Можливо, піду до школи викладати «Захист Вітчизни»... Історія бійця, що більше воювати не зможе

Можливо, піду до школи викладати «Захист Вітчизни»... Історія бійця, що більше воювати не зможе
Так виглядав боєць до поранення. Тепер пересувається на візку
  • «Воював заради того, аби діти з батьками могли вільно гуляти в мирних українських містах». Так каже захисник Маріуполя, воїн «Азову» з позивним «Пачка», випускник педагогічного.
  • Розповідаємо історію служби молодого бійця, як він отримав поранення й тепер пересувається на візку та що каже про майбутнє.

На плитоносці цього 23-річного воїна менше, ніж за місяць, з’явилось вісім рисок. Стільки разів доля вберегла його від найгіршого. Та на дев’ятий раз не пощастило: осколок танкового снаряда влучив у ногу, вибуховою хвилею вибило ліктьовий суглоб. Ногу лікарям довелось ампутувати, а суглоб потребує заміни.

— Але воїн не занепадає духом. Говорить, що саме цей постріл допоміг українському танковому підрозділу не потрапити у ворожу засідку, водночас здійснити прорив у районі Маріупольського державного університету, — каже

Вона розповіла історію бійця «Азову», що дев'ять разів мало не загинув у бою та має позивний «Пачка», бо колись був чималого розміру, на сайті АрміяInform. Процитуємо її розповідь.   

Коли у 2019 році студент педагогічного університету, що здобував фах «хіміка-біолога», прийшов у рекрутинговий центр полку «Азов», він важив 115 кілограмів. Саме за свою вагу хлопець і дістав позивний «Пачка». За два місяці інтенсивних тренувань майбутній воїн позбавився зайвих кілограмів і зміг виконувати такі вправи, які ніколи б не подумав, що зможе робити.

— В «Азов» пішов за прикладом старших друзів, які вже проходили там службу.  Вони розповіли, чим вирізняється полк, запевнили, що на мене чекають постійні тренування, відшліфовування набутих навичок, тож мене підтягнуть і фізично, і професійно. Чим мене ще привабив «Азов», так це неймовірною вмотивованістю всіх його військових на захист Батьківщини, — розповів «Пачка» кореспондентці АрміяInform.

24 лютого воїн зустрів на базі підрозділу під Маріуполем. Звідти із самого ранку «азовці» вирушили в місто на визначені позиції. Відтоді для «Пачки», який обіймав посаду кулеметника, час перетворився на суцільну, ніби розтягнуту, смугу: сон, отримання наказу, його відпрацювання, поповнення БК, і так — по колу.

— Якщо доводилось поїсти хоча б раз в день, було добре. Працювали рейдовими групами по місту, допомагали іншим підрозділам. Багато разів ставалось так, що загравав із долею. Щоразу ставив позначки на плитоносці, коли ледь не загинув: то перевернувся в авто, то тричі танк угатив у ріг будинку, в якому ми займали позицію, але не пробив…

Усі небезпечні моменти «Пачка» сприймав із холодним розумом. Розумів, що від його роботи з прикриття побратимів залежать їхні шанси залишитись живими.

— Лише уявляв очі матерів, дружин, дітей, рідних тих хлопців, життя яких залежало від моєї професійності, одразу налаштовувався на роботу. Жодного страху, вагань чи сумнівів ніколи не було.

Відео дня

Першу допомогу надав собі сам

А в середині березня «азовець» дістав осколкове поранення внаслідок влучання танка під час міських боїв у районі Маріупольського держуніверситету.

— Зранку почались запеклі бої, ми розділились на кілька груп. Ворог обстрілював так щільно, що було чутно свист снарядів. Складалось відчуття, що піднімеш руку — і спіймаєш кулю, як муху. Мав зі своїм «другим» номером перебігти вулицю, оглянулись — чисто. Але, як виявилось згодом, у 200-300 м за рогом чатував на наступ наших танкових військ ворожий танк. У нього була вигідна прихована позиція. Наші цей танк, скоріше за все, не побачили б. Якби не пролунав постріл…  Вихід-прихід, «пух», я впав, дивлюсь на ногу, на побратима, кажу: друже, відходь, інакше загинемо разом.

Першу допомогу «Пачка» надав собі сам, коли зрозумів, що рятунку чекати не було від кого — навколо тривали жорсткі бої. Хлопець зізнається, що якоїсь миті в нього майнула думка щось собі вкоїти — був острах полону або ж ворожий танк міг просто намотати його на гусениці. Проте він швидко взяв себе в руки і вирішив розв’язувати проблеми з їхнім надходженням.

Згодом розривною хвилею «азовцю» вибило ліктьовий суглоб. Допомога підоспіла десь за дві години, коли вщухнув бій. «Пачка» побачив авто із синьою позначкою, зрозумів, що це наші, помахав рукою. Хлопець із ТРО під’їхав, спитав, чим допомогти.

— Я попросив зняти «броню». Разом поїхали до «Азовсталі», хоча дороги не знали. На якійсь вулиці підхопили дядька-роботягу, який все життя пропрацював на заводі, який і показав шлях. «Азовсталь» була переблокована, йшли бої. Евакуювати з міста мене та інших поранених, яких було дуже багато, не було можливості. Я зустрівся з хлопцями зі своєї групи, вони викликали евакуаційне авто. З «Азовсталі» вибрались із титанічними зусиллями, і десь вже на 7-й годині я потрапив до госпіталю. Потім пам’ятаю маску на обличчя і — сон.

Лікарі зберегли частину ноги

«Пачці» провели ампутацію. Наступного ранку росіяни обстріляли шпиталь, де, крім військових, отримували допомогу багато цивільних. Ворог влучив у генератор, повністю зникла електрика. Поранені, які перебували на хірургічних столах в той момент, стали 200-сотими…

— Мене евакуювали назад на завод, упродовж двох тижнів лежав у підвалах, ніч для мене зрівнялась із днем. Був у дуже важкому стані, втратив багато крові. Як одного із найважчих мене евакуювали. Я дуже вдячний всім медикам, особливо на «Азовсталі», саме завдяки їхній роботі мені зберегли ту частину ноги, по яку була здійснена ампутація.

Сьогодні «Пачка» пересувається лише у візку. Попереду — заміна ліктьового суглоба і тривала реабілітація. Потім — встановлення протеза. Хлопець каже, якщо лікарі згодом дадуть хоч найменший шанс, він буде тренуватиметься, аби повернутись до строю. Якщо почує від медиків категоричне «ні», то піде навчатись на психолога.

— Психологія подобалась ще під час навчання в університеті. Можливо, піду до школи викладати «Захист Вітчизни». Адже таких незламних воїнів, як «азовці», треба виховувати змалку. Сьогодні весь світ бачить, що зараз у полоні в росіян перебуває цвіт нації, люди великої шляхетної душі, українські лицарі. І весь світ має зробити все можливе, аби врятувати захисників Маріуполя.

В нього влили стільки крові... 

На запитання, чи жалкував він колись про обраний шлях, «Пачка» не вагаючись відповів «ні».

— Коли мене дівчата вивозять у місто (з госпіталю - ред.) і я бачу щасливі родини, розумію, що я воював саме заради них. Заради того, аби діти з батьками могли спокійно гуляти у вільних і мирних українських містах, — каже співрозмовник.

А ще воїн дуже просить усіх, хто має можливість, ставати донорами крові, адже нині в цьому є надзвичайна потреба. Говорить, що в нього влили стільки крові, що він не розрахується за це упродовж всього життя…

Побачити «Пачку» можна було на пресконференції бійців полку «Азов», що була влітку у Вінниці. Хлопці тоді розповідали про ситуацію на «Азовсталі», кілька з них були з видимими каліцтвами. Ось як герой цієї статті розповідав тоді журналістам про своє: отримав поранення від прямого розстрілу з російського танку, велика втрата крові, ампутація частини ноги.

— Наші медики — чудові, — сказав хлопець. — Завдяки ним мої побратими та я сидимо тут. Я не знаю, як їм дякувати...  


Читайте також:

Слова та вчинки можуть образити. Чого не варто робити і казати у спілкуванні з військовими?

Бий, біжи або замри. Військовий розповів бійцям-новачкам, яким буде страх і що з ним робити

Коментарі (2)
  • Гелена Сидоренко

    Дякую, синку!
  • Андрій Петрович Корчинський

    Травмованих//а про себе скажу _до війни з лікарні живого випустили ( за Україну вжив і енергетика вжив) магнезію ввели то серце ставало. // Історія військового прочитав, врятував від засідки.

21:35 Врятував розвідників, а сам загинув. Комбриг 95-ї просить Моргунова назвати вулицю іменем Героя-десантника 20:57 Кому пощастить напочатку жовтня: новий цикл для знаків Зодіаку 20:01 Як вінницьким волонтерам зберігати своє здоров'я: поради від медиків 18:57 «Осінній відстріл російських «грачів»: ЗСУ збили два ворожих Су-25 Від читача 10:00 Псевдореферендум: які ідеї тиранії приховують за інструментом демократії 18:30 «Проходячи це місце, неможливо дихати»: в районі колишнього хімзаводу задимлення й сморід play_circle_filled 18:01 Завтра — Віри, Надії і Любові. Що категорично не можна робити? 17:03 В Іллінецькій громаді зафіксували сказ собаки. Що потрібно знати людям? 16:35 «Виїжджаю з депо, коли місто ще спить», — вінничанка, яка працює водійкою тролейбуса 43 роки 16:06 «Допоможіть»: у Вінниці 86-річна жінка кричала у зачиненій квартирі 15:08 Аварії біля Вінниці: водій на вантажівці врізався в Daewoo, а скутеріст влетів під автобус 14:43 За 10 млн грн оновлять Меморіал Визволення на Київській. А для чого ці ремонти? 13:58 Окупанти розповсюджують фейк про «часткову мобілізацію» студентів на Вінниччині 13:17 Військові зіграли в зруйнованому Будинку офіцерів. Цей концерт сумний, але вселяє надію на відбудову play_circle_filled 12:59 Дані про COVID: на Вінниччині хворіють майже п'ять тисяч дорослих та 947 дітей 12:20 Алгоритм дій на випадок тактичного ядерного удару. Як підготуватись та що робити 12:00 Село було в оренді за 48 тисяч злотих. Історія виникнення мікрорайону Пирогове photo_camera 11:39 Ремонт та прориви мережі. Де у Вінниці сьогодні немає світла та води? 10:58 «З паляницею до перемоги!»: вінничан запрошують на благодійний ярмарок 10:03 Журналісти документують військові злочини росіян та інше важливе за 28 вересня у Вінниці
Дивитись ще keyboard_arrow_right
keyboard_arrow_up