, бо зі Світланою зв’язалися волонтери, які розказали про прямий безплатний автобус до Фінляндії. Він їздить раз на місяць, тому місця спочатку не було. Та пізніше кілька людей відмовилися їхати, вільні місця й запропонували Світлані з улюбленцями. 

Автобус виїжджав зі Львова. Отже й ця поїздка обіцяла стати черговим викликом. Ніхто з перевізників не погоджувався брати тварин. Довелося реєструватися на сервісі BlaBlaCar. Дівчина говорить, що перший же водій погодився їх везти. 

Далі на вінничанку та її вихованців очікувала дорога тривалістю у дві доби: п’ять країн, переправа на поромі, поселення… Світлана зізнається, що змогла поспати за цей час лише кілька годин. Увесь інший час доводилося приділяти тваринам.

— Біля мене стояло три переноски з котами, ще дві собаки були на повідцях. Їх постійно потрібно було контролювати: одного напоїти, другого погодувати, третьому дати заспокійливе, четвертого вигуляти, за п’ятим прибрати, — розповідає Світлана. — Усе пройшло добре, але я й не думала, що буде інакше. Перед поїздкою я вирішила: або ми їдемо разом до Фінляндії, або разом повертаємося до Вінниці.

На адаптацію до нових умов улюбленцям не знадобилося багато часу. Зараз, говорить дівчина, тварини почувають себе у безпеці, вони люблять гратися з дітьми інших українців, які виїхали з ними. Для однієї собаки Світлана знайшла вже потенційних власників серед фінів. Говорить, її дуже тішить, що в собаки з’явиться любляча родина. 















У кожного імені своя історія

Світлана любить усіх своїх тварин, тому, говорить, й до вибору їхніх кличок поставилася серйозно. Черговими Рексами чи то Бобіками називати не хотіла. 

Відтак одного свого собаку вона назвала Джастіном. Говорить, якось вдивлялася в його очі й побачила, що вони схожі на очі співака Джастіна Тімберлейка. Спочатку було смішно, але ім’я так й прив'язалося. 

Другу собаку звати Альбіною. Бо вона вся біла, лише вуха має чорні. Альбіна — від слова альбінос. 

Кішку Світлани звати Бехою. Ім’я дісталося ще від попереднього господаря. Коли стало очевидним, що головним її талантом є дуже швидкий біг та кімнатне дрифтування, ім’я змінювати ніхто не став. 

Одного з котів звати Річардом. Якось Беха підняла лапу і поклала її на голову цього кота. Світлана жартує, що це було коронуванням. Відтоді тварина має королівське ім’я.

Є ще також кіт, який, як зізнається вінничанка, мав колись суїцидальні нахили. Наприклад, полюбляв вибігати на дорогу на червоне світло світлофора. Однак своє ім’я він отримав за постійні крики та стусани, які він відвішував всім, хто проходив повз нього. Світлані пригадався мультик про кота, який коли хотів їсти, то постійно кричав і потребував уваги. Кота звали Саймоном. І цього тепер також.

Є ще кішка Ася. Вона наче мишеня: шкодлива й смішна. І, врешті, кішка Буся: маленька, ніжка, точно бусинка. Ася й Буся мов сестри.

У Фінляндії все інакше

— Господарів для Бехи я не шукатиму, як і для Джастіна, бо він сильно до мене прив’язався. Для всіх інших було б добре знайти, — говорить Світлана. — З тваринами тут не так, як у нас. В українських притулках бракує місць, тому туди привезли тварину, вакцинували проти сказу, стерилізували та випустили. У Фінляндії безхатніх тварин немає взагалі. А ті, що в притулку, не так просто взяти. За це потрібно платити фіксовану вартість, бо ж держава витратила кошти на їхнє утримання та догляд. Є також певна процедура реєстрації, щоб у майбутньому тварина знову не опинилася на вулиці. 

Дівчина говорить, що вже встигла трішки ознайомитися з цінами на лікування тварин. Мовляв, до переїзду думала, що в Україні дорога ветмедицина, але виявилося зовсім навпаки. До прикладу, коли її собака зломав лапу, то рентген, обстеження та призначення лікування обійшлися Світлані приблизно у 700 гривень. У Фінляндії, каже вона, за аналогічні послуги довелося б заплатити в районі 1,5 тисячі євро. Це дорого навіть за фінськими мірками. 

— Поки ми знаходимося тут. І навряд повернемося до перемоги України, — говорить Світлана. — Коли ми переможемо ворога і в країні стане безпечно, ми поїдемо додому. Скільки нас буде цього разу, сказати не можу.

Читайте також:

«Робили по 250 безплатних обідів на день». Учасник МайстерШеф від початку війни годує переселенців

«Батьківщина понад усе». Інтерв'ю з передової з ресторатором та начмедом Валерієм Сиверчуком

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.