«Не збідніє рука, що дає...»: як наш журналіст вирішив стати донором і пішов здавати кров

Ранок середи. До зупинки під'їжджає швейцарський трамвай. У відкриті двері разом з кількома пасажирами заходить 25-річний хлопець. Цей хлопець — я. Поки вагон рушає, я встигаю зайняти місце в самому хвості салону. Дорогою майже нічого не відбувається. Крім короткої сутички між пенсіонеркою та вагоновожатою, яка наполягає на пред'явленні дозволу на проїзд під час карантину. Бабуся запевняє, що дозвіл має, просто не прихопила його з собою, а жінка за кермом божиться, що у разі перевірки не збирається платити за порушницю 17 тисяч штрафу. 

За кілька зупинок мушу залишити салон трамвая з його карантинними суперечками і слабким запахом деззасоба, що не встиг вивітритися з кінцевої. Трішки пройшовши, я опиняюся навпроти обласної станції переливання крові. Востаннє я був тут три місяці тому. І от знову прийшов стати донором. 

На час карантину, лікарні перестали проводити планові операції, тому, здавалося б, запасів крові в центрі має вистачати. Однак не все так просто. Карантин вплинув не лише на кількість операцій, але й на кількість бажаючих здавати кров. В окремі дні таких було всього по 7-10 людей, що в порівнянні з докарантинними 50-60 донорами виглядає критичним. 

Звісно, центр мав певний запас крові та її компонентів, за рахунок цього і вдалося пережити найбільш скрутні перші кілька тижнів карантину. Цей час у центрі переливання називають «трішки страшнуватим періодом», адже ні для кого не є секретом, що нестача крові може стати причиною смерті пацієнтів. Наприклад, тих, які потрапили в аварію, і особливо, якщо вони мають рідкісну групу.

Для уникнення таких ситуацій працівники центру мали вигадати, як під час пандемії збільшити кількість донорів. Спочатку писали у соцмережах, потім почали обдзвонювати свою базу контактів, врешті, організували підвезення донорів з дому до центру переливання і назад. Завдяки цим рішенням, за останній місяць кількість охочих здати кров збільшилася на понад дві сотні. Одним з цих охочих став і я, який вже відкривав двері, що ведуть до станції. 

У вестибюлі мене зустріла жінка з сивим волоссям. Вона привіталася, а потім одразу ж навела на моє обличчя безконтактний термометр: «36.6», — спокійно повідомила вона і попросила виставити перед собою долоні: «Зараз ми їх обробимо». Сходами на другий поверху я піднімався вже з мокрими від антисептика руками. 

У так званій операційній. Саме у цьому приміщенні проходять донації

Біля реєстратури сиділи три жінки. Одна з них говорила по телефону: «Сонечко, не переживай, я вже знайшла п’ятьох людей. Якщо буде ще потрібно, я повідомлю». Близькій людині цих жінок необхідно зробити кілька переливань. Пошуки донорів, як завжди, лягли на плечі родичів. Але, можливо, скоро це зміниться. Реформа другої ланки медицини передбачає, що пацієнтів будуть забезпечувати кров’ю з запасів станцій переливання, а родичі компенсовуватимуть ці запаси лише за бажанням. 

У вінницькому центрі намагаються заохочувати ставати донорами. Наприклад, одна з автошкіл-партнерів робила своїм учням, які здали кров, знижки на навчання. Деякі підприємства почали преміювати своїх працівників-донорів, а в Ладижині минулого року всім, хто став донором виплачували одноразову допомогу. Вінницька служба крові вела перемовини з міською владою щодо безкоштовного проїзду у громадському транспорті хоча б для почесних донорів, однак результатів це не дало. 

Неподалік від трьох жінок, за реєстратурним столом, сиділа працівниця центру. Дочекавшись своєї черги, я віддав їй паспорт. Раніше вона мала б шукати інформацію про мене в паперових журналах, а тепер приблизно за хвилину занесла всі необхідні дані в електронну базу і лише уточнила, чи не змінював я свій номер мобільного. В руках у мене опинився пакет документів: картка донора і кілька анкет. Їх я мав прочитати і поставити підпис. Після чого мене направили до лікаря. 

У кабінеті лікарки я провів кілька хвилин. За цей час вона зібрала анамнез, поставила чимало уточнювальних запитань. Наприклад, чи був я нещодавно в Африці (це для того, щоб виключити ймовірність зараження малярією) і чи мав я контакти з хворими на COVID-19 (коронавірусу була присвячена окрема анкета). У мене виміряли тиск і на моє прохання зважили. 

Обов’язковим є проходження попереднього лабораторного обстеження. Воно передбачає загальний аналіз крові і визначення її групи. На всяк випадок скажу, що кров беруть з пальця, а не вени. У моїх документах з’явилося кілька нових поміток і мене знову відправили до лікарки. Пробігаючись очима по результатам моїх аналізів, вона вирішувала чи можу я бути донором. Ще кілька питань, кілька підписів, і ось я вже крокую в буфет. 

Сніданок донора

Вимивши руки і одягнувши бахіли, я отримую порцію чаю з вафлями і пакетик з цукром. Крім нас з буфетницею, за одним зі столиків сидить жінка, яка неспішним чаюванням також готується до здачі крові. 

— А що це зараз студентів «зганяють» здавати кров? — запитує незнайомка і надкушує вафлю.

— Та ні, сам прийшов, — фотографуючи свій сніданок, відповідаю.

— Ну, все одно молодець, — недовірливо говорить жінка. — Не переживай, не збідніє рука, що дає...

Незнайомка піднімається залізними гвинтовими сходами нагору, у так звану операційну. За кілька хвилин до неї приєднуюсь і я. На рецепції сидять кілька медсестер. Одній з них віддаю свій паспорт і чекаю запрошення на процедуру.

Медсестра

Молода дівчина у захисному медичному костюмі говорить, що я можу вмощуватися в спеціальне донорське крісло. Усього їх тут шість або сім. Зайняті лише два: хлопцем, який щось дивиться у своєму смартфоні і жінкою, з якою ми зустрічалися в буфеті. З голкою у ліктьовій вені, вона жваво спілкується з медсестрою. Розповідає, що вперше здавала кров для свого чоловіка. 

Тривалість донації займає лише кілька хвилин. Вона безболісна і взагалі майже не відчувається. Впродовж цього часу я міг просто лежати, користуватися телефоном, слухати музику, дивитися телевізор або спостерігати за тим, як 450-мілілітровий контейнер поступово наповнюється моєю кров’ю. Зовсім скоро вона може врятувати комусь життя. 

Донація

Перед тим, як піти здавати кров, ознайомтеся з правилами і рекомендаціями від Міністерства охорони здоров’я України. Якщо протипоказань не знайшли, приходьте до центру у будні дні з 8-ої ранку до 14:30. Центр знаходиться за адресою: вулиця Пирогова, 48. Телефон (067)492-00-34. Інформацію про актуальні потреби крові можна знайти ТУТ. Здавати кров можна з будь-якою пропискою. Після донації ви отримаєте 90 гривень на харчування і за бажанням довідку на роботу.
 

Читайте також:

«Язик наперед і кажемо «А»: як наш журналіст шукав у себе коронавірус і робив ПЛР-тест

Записатися до спеціаліста. Як працюють лікарні після послаблення карантину?

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.