«Наша проблема, що ми живемо оцінками». Інтерв'ю з кращим вчителем Вінниці

• Учитель вінницької школи Олександр Колесник став півфіналістом національної премії Global Teacher Ukraine 2021. Він серед 50 найкращих педагогів України. 
• Ми поговорили з Олександром та тепер тезово публікуємо його найцікавіші думки.

Цьогоріч у півфінал потрапив викладач історії у вінницькій школі №31 Олександр Колесник. Чоловік вчителює вже 12 років і за цей час прищепив любов до історії сотням учнів. Бо сам він, як каже, фанатіє від історії та своєї професії. 

— Мені з дитинства подобалась історія і все, що пов'язано з нею. Ще з двох-трьох років, коли діти починають вчити букви алфавіту за асоціаціями, наприклад, «К» — це «котик». Я у той час алфавіт вивчав за історичними подіями та діячами, — каже Олександр Колесник. — Потім я ріс, і мені реально пощастило на вчителів історії. Свої шкільні уроки з історії я досі пам'ятаю, пригадую навіть вигляд книжки. 

На четвертому курсі педагогічного університету, як тільки Олександру виповнилось двадцять, він пішов вчителювати. З того часу вінничанин жодного разу не пошкодував, що обрав саме такий шлях. 

— Якщо моя дитина буде вчителем, то я буду тільки радий, за умови, що їй це буде приносити таке ж щастя, як мені, — каже Олександр. 

Ми зустрілися з Олександром Колесником кілька днів тому у центрі Вінниці та за чашкою кави проговорили дві години. А тепер вже традиційно для нашого сайту публікуємо інтерв'ю з кращими вчителями міста у форматі прямої мови героїв матеріалів. Щоб ви не відривалися від суті думок. 

Олександр розповів про свої методи навчання, порівняв, які були учні десять років тому з тими, що зараз. Поговорили й про систему освіти, оцінювання і те, як мотивувати школярів. Далі — найяскравіші думки з розмови:

— Мене з дитинства виховували на одному вислові Григорія Сковороди: «Бери вершину — матимеш середину». Тепер я передаю це своїм дітям, учням. Я все життя тримаюсь цієї думки. Завжди розвиваюсь і спонукаю дітей до цього. 

— Мені в житті тричі сильно пощастило: на маму, яка дала мені освіту. На дружину, яка підтримує і з гордістю каже, що я у неї вчитель. Та на дітей, які дають мені наснагу. 

— Я великий патріот. І хоч про це широко зазвичай не говорю, але я цим живу. Кожен повинен слідкувати за своїми вчинками і приносити користь державі, навіть зовсім не значну. У моєму випадку, якщо говорити про вчителювання, то я задаю собі такі питання: чи я правильно виховую учнів? Чи я правильно пояснюю історичні моменти й чи зможуть вони пишатися історією нашої держави? 

— Фарт та хист працює у тандемі. 

— Вчитель не може запізнюватися. Якщо ти запізнюєшся, то весь день йде нанівець. 

— Немає конкретних методів, яких я притримуюсь в роботі. Все залежить від конкретної теми, ситуації та класу. Те, що може «зайти» одній дитині, іншій може бути протипоказано. 

— Насамперед потрібно вивчити клас та кожного учня. Дізнатися їхні захоплення. Якщо, до прикладу, в учня захоплення автомобілі, то я поєдную це з історією. Наприклад, ми вивчаємо тему першої світової війни і я даю йому завдання дослідити про те, які авто тоді використовувалися. 

— Один з найкращих методів — гратися з дітьми. До прикладу, нещодавно Інститут національної пам'яті випустив дві гри для старшокласників, які допомагають готуватися до ЗНО. Я їх використовую на своїх уроках. Це реально працює, дітям «заходить». 

— Люблю навчати ще методом Айвазовського, фанатію від нього. Як він працює? Діти кілька хвилин дивляться на картинку з історичною спорудою, до прикладу, а потім по пам'яті мають відтворити, що вони побачили. Це тренує пам'ять, це цікаво та найголовніше вони легше вивчають мій предмет. 

— Насамперед діти здобувають маленькі перемоги в класі. А якщо вони навчаться це робити в класі, то теоретично у них прищепиться бажання перемагати по житті. 

— Я позитивно ставлюся до здорової конкуренції. У суперечці народжується істина. Чому багатьом спортсменам кажуть «тренуйся з кращими»? Бо тільки тоді ти сильно розвиваєшся. Так є у спорті, то чому це не застосовувати в освіті? Це дієво. Діти повинні один одного тягнути до кращого, конкурувати один з одним. У підсумку учні стають кращими, а, як похідна, виграє держава. 

— У багатьох дітей немає вродженого бажання досягнути чогось вагомого. Діти бояться виходити з зони комфорту і чим раніше ти з неї їх витягнеш, тим краще. Витягнути 40-річну людину із зони комфорту значно важче, ніж 15-річного. 

— Вчитель має навчити дитину вчитися. 

— Я знайомлюсь не з класом, а з кожною особистістю окремо. Я часто питаю дітей, звідти вони родом. З якого міста, села чи мікрорайону Вінниці. Через те, що я знаю історичні події, починаю їм розповідати: «А неподалік твого дому, відбулася велична битва чи якась історична постать жила». І кажу, що ти б цього не знав, якби не вчив історію. Це не 100% метод, але у більшості випадків він діє. 

— Не можна змусити дитину, якій зовсім не цікава історії вивчити її від А до Я. І це нормально. Але можна знайти дві-три теми, які важливі у плані розуміння нації та встановлення її, подавши у цікавому форматі. 

— Зараз більшість дітей хочуть стати програмістами. Є платформи, де кожен може створити свій сайт. І я задаю завдання учневі, який хоче стати програмістом, створити сайт про якусь історичну подію, час чи діяча. Таким чином і йому цікаво, і паралельно він щось запам'ятає з історії.

— Після здобуття знань, найголовніше завдання освіти, на мою думку, це соціалізувати дитину. У нас дуже багато дітей не вміють співпрацювати з іншими. Не вміють домовлятися, знаходити компроміси та не шукають шляхи вирішення ситуації. 

— Учневі треба пояснити де, ті чи інші знання можна використати. 

— Хороші оцінки — це відносне поняття. Наша проблема, що ми живемо цими оцінками. Більшість батьків на батьківських зборах першочергово питає: «Які оцінки отримав мій син?». Але у самих дітей вони не питають, які вони знання здобули та де планують їх використати. 

— Водночас не можна казати, що оцінки це зло. Інколи потрібно оцінкою стимулювати дитину. Якщо, до прикладу, учень вперше за довгий час з горючими очима відповідає на уроці, то йому потрібно показати, що він молодець. Зокрема, це можна зробити оцінкою. Школяр зрозуміє, що це винагорода за його працю. 

— Клас — це мікросуспільство. 

— Будь-який стереотип — це погано. Це обмеження розвитку. У школі є багато стереотипів і їх треба руйнувати. 

— Є проблема у нашому середовищі, що ми рівняємось на інших. Але є такий гарний вислів, який я навожу дітям: «Зумів один — ти зможеш теж. Не зумів ніхто — ти будеш першим». 

— Не потрібно тільки розказувати, треба показувати. 

— Діти швидше дорослішають. Ще десять років тому ті інтереси, які були в дітей у 16-17 років, зараз вже є у чотирнадцятирічних. Але у цьому я бачу більше плюсів. Діти швидше готуються до дорослого життя, стають повноцінними особистостями. Прогрес розвивається шаленими темпами та це добре. 

— Систему якості освіти формують вчителі. Не може Міністерство прописати ідеальний сценарій уроку. Все залежить від вчителя, його бажання розвиватися. Не треба чекати панацею від Міністерства, а треба відчувати дітей. 

— У нас брак молодих вчителів з їхнім креативом. В Україні з усіх випускників педагогічних вишів працевлаштовано у школах близько трьох тисяч. А шкіл в Україні — 15 тисяч. Виходить, що на п'ять шкіл лише один молодий вчитель. Це погано. 

— Я можу навести тисячі позитивних прикметників, яким має бути вчитель. Але він все одно не буде ідеальним. Найголовніше, що має мати будь-який вчитель — жагу до своєї професії. 

— Інколи дитина має певні життєві негаразди й не має сил вчити уроки. У таких випадках вчитель має ставати другом. У мене були такі випадки, коли до мене приходили учні та казали: «Я хочу з вами поговорити». 

— Дитина має розуміти, що вчитель це не «ботан», а сучасна людина. Ми маємо зруйнувати уявлення дітей, що вчитель умовно спить у костюмі, постійно лише читає книжки і навіть, коли лягає спати, то книгу під подушку кладе. 

— Вчитель має бути взірцем, наставником та другом. Для того, що потоваришувати з учнем, як мінімум, викладач має знати ім'я дитини і щоразу звертатися з повагою. 

— Дистанційне навчання мені не подобається. Я дуже радий, що ми з 1 вересня повертаємось до нормального життя. 

— Є такий фільм «Завжди кажи «Так». Там герой погоджується на все, що пропонує йому доля. Я у своєму житті теж намагаюсь завжди казати «так» долі. Мені подобається розвиватися. 

— Головне — навчити дітей не опускати руки, адже все у нас в голові. 

Читайте також: 

«Ключ до успіху не в гендері, а в кропіткій праці», — говорить кращий викладач Вінниці

«Викладач має готувати дітей для життя, а не для оцінки»: інтерв’ю з двома кращими вчителями Вінниці

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.