До Міжнародного жіночого дня наочно показуємо гендерну нерівність на карті Вінниці та розповідаємо, ким були революціонерки, письменниці та інші представниці топонімічної меншості.
У 2016 році Вінниця декомунізувала «радянські» вулиці. Як результат, на карті міста з’явилися чимало нових топонімів, деякі з них — з жіночими іменами. Хоча у Вінниці зовсім мало вулиць, названих в честь видатних українок, проте історія кожної ще раз доводить, що жінки далеко не слабка стать.
Загалом жіночими іменами у Вінниці названі трохи менше, ніж три відсотки вулиць. Розібрались, хто ці жінки та яка їхня історія.
Марія Гавриш
1931-2001 (70 років)
Уродженка П’ятничан, чемпіонка та рекордсменка СРСР та України з плавання, майстер спорту та тренерка. Перша учасниця Олімпійських ігор з Вінниці.
Художниця, відома діячка українського правозахисного руху 1960-х років. Авторка монументальних робіт у Києві, Донецьку, Краснодоні. У 1965 – 1968 рр. брала участь у акціях протесту проти розправ над українськими правозахисниками — Богданом і Михайлом Горинями, Вячеславом Чорноволом та іншими. Вбита 8 листопада 1970 р. співробітниками радянської держбезпеки за активну громадянську позицію.
Входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України. Українська актриса і театральна діячка, провідна зірка українського театру кінця ХІХ і початку ХХ століть.
Одна з найвизначніших оперних співачок ХХ століття, педагог та громадська діячка. Володарка звання «Вагнерівська примадонна», співати на одній сцені з нею вважали за честь Енріко Карузо та Федір Шаляпін. Успіхи Крушельницької на оперних сценах світу були успіхами і визнанням української музики й мистецтва. Її ім’я носить Львівський національний академічний театр опери та балету.
Модерністська письменниця, піонерка феміністичного руху на Буковині. Майбутня письменниця закінчила лише 4 класи школи, а свій високий рівень знань досягла самостійно. Кобилянська одна з перших в українській літературі звернулася до відображення жінок-інтелігенток, які прагнуть вирватися з міщанського середовища. Цікавилася новинками моди, мала вишуканий смак. Кобилянська 14 років дружила з Лесею Українкою, проте бачилися вони лише тричі за життя.
Співачка, громадська діячка, народна артистка СРСР. Розпочала педагогічну діяльність у Вінницькій народній консерваторії. Виконувала партії класичного репертуару. З 1944 р. — професор Київської консерваторії. Відзначена Державною премією СРСР (1946), орденами. Знялась в ролі Одарки у фільмі Василя Лапокниша «Запорожець за Дунаєм» (1953).
Українська та американська співачка популярна оперна і блюзова виконавиця. Народилася і все життя прожила у США. Її голосом захоплювався весь американський шоу-бізнес. Із нею працювали Майкл Джексон, Вітні Г'юстон та інші світові зірки.
Пісня «You Light Up My Life», яку вона виконала для однойменного фільму, отримала у 1978 р. «Оскар» і «Золотий глобус» у категорії «Найкраща пісня до фільму», а також номінувалася на нагороду «Греммі» у категорії «Пісня року». Виконавиця українських народних і популярних пісень, авторка двох альбомів: «Songs of Ukraine» (1980) та «Two Colors» (1989). Померла після довготривалої боротьби з раком молочної залози.
Письменниця та перекладачка Марія Вілінська. Збірка перших україномовних творів Марка Вовчка була написана у Немирові та надрукована у Петербурзі під назвою «Народні оповідання» (1857). Твори Вовчка мали антикріпацьке спрямування та описували історичне минуле України
Розвідниця, керівниця радянського підпілля. Під час Великої Вітчизняної війни Морозова очолювала інтернаціональну підпільну організацію, билася з фашистами у складі об’єднаного радянсько-польського партизанського загону на території окупованої Польщі
Українська радянська підпільниця, у роки Другої Світової війни учасниця Вінницького підпілля, Герой Радянського Союзу, почесна громадянка Вінниці. 18 березня 1944 року. Була вбита напередодні визволення міста Радянськими військами. Похована в Вінниці. Її ім'ям названа одна з вулиць міста Вінниці, а по Південному Бузі ходить теплохід «Ляля Ратушна».
Українська веслярка, байдарочниця, олімпійська чемпіонка. Народилась у районному центрі Піщанка на Вінниччині. В 1973 році Юлія трагічно загинула. Через чотири місяці після перемоги на олімпійських іграх Рябчинська брала участь у тренувальному зборі на озері Палеостомі в Грузії і, упавши там у холодну воду, померла від переохолодження. Похована в Піщанці.
Письменниця, перекладачка, культурна діячка. В канон української літератури ввійшла передусім, як поетеса мужності й боротьби. Входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України.
Радянська партизанка. Очолювала підпільну організацію молоді, брала активну участь в операціях партизанського загону, що діяв на території Великолуцької і Калінінської областей. Під тортурами не зрадила бойових товаришів. Її мужність потрясла навіть гітлерівців, які порівняли дівчину з Жанною д'Арк. За словами істориків, цей подвиг зіграв особливу роль в перемозі СРСР над нацизмом — «підтримав бойовий дух солдатів і надихнув мирне населення на опір» в перші, найважчі місяці Великої Вітчизняної війни. «Я змогла — і ви зможете», — такими були її останні слова. Похована в селищі Пено Тверської області.
Нам не вдалось знайти інформації лише про дві вулиці, які носять жіночі імена: Анастасія Медвідь та Валентина Грабовська. Якщо ви знаєте історії цих жінок — додавайте у коментарях.
Вона заслужила такої честі за проявлену мужність під час дорожньо-транспортної пригоди, в результаті якої, рятуючи життя пасажирів, загинула сама.
Морозним вдень 17 січня 1977 року Зоя вела свій тролейбус звичайним маршрутом - від ГПЗ-18 до інструментального заводу. Цей маршрут був завжди напруженим і складним, багато попутного і зустрічного транспорту.
До того ж, в цей день дорога виявилася надзвичайно слизькою. Біда трапилася несподівано. Тролейбус різко занесло на вкритій льодом дорозі та викинуло на вантажівку, яка рухалася назустріч. При цьому зіткненні бензобак вантажної машини був пошкоджений, пальне вихлюпнулося на передню частину тролейбуса і спалахнуло. За лічені секунди полум'я охопило кабіну, в якій була Зоя Ткаченко. Водій тролейбуса могла врятуватися, але цього не зробила, оскільки в салоні було багато пасажирів, які потребували допомоги. Зоя дотяглася до тумблерів і змогла відчинити двері переднього і середнього виходу з салону. Щоб відчинити останні, задні двері, у неї вже не було сил. Люди врятувалися, ніхто з них не постраждав. А Зоя ... згоріла заживо.
(Москва, 1956 год)