«Дві доби пив воду з калюж, повз до позицій». Козятинчанин Дмитро Фінашин потрапив до списку Forbes

Герой України нацгвардієць Дмитро Фінашин

• Forbes Ukraine вчетверте презентує список «30 до 30: творці майбутнього».
• Серед неймовірних молодих українців, які вразили світ до тридцяти років, потрапив нацгвардієць з Козятина, Герой України Дмитро Фінашин.
• Про неймовірну історію звитяжної боротьби снайпера за Україну, поранення, втрату руки, дивовижний порятунок і повернення до ЗСУ — читайте далі.

Цьогоріч до списку «30 до 30: творці майбутнього» за версією Forbes Ukraine увійшли військові, волонтери, представники бізнесу, науки, креативних індустрій, громадянського суспільства та органів державної влади.

«У проєкту проста базова ідея: знайти неймовірних молодих людей і їхнім прикладом надихнути інших. Здається, треба змінювати філософію: українська молодь надзвичайно вмотивована, у лонг‐листі списку було понад 600 людей, історії більшості надихають. Із допомогою компетентного журі відібрано тридцятку», — йдеться у статті Forbes .

У список неймовірних молодих українців, які вразили країну та світ до тридцяти років, потрапив нацгвардієць з Козятина Дмитро Фінашин.

Герою України 29 років. Він був поранений, втратив руку, та попри всі випробування повернувся в Сили оборони України. Тепер воїн займається аналізом даних БПЛА. Також вступив до магістратури Академії Національної гвардії. Розповідаємо неймовірну історію снайпера з позивним «Фін».

Снайпер «Фін»: початок служби і повномасштабне вторгнення

Дмитро Фінашин пішов добровольцем до Національної гвардії України в 2015 році. Деякий час чоловік охороняв громадський порядок у Києві, але згодом перевівся до батальйону оперативного призначення імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького на посаду оператора взводу аеророзвідки. Саме в той час він захопився балістикою та стрілецькою справою — незабаром обійняв посаду снайпера.

Повномасштабне вторгнення зустрів у Попасній. 23 лютого минулого року Дмитро Фінашин з побратимами прибув на ротацію до Луганщини. Утім, вранці плани кардинально змінилися — розпочалася широкомасштабна війна росії проти України. Група Дмитра опинилася на Харківщині — обороняли дамбу поблизу селища Оскол. 

— Чекали там на ворожі танки, — розповів Дмитро Фінашин в інтерв'ю АрміяInform. — Поперек дамби поклали дві велетенські бетонні плити, щоб ускладнити їхнє можливе пересування, встановили протитанкові міни. А вже незабаром чуємо вибухи — росіяни таки завітали — підірвалися танк та БМП. Попри сильний снігопад, підняв безпілотник, веду його вздовж дороги, а там ворожа колона. Один з танків вже навівся на дамбу. Ми не стали зволікати, передали координати арті. Хлопці відпрацювали по ворогові з мінометів. Росіяни кілька разів поцілили в наш бік та відійшли. А наступного дня по нас почали працювати з РСЗВ, потім були авіанальоти. 

Ворожа засідка і поранення

Через три місяці з початку повномасштабної війни, 23 травня 2022 року, підрозділ Дмитра Фінашина отримав бойове завдання — зачистити лісосмугу поблизу села Яковлівка Донецької області. Там на українських бійців чекала ворожа засідка. Відступати довелось до сусіднього ліска під щільним вогнем окупантів, минаючи відстань близько 120 метрів полем.

Один побратим загинув від російських куль одразу, ще одного поранили. Одна з куль «Фіну» відірвала вказівний палець правої руки, інші влучили в шолом та ліву руку. Але під час бою група знищила кілька одиниць техніки та піхоту противника і зуміла витіснити ворога з важливої висоти.

«Ми із «Сократом» тягнули «Азовчика», — пригадує військовий. — Я тримав автомат, прикриваючи відхід. В якийсь момент ворожа куля пройшла крізь ствольну коробку автомата та розтрощила вказівний палець правої руки. Його тримала лише рукавиця. Наклали турнікет та продовжили евакуацію». 

Двоє побратимів, один з яких теж був поранений, допомагали йому повзти через пшеничне поле у напрямку лісосмуги, де був основний підрозділ. Вони вели вогонь по окупантах, щоб ті не наблизилися до поранених. Росіяни ж не припиняли прострілювати поле з кулеметів. Весь цей бій тривав майже шість годин.

У якийсь момент Дмитро втратив свідомість, а коли отямився, то вже був сам. Пізніше з'ясувалося, що один з товаришів на псевдо «Сократом» загинув, а росіяни в його рацію оголосили, що добили усіх поранених. Основний підрозділ українських військ змушений був відійти під натиском ворога. Рятувальну операцію «Фіна» припинили, розуміючи, що він загинув.Викликали вогонь артилерії на поле бою, після чого росіяни відійшли. 

Пив воду з калюж і марив

Таким чином «Фін» залишився на полі бою сам. У лісосмузі Дмитру Фінашину довелося пробути дві доби. Від втрати крові та зневоднення марив, пив воду з болота, багато рухався вночі, щоб зігрітися. 

«Повзти з двома пошкодженими руками було нереально, — каже Дмитро. — Півтора дня, коли ще залишалися якийсь сили, — намагався йти. Робив два-три кроки, непритомнів, приходив до тями і знову йшов… Вночі сильно замерзав — температура падала до 4 градусів тепла, а я був лише в мокрому від крові кітелі.  Крім того, докучали комарі. Від них рятувала москітна сітка, яка була зі мною. Витративши купу сил, натягнув її на себе.

На другий день поранена ліва рука набрякла так, що мені через нестабільну свідомість здавалося, що це ПКМ. А ще заважав пошкоджений палець — він тримався на шкірі, до рани набився якийсь бруд і трава. Я намагався його відрізати, але ніж постійно випадав із затиснутих колін — сил не вистачало. А ще хотілося пити — на щастя, в  якийсь момент натрапив на калюжу в траві. Вода була застояна, протухла, віддавала сірководнем, але якою ж вона була смачною! Я підкладав як опору під себе поранену руку і пив, пив…»

В якийсь момент у Дмитра почалося марення — перед ним з’являлися його хлопці, пропонували йому чай, колу, обіцяли врятувати, відвезти до шпиталю та зникали. 

Так минуло два дні. Надія на порятунок танула — «Фін» розумів, що наступної ночі він не переживе… Але врятував чоловіка той факт, що мозок тримав його на одному місці — у районі, де відбувся бій; а просіка, де він перебував, була досить прохідною. 

«Зранку 25 травня в один момент підіймаю голову і бачу групу з шістьох осіб, яка рухається в мій бік. Перша думка — орки, які однозначно мене вб’ють, а в траві навіть моє тіло потім ніхто не знайде. Намагався сховатися — здавалося, нібито вийшло… І тут чую: «Ти хто?», дивлюся — однострій український. Зрозумів, що ось — мій порятунок прийшов!»

Дмитра врятували хлопці з окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ. Вони доставили пораненого військового до стабілізаційного пункту, де йому надали першу допомогу. Там же він зміг повідомити дружину, батьків та побратимів, які вже два дні як «поховали» його.

 У польовому шпиталі «Фіну» ампутували руку та палець — врятувати їх було неможливо. Але про це Дмитро здогадувався і до цього — два дні з накладеним на кінцівку турнікетом не давали шансів.

Лікарі назвали не інакше як дивом той факт, що Фінашин залишився живим — він мав зневоднення, погано працювали нирки, організм був вражений сепсисом, на ампутованій кінцівці розвилася гангрена. Попри побоювання медиків, ввечері після чергового операційного втручання, перебуваючи ще в реанімації, чоловік вже їв. А менше ніж за місяць він був виписаний на реабілітацію додому. Така була жага до життя.

«Я був такий щасливий, що залишився на цьому світі, що мене майже не турбували фантомні болі, що буває дуже нечасто, — ділився тоді Фінашин. — Мені вистачило буквально кількох візитів до психолога, аби перебороти їх». 

 «Дмитро ще у шпиталі сприймав те, що сталося, без жалю, наполегливо проходив реабілітацію і, що не менш важливо, дуже підтримував інших бійців із травмами та пораненнями», — розповів командувач Нацгвардії Олександр Півненко.

 В березні 2023 Дмитро отримав протез виготовлений в Польщі. А 19 червня 2023 мобілізувався в ЗСУ на посаду аналітик даних з БпЛА. В жовтні 2022-го його нагородили «Золотою зіркою» і званням Героя України.

На запитання про що він мріє, Дмитро Фінашин відповів: «Банально — про перемогу. Таку небанальну і таку важку. І щоб потім Україна і українці були сильними як держава і як нація. А найближча ціль — завдати ворогові якнайбільшої шкоди».

«Історія Дмитра — це історія мужності, оптимізму та шляху повернення до життя й служби. Зараз його досвід важливий і у лавах Нацгвардії, й у питаннях реабілітації», —  сказав командувач НГУ полковник Олександр Півненко. 

Читайте також:

«Чоловіка вони мені не вернуть...» Як йде розслідування смерті тероборонівця в «пироговці»?

Василь Гусятинський загинув, прикривши собою побратима. Небайдужих просять підписати петицію

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.