«Хотіла йти добровольцем на фронт». Історія дівчини, що обрала шлях волотерки-госпітальєра

• Вероніка Ліміна — студентка ВНТУ та парамедик добровольчого батальйону «Госпітальєри».
• Дівчина отримує стипендію імені Героїв Небесної Сотні. Такої удостоєні в Україні лише 35 людей.
• Як та чому вона стала волотеркою-госпітальєром?

Вероніка Ліміна зараз працює у двох громадських організаціях. В «Інституті гендерних програм» адміністратором веб-сайту та проєктним менеджером в «Українські ЛГБТ військові за рівні права».

Дівчина родом із Одеси, у 2008-му році переїхала у Вінницьку область, всього навчалась у п’яти школах. Останнім закладом був Тиврівський ліцей з фізико-математичним нахилом. Після випуску вона вступила у ВНТУ за спеціальністю: «Інженерія програмного забезпечення». Зараз вона на четвертому курсі.

­— Хто такі «Госпітальєри» та як ви про них дізнались?

— Госпітальєри — це медичний батальйон, який було засновано на самому початку війни Яною Зінкевич. Про них я дізналася дуже просто: у Вінниці відкривали пам’ятник загиблим медикам російсько-української війни, там я познайомилась з двома госпітальєрами. Йосип Кутасевич на псевдо «Петрович» і Людмилою Гаюк на псевдо «Мама Люда». Через певний час я зустріла ще людей, які несли службу в «Госпітальєрах».

— Як ви туди потрапили?

— Насправді, у 2018-му році мій друг пішов на фронт. Після цього я почала волонтерити, але пізніше зрозуміла, що не можу лишатись осторонь і хотіла піти добровольцем на фронт. Рідні та близькі люди мене не відпускали, тому довгий час займалася лише волонтерством. А у 2020-му році почався карантин, тому всі забули за мене і я поїхала на Вишкіл до госпітальєрів. В батальйон я потрапила дуже просто. Прийшла в них вишкіл з тактичної медицини, отримала сертифікат і через три дні поїхала на свою першу ротацію.

—  Яка історія створення батальйону?

— В якийсь із днів наш комбат Яна Зінкевич сиділа під обстрілом, був жорстокий бій. Вона сиділа в підвалі з капеланом і слухала розповіді про Орден Госпітальєрів. Тоді було прийнято рішення, що якщо вона виживе в бою, то започаткують медичний батальйон. 6-го липня 2014-го року офіційно утворився батальйон «Госпітальєри». На той час батальйон входив до Правого Сектору, пізніше до Ураїнської Добровольчої Армії, куди входить і сьогодні.

— Розкажіть про навчання та підготовку.

— Навчання — це тижневий вишкіл, де ви вивчаєте протокол ТССС, за яким рятують поранених в зоні бойових дій. Це військовий протокол для військових парамедиків. Підготовка триває тиждень, з повним відпрацюванням усього руками, і також моделюються усілякі ситуації, близькі до бойових.

— Коли ви вперше потрапили на територію бойових дій, наскільки відрізнялася очікування від реальності?

— Моя перша ротація була у серпні 2020-го року у Авдіївці. Там нічого не відбувалося, тому що це взагалі прифронтове місто, доволі мирне. І ми просто були на підхваті, як допомога у лікарні. Мені сказали, що ми їдемо у лікарню працювати, тому особливих таких очікувань не було. Майже все те, що я собі уявляла, навіть під час наступних ротацій так і було.

— Як до вас ставилися оточуючі?

— Бували різні ситуації: хлопці, через те що я була єдина дівчина на позиції, мене відправляли на кухню варити борщ. Вони казали: «О, дівчина, ну значить тебе треба на два тижні запрягти на кухню, тобі ж нема тут чим зайнятись, ти ж нічого не робиш». А те, що ти парамедик — для них абсолютно не важливо. Вони не розуміли навіщо парамедик на фронті. Були і нормальні хлопці, які абсолютно адекватно ставились до твоїх завдань.

Зрозуміло, що парамедики не тільки рятують життя. Взагалі, 90% війни — це побут: зварити їсти, поприбирати, помитися, попратися, укріплення позицій. Тому парамедики не тільки рятують життя, але і ходять копати окопи, і займаються побутом.

Якщо брати місцеве населення Авдіївки, то жодного разу мені не сказали поганого слова. Навіть, один раз підійшла жінка до мене, коли я стояла в АТБ, і сказала: «У вас дуже гарна Леся Українка (татуювання на лівій руці, - авт.)».

— Чи були ви там наймолодшою?

— Наймолодшою я була на першій ротації, усі були на порядок старші. Вперше потрапила на фронт в 19. За весь час мені траплялись люди, яким було і 18 років.

— Скільки разів та протягом якого часу ви знаходились у ротаціях?

— Маю п'ять ротацій. Кожна ротація — 2-2,5 тижні. Перша моя ротація була у серпні 2020 року, крайня була у серпні 2021-го. Але я планую їздити і надалі та продовжувати чергувати на позиціях.

—  Як до цього рішення поставились родичі, друзі, близькі?

— Ну, мама передзвонила через три дні і сказала: «Ти вже доросла, вирішуй сама». Коли їхала на свою першу ротацію, вітчим зі мною посварився, ми не розмовляли чотири місяці. Друзі мене у більшості підтримали, хоча і переживали. Це був мій свідомий вибір, я дуже рада, що його прийняли.

— У чому є найбільша потреба під час ротацій?

— Оскільки ми добровольчий батальйон, потреба є у всьому: медицина, харчі, побутові речі. Є ділянки фронту, на яких дуже необхідне паливо. Воно взагалі потрібно всюди, тому що на ньому їздять наші машини, працюють генератори. А заряджати телефони, ліхтарики, прилади необхідно завжди.

— Чи є у вас позивний?

— Так, він у мене з'явився ще до першої ротації. Позивний у мене: «Тесла», на честь фізика Ніколи Тесли. Під час навчання у фізико-математичному ліцеї він мені дуже подобався. Тому що це була дуже дивна людина, яку на свій час ніхто не розумів, але у нього були геніальні винаходи. З плином часу моє прізвисько стало асоціюватися з електроавтомобілем. На правій руці у мене є його татуювання.

— Який момент був найстрашнішим?

— Момент, коли ми їхали і у нас раптово закінчилось паливо. Ми зупинились посеред поля, було не відомо чи прострілюється та ділянка, чин ні. Навколо дороги все заміновано, немає можливості з'їхати на узбіччя, щоб пропустити когось...

— Які плани на майбутнє?

— В першу чергу, закінчити університет, розвиватися у сфері IT. Планую продовжувати їздити на ротаціїї, та розвиватися у вільний час. Коли закінчиться війна — допомагати ветеранам вертатися до мирного життя, тому що це дуже довгий і важкий процес.

Автор матеріалу: Георгій ЛАВРИЧ

Читайте також:

«З останніх сил тримала хлопця, який звисав з мосту…» Як 18-річна дівчина врятувала близького друга

«Міс Вінниця 2022» відбудеться вже на початку березня. Як йде підготовка до фіналу?

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.